Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

Джейн Фінн, але він ніколи й не вдавав протилежного. Питання полягало тепер у тому, чи насправді Аннетт знає більше? Чи були її заперечення адресовані передусім слухачам? Щодо цього він не міг дійти висновку.

Але було й більш нагальне запитання, яке витісняло всі інші. Чи вдасться йому, зв’язаному, перерізати мотузки? Він обережно намагався водити відкритим лезом вгору-вниз по мотузці, яка стягувала його зап’ястки. Це було незручне заняття й викликало в нього придушене «О!» болю, коли ніж врізався в зап’ясток. Але, повільно і вперто, він продовжував пиляти мотузку. Він сильно порізався, та нарешті відчув, як мотузка слабшає. Коли руки звільнилися, усе решта було легко. За п’ять хвилин він встав, не без складнощів через біль у кінцівках. Першим клопотом було перев’язати скривавлений зап’ясток. Потім він сів на край ліжка й замислився. Конрад забрав ключі з дверей, тож навряд чи варто очікувати нової допомоги від Аннетт. Єдиним шляхом до втечі з кімнати були двері, відповідно, йому хоч-не-хоч доведеться чекати повернення двох чоловіків по нього. Та коли вони повернуться... Томмі всміхнувся! Рухаючись із безмежною обережністю в темній кімнаті, він знайшов і зняв з гачка знайому картину. Відчув насолоду від того, що його перший план не буде змарновано. Тепер лишалося тільки чекати. Він чекав.

Ніч минула повільно. Томмі пережив незліченні години чекання, та нарешті почув кроки. Він став рівно, зробив глибокий вдих і міцно стиснув картину.

Двері відчинилися. Ззовні полилося слабке світло. Конрад одразу рушив до газового ріжка, щоб запалити його. Томмі глибоко шкодував, що саме він увійшов першим. Приємно було б поквитатися з Конрадом. Слідом увійшов Номер Чотирнадцятий. Коли той переступив поріг, Томмі з дивовижною силою опустив картину йому на голову. Під оглушливий дзенькіт битого скла Номер Чотирнадцятий повалився на підлогу. За мить Томмі вислизнув з кімнати й припав до дверей. Ключі були в замку. Він повернув їх і витягнув тієї самої миті, коли Конрад метнувся до дверей із залпом лайки.

Якусь мить Томмі вагався. Чути було якусь метушню поверхом нижче. А тоді знизу долинув голос німця:

— Gott іт Ніттеl[18]! Конраде, що сталося?

Томмі відчув, як чиясь маленька рука ткнулася в його долоню. Поряд стояла Аннетт. Вона вказала на хитку драбину, що вела на якесь горище.

— Мерщій — туди! — Вона потягла його драбиною нагору. Наступної миті вони вже стояли в запилюженій мансарді, заваленій дровами. Томмі озирнувся.

— Не спрацює. Це типова пастка. Виходу немає.

— Цить! Зачекайте. — Дівчина приклала палець до губ. Видерлася на верхівку горища й прислухалася.

Стукіт і грюкіт у двері був неймовірним. Німець та інший намагалися виламати двері в кімнату. Аннетт пошепки пояснила:

— Вони думатимуть, що ви досі всередині. Вони не чують, що каже Конрад. Двері надто товсті.

— Я гадав, можна чути, що відбувається в кімнаті?

— У сусідній кімнаті є вічко. А ви розумні, що здогадалися. Але вони про це не подумають — їм просто не терпиться потрапити всередину.

— Так... але погляньте сюди...

— Залиште це мені.

Вона нахилилася. На свій неабиякий подив, Томмі побачив, що вона прив’язує кінець довгої мотузки до ручки великого надтріснутого глека. Дівчина старанно прив’язала його, а тоді обернулася до Томмі.

— Ключі від дверей у вас?

— Так.

—Дайте їх мені.

Він простягнув їй ключі.

— Я йду вниз. Як гадаєте, ви зможете спуститися до середини, а потім зістрибнути вниз за драбину, щоб вони вас не бачили?

Томмі кивнув.

— У тіні поверху є велика комора. Станьте позаду неї. Візьміть в руку кінець цієї мотузки. Коли я випущу інших — тягніть

Перш ніж він встиг у неї ще щось спитати, вона вже легко спурхнула драбиною вниз і опинилася серед групи людей з гучним криком:

— Mon Dieu! Mon Dieu! Qu’est-ce qu’il у a?[19] Німець обернувся до неї з прокльоном.

— Забирайся. Іди до своєї кімнати!

Дуже обережно Томмі перемахнув за східці. Доки вони не обернуться, усе буде гаразд. Він

присів за коморою. Зловмисники досі відділяли його від сходів.

— А! — Аннетт ніби наткнулася на щось. Нахилилася. — Mon Dieu, voila le clef.[20]

Німець вирвав у неї ключ. Відімкнув двері. З кімнати вивалився Конрад, лаючись.

—Де він? Ви його схопили?

— Ми нікого не бачили! — різко сказав німець. Його обличчя зблідло. — Ти про кого?

Конрад вивергнув нову лайку.

— Він утік.

— Неможливо. Довелося б пройти повз нас.

Цієї хвилини, з екзальтованою усмішкою, Томмі потягнув мотузку. З мансарди нагорі почувся грюкіт порцеляни. За мить чоловіки вже штовхали одне одного нагору хиткою драбиною і зрештою зникли в темряві нагорі.

Швидкий, мов блискавка, Томмі вистрибнув зі своєї схованки й гайнув сходами вниз, тягнучи за собою дівчину. У передпокої нікого не було. Він обмацав засуви й ланцюг. Нарешті ті піддалися, і двері відчинилися. Він обернувся. Аннетт зникла.

Томмі стояв мов зачарований. Невже вона знову побігла нагору? Що за безумство в неї вселилося!

Він скипів від нетерпіння, але з місця не зрушив. Він не піде без неї.

І раптом згори долинув скрик, вигук німця, а потім голос Аннетт, чіткий і високий:

— Ma foi[21], він утік! І швидко! Хто б подумав?

Томмі досі стояв, прикутий до землі. Це була команда тікати? Схоже на те.

А потім, гучніше, до нього долетіли слова:

— Це жахливий дім. Хочу назад до Маргарити. До Маргарити. До Маргарити!

Томмі вже підбіг назад до сходів. Вона хоче, щоб він утік і покинув її? Але чому? За будь-яку ціну він повинен спробувати забрати її з собою. Аж тут його серце впало. Сходами нісся Конрад, здіймаючи шалений крик, щойно його побачив. Слідом бігли інші.

Томмі зупинив ривок Конрада прямим ударом кулака. Удар прийшовся в щелепу, і той упав, як колода. Другий перечепився через нього й полетів на підлогу. Нагорі сходів промайнув спалах, і куля подряпала вухо Томмі. Він усвідомлював, що заради власного здоров’я добре було б ушиватися звідси якнайшвидше. Що стосується Аннетт, він нічого не міг вдіяти. Єдина радість — він поквитався з Конрадом. Удар був хороший.

Він стрибнув до дверей, захряснувши їх за собою. На площі було безлюдно. Перед будинком стояв фургон пекаря. Вочевидь, у ньому його мали вивезти з Лондона, і тіло знайшли б за багато миль від будинку в Сохо. Водій вистрибнув на тротуар і спробував заступити шлях