Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Розділ 17. Гірка правда

Те, що Самір вдома не з’являвся стало зрозуміло відразу, щойно Ліна переступила поріг квартири. Злісний погляд Яри був дуже красномовним, але у товаристві мами, звісно, не можна було нічого розповідати. Ліна ще у ліфті вигадала пояснення, тож мамі цілком правдоподібно сказала:

- На нас напали хулігани. Зав’язалася бійка. Я ось впала, а Саміра забрала поліція. Яро, ходімо зі мною у відділок, писатимемо заяву й спробуємо якось його витягнути.

- Ліно, я так і знала, що він не надійний, - навіть не соромлячись родички доньчиного кавалера, повчала мама. – Усім виглядом своїм демонструє, що він розбишака й тобі з ним буде неспокійно.

- Мені з ним буде добре, мамо. Чудово, коли чоловік без роздумувань кидається тебе захищати, навіть якщо сили в рази переважають. Мені треба перевдягнутися, - говорила це побіжно, розстібаючи вже у кімнаті свою забруднену сукню.

Та ситцева тканина зачепилася за подаровану підвіску.

- Яро, допоможи, будь ласка, - попросила Ліна вже стягуючи сукню через голову.

Яра підійшла, обережно допомогла зняти сукню, але ж помітила прикрасу на шиї.

- Звідки вона в тебе? – насупила брови.

- Самір подарував перед тим, як на  нас скоїли напад, - погладила те променисте сонце тонкими пальцями.

Не було часу розбиратися, чому Яра стала похмурішою, ніж грозова хмара.  Ліна перевдягнулася, чмокнула маму в щоку. Кинула обнадійливо: «Ми швидко». І вдвох стрімко спустилися сходами надвір.

Яра стримувалася аж до того, поки сіли в автівку. А потім вибухнула, мов пробуджений вулкан.

- Це катастрофа, Ліно! Неважко здогадатися, що трапилося. Якщо ти ціла й неушкоджена, а Саміра й примар немає, то їх забрав янгольський патруль, так? Ох, я мала б піти з вами, або принаймні стежити за ситуацією. Натомість розважала твою маму. Розкажи мені все в подробицях, що відбулося.

А поки Ліна розповідала, Яра не просто слухала, а ще й з кимось переписувалася у своєму планшеті.

- Ну тут все зрозуміло. Найімовірніше, що був надзвичайний виплеск магії та їх засікли. Це жахливо, це просто трагедія, - усе бідкалася Яра й ніяк не могла заспокоїтися.

- То що робити? Є якісь ідеї? – Ліна вже й сама розхвилювалася.

- Ну ось я намагаюся зв’язатися зі своїм знайомим янголом. Треба отримати інформацію, де вони перебувають і визволяти Саміра, поки його не відправили в таку собі сіру зону, простір між світами. О, темні сили! – дріботіла нервово пальцями по керму Яра. – Я не знаю процедури, а якщо їх відразу закидують у сіру зону. Це ніби міжсвіття, там немає магії та й взагалі ніякого життя. Це як вакуум, який висмоктує енергію із будь-якої магічної істоти.  

- Ти ж маєш доступ до їхньої бази, то поміркуй, придумай щось.

- У цій базі лише люди, а не план-схема офісу Корпорації з усіма виходами й входами. Та якби ми й мали таку схему, все одно нам туди не потрапити.

- Можемо спробувати десь розпалити вогнище й ти його побачиш, - раптом осяяла Ліну слушна думка.

- Ти – геній! – вигукнула Яра, заводячи автівку. – Як це я відразу про таке не здогадалася? Якщо він загинув, то його майбутнього ми не побачимо. А якщо пощастить, то знатимемо хоч, де він перебуває.

Знайти відлюдне місце виявилося складно. Довелося їхати аж на якийсь пустир. Ще й на заправці дорогою купили все для розпалювання вогнища.

- Мій знайомий підтягнеться до нас скоро, скинула йому геолокацію. Як чудово все ж таки, що магія і технології так вдало взаємодіють разом. Ні ми, ні Корпорація не відкидаємо технічний прогрес, а навпаки намагаємося застосувати усілякі новітні розробки,  - пояснювала Яра, розпалюючи вогнище.

Та картина, яку вона сформувала із вогню була зовсім не очікуваною. Бо Ліна побачила себе, оголену, в обіймах Саміра. У якомусь, схоже, лісовому будиночку. Вогнище, келихи з вином, шкура дикого звіра й вони палко обнімаються на підлозі, на тому білому хутрі.

- Ну хоч цілий і неушкоджений, - промовила по-філософськи Яра, відводячи погляд. – Я б пішла погуляти деінде, але ж картинка зникне.

Ліна й хотіла б надалі насолоджуватися тим пристрасним видовищем, бо ж поцілунки ставали все гарячішими,  ласки сміливішими, проте неповнолітня демониця була поряд.

- Можливо, вже на когось іншого подивимося, - запропонувала з неохотою.

Яра витягнула руки із вогню і якось нервувати почала, зважуючись на щось.

- Ліно, я не маю права цього казати, але ж ти розумієш, що вам ніколи не бути разом.

- Твій вогонь інше показав, - не хотілося серйозно сприймати її слова. Не вірила, що він ось так ось просто повернеться у свій світ. Не покличе із собою, не запропонує якісь варіанти бути разом.

І тут вона дещо згадала.

- Ти ж казала, що померлі можуть потрапляти у світ демонів. А якщо я вирішу, що готова померти, щоб бути із ним? – Ліна вже й уявила своє життя після смерті в тих потойбічних місцях, хоч ніхто ще й нічого не пропонував.

Яра пройшлася туди-сюди, покусуючи нігті, а потім підійшла впритул, узяла руку Ліни й повідомила таке, від чого серце ніби згоріло у тому незагашеному вогні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍