Читати книгу - "Володар Перстенів"

в їхніх руках усе ще жило ніким не перевершене вміння обробляти камінь.

«Морія» — це ельфійська назва, і виникла вона без любові; бо елдари хоч і могли при потребі, під час гірких воєн із Темною Силою та її слугами, використовувати фортеці під землею, з доброї волі там не жили. Вони любили зелень лугів і світло небес; «Морія» їхньою мовою означає «Чорна Безодня». Натомість самі гноми — й цієї назви вони ніколи не приховували — називали її «Казад-дум» — Палац казадів; бо так вони самі себе називали, відколи в сиву давнину Аулє дав їм це ім’я.

Словом «ельфи» перекладали як Квенді — «бесідників» — високоельфійську назву для всіх із їхнього племені, так і Елдарів — назву Трьох Родів, які шукали Земель Невмирущих і прийшли туди на початку Днів (за винятком синдарів). Це давнє слово насправді єдине залишилось у вжитку і колись уже використовувалось у спогадах, які зберегли люди про цей народ, і людям воно не здавалося цілковито незнайомим. Але слово з часом втратило високе значення, і для багатьох тепер воно означає фей, гарних або дурних, і так само не подібних на квенді давнини, як метелик не подібний на сокола, — не кажучи вже про те, щоби будь-хто з квенді мав крила, настільки ж неприродні для них, як і для людей. Ельфи були красивим і високим народом, першими Дітьми світу, і серед них елдари були як королі, котрі тепер відійшли, — Народ Великої Подорожі, Народ Зірок. Вони були високі, зі світлою шкірою та сірими очима, хоча волосся мали чорне, — всі, крім золотоволосого дому Фінарфіна; і голоси їхні були мелодійніші, ніж будь у кого з нинішніх смертних. Вони були хоробрі, та історія тих, хто повернувся вигнанцем до Середзем’я, була сумна; і хоч у ті далекі дні ця історія перетнулася з долею Батьків, їхня доля не є долею людей. Їхній час давно проминув, і зараз вони живуть поза межами кіл світу і не повертаються.

Примітки до двох назв: Гобіт і Брендівинна.

Гобіт — вигадане слово. У мові вестрону, коли згадували про цей народ, використовували слово банакіл, «дрібнолюдик». Але в той час мешканці Ширу та Брі вживали слово кудук, яке ніде інде не зустрічалося. Меріадок, одначе, вказує, що король Рогану використовував слово куд-дукан, «мешканець нір». Оскільки, як уже зазначалося, колись гобіти говорили мовою, дуже близькою до мови рогіримів, то цілком імовірно, що кудук був скороченою формою від куд-дукан. Останнє ми переклали — з пояснених вище причин — словом голбитла; і гобіт є словом, яке могло би бути скороченням від голбитла, якби це слово було у нашій старій мові.

Брендівинна. Гобітська назва цієї ріки була видозміною ельфійської назви Барандуїн (наголос на ран), утвореної від баран, «золотисто-коричнева» та дуїн «(велика) ріка». Брендівинна як похідне від Барандуїну сьогодні видається природною зміною. Насправді ж давніша гобітська назва була Бранда-нін, «гранична вода», точніша передача якої була би «Межова Ріка»; та жартома, що вже стало звичним, знову-таки маючи на увазі її колір, у той час ріку зазвичай називали Бралда-гім, «міцний ель».

Однак варто зазначити, що, коли Староцапи (Зараґамба) змінили своє прізвище на Брендіцапи (Брандаґамба), перший елемент його означав «порубіжжя», тож точнішим було би «Межоцапи». Тільки дуже сміливий гобіт наважувався назвати господаря Цапового Краю в його присутності Бралдаґамба.

КАРТИ

Зауваги щодо карт

Карти до «Володаря Перстенів» намалював Крістофер Толкін для першого видання 1954–1955 років, а саме: загальну карту західних районів Середзем'я та детальніші карти Рогану, Ґондору та Мордору. Їх було надруковано в чорно-червоних кольорах на великих складених аркушах і вкладено в кожну книгу: загальну карту — у «Братство Персня» та «Дві вежі», інші — у «Повернення короля». Попри це, на початку першої частини — «Братство Персня» — була карта Ширу. Згодом Крістофер Толкін переробив загальну карту, щоб доповнити «Незавершені тексти» (1980), але, урешті-решт, вона замінила початкову карту у виданнях «Володаря Перстенів».

У виданнях книги з м'якими обкладинками карту розділено на чотири частини і виконано тільки чорним кольором відповідно до розмірів сторінки, тоді як загальну карту у зменшеній формі також друкували як путівник по частинах книги. Карту Рогану, Ґондору та Мордору було вміщено на розгортці. Цю традицію зберігають усі сучасні видання (як у книгах із м'якими обкладинками, так і в однотомних виданнях із твердими палітурками).

Зрозуміло, що автор первинного варіанту карт, малюючи їх і роблячи написи на них, не переймався тим, аби потім їх можна було б зменшити до потрібних розмірів того чи іншого видання. Тому Стівен Ро перемалювував усі карти, чітко дотримуючись оригіналу, а водночас намагаючись зробити їх якомога чіткішими. Як путівник по всіх чотирьох частинах загальної карти він намалював нову схематичну карту, яка, хоч і у спрощеній формі, зберігає всі необхідні вказівки. На цій основі Володимир Стасенко і виконав карти для цього українського видання.

ПІСЛЯСЛОВО ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Олександр ІРВАНЕЦЬ, Леонід РУДНИЦЬКИЙ

«ОСЬ Я І ПОВЕРНУВСЯ…»

Інколи письменникові так вдається схопити дух своєї епохи і водночас вичленувати в ній загальнолюдське й універсальне, що його твір захоплює цілу генерацію читачів (часом і не одну!); переважно — молодь, яка психічно найбільш піддатлива та легко ідентифікує себе з героями твору. Класичним прикладом такого впливу на читача є «Страждання молодого Вертера» Ґете, роману, що, як це колись іронічно сформулював один науковець, «спровадив на той світ більше люду, ніж Тридцятилітня війна». Очевидно, це перебільшення, проте після появи «Вертера» чимало молодих людей у Європі таки вкоротило собі віку. Звісно, творчість Дж. Р. Р. Толкіна не можна так «навпростець» порівнювати з романом Ґете, — знаменитий цикл романів Толкіна не породив хвилі самогубств, а навпаки — дав імпульс для появи та поширення руху «Толкіністів» по всьому світі, в тому числі й в Україні (коли один із авторів цієї статті набрав у пошуковому сервері Інтернету словосполучення «Толкін в Україні», то отримав 94400 (!) посилань). А у США в 60-ті роки на стінах навіть з’являлися графіті: «Фродо був тут!», «Хай живе Фродо!», «Уперед, Ґандалфе!» і «Ґандалфа — у президенти!»[55]

Трилогія Толкіна «Володар перстенів», яку перевидає львівське видавництво «Астролябія», — це справді унікальний твір, який, окрім блискучого сюжету, стрімких і несподіваних колізій, прекрасних, соковито виписаних характерів персонажів містить у собі ще й цілий усесвіт — країну Середзем’я з її