Читати книгу - "Маленький світ"

А вона шукала його очима серед натовпу і ніяк не могла знайти. Форо приймав участь у святі. Перед весіллям він вирішив попросити пробачення у матері, яка весь час на нього жалілася. Дівчата танцювали взявшись за руки та голосно дзвінко зазиваючи духів на свято.

Тей повернувся та й побрів у протилежний бік від святкуючих ембів у напрямку міста. Ще був час, він міг запросити Беша на свято і покінчити з цим. Та щиро його пробачити ніяк не міг. Він брів по майже порожньому містечку, й ноги самі йшли до Беша. Раптом біля його будинку почулися голоси. Було зовсім темно і розібрати постаті Тей не зміг, але голос Беша упізнав відразу:

— Так, вона все зробить як я казав!

— Але ж чому її досі нема? Свято мабуть скоро завершиться.

— Ні, ще рано, вона повинна показати, що була присутня там, а потім тихо зникнути. До будинку Зуфа не так далеко. Та не хвилюйся, вона так у мене закохалася, що навіть сумніватися перестала, робити це чи ні. Як тільки пляшечка буде у мене я передам її тобі, і більше я тобі нічого не винен, так?

— Так. Але спочатку настій повинен бути у мене! І що потім? Ти покинеш цю дівчину, чи все таки одружишся з нею?

— Що ти? Навіщо вона мені?! Ця дурепа і зараз мені проходу не дає, а що буде далі? Звичайно вона гарна, ласий шматок, але мені потрібно інше.

— Ти злий.

— Зрештою, це не твоя справа! Тобі від мене потрібно що? Настій? Ти його отримаєш! Все інше тебе не стосується! З Сідою я сам розберуся.

Тей стояв за деревиною і ледь стримував себе від люті. Накинутися зараз на негідника Беша стримували лише думки про сестру. До кінця не зрозумівши, що саме вона повинна була зробити, він знав тільки одне, її зараз же потрібно знайти і зупинити!

Свято майже закінчувалося, радісні емби обіймалися та раділи вітаючи одне за одного. Нарешті Зуф закликав усіх до тиші, і проголосив, що духи дали знак, і сьогодні він буде розповідати майбутнє. Враз галас ущух, та емби розсілися на свої місця. Вогнища вже не горіли так яскраво, і постать Зуфа вже не була такою чіткою. Та всі його бачили і чули кожне слово. Чаклун почав співати тиху пісню зачаровуючи слухачів низьким та дивовижним тембром голосу, готуючись до чарівного єднання з духами. Перед ним ставали один за одним ті хто мав питання. Дивним зміненим голосом старий розповідав їм те, що чув сам. Дехто радів, а дехто навпаки засмучувався після сказаного.

Тей прибіг у поле знервований та засмучений, він метався між принишклих ембів у пошуках Сіди. Та її ніде не було. Всі хто її знав лише зводили плечима, не маючи відповіді.

Нарешті прийшла черга Форо слухати пророчення. Він радів мов хлопчисько, і з нетерпінням став напроти Зуфа. Його питання були прості: про одруження, про дітей, про життя. Мати сиділа поруч з вологими від сліз очима. Вона також з нетерпінням чекала, що скаже чаклун.

— Ні, не одруження тебе чекає, — раптом промовив Зуф. Залда відразу змінилася на обличчі після цих слів.

— Зовсім скоро твоє життя зміниться, ти опинишся далеко звідси. Будеш допомагати. Це важливо! — Форо з відкритим ротом завмер на місті і тільки блимав очима на матір. У його житті до цього моменту все було відомо і розплановано. І чекав він зовсім на інше пророчення. Але Зуф ще не закінчив. Він простягнув руку і з закритими очима проказав:

— Той хто стоїть у тебе за спиною буде з тобою. А ще буде багато болю та сліз. — Форо не зрозумів ці слова до кінця, але обернувся. Усі емби сиділи на землі і позаду ніхто не стояв. Поки чаклун приходив до тями, Форо повернувся ще раз і завмер: позаду усіх, майже у темряві, за десяток метрів від нього стояв Тей. Він все ще ходив навколо у пошуках Сіди і навіть не звертав уваги на те що діялось. А зараз побачивши очі друга зупинився. На мить вони зійшлися поглядами, збоку на них так само здивовано дивився чаклун.

Емби почали розходитися по домівкам і Тей підскочив до Форо та вхопивши його за руку потягнув за собою. По дорозі він намагався пояснити що сталося, та збентежений пророцтвом Форо ніяк не міг отямитися. Форо на ходу помітив матір, яка намагалася заспокоїти заплакану Міру, і серце його було не на місці.

— Та зупинись, і поясни нарешті, що сталося! — крикнув він Тею, який тягнув його у невідомому напрямку. — Я нічого не розумію! Де Сіда, і як Беш міг заставити її таке зробити?

— Я і сам не знаю де вона зараз, але думаю, що у будинку Зуфа. Побігли швидше, можливо ще вдасться її зупинити. — Вони помчали до містечка, мелькаючи у темряві двома швидкими тінями.

Будинок чаклуна був мов привид: темний та неживий.

— Ну, то що тепер робитимемо? Бачиш як темно, невже ти думаєш Сіда б тут знаходилася? — проказав Форо, важко дихаючи.

— Мабуть ні, але ми могли запізнитися.

— Давай зачекаємо на Зуфа і розповімо йому все, що ти чув. А він перевірить чи не пропало у нього щось!

— Ти правий, але якщо вона вже взяла ту пляшечку і зараз йде до Беша, щоб віддати її? Я ще встигну її зупинити!

— Гаразд, тоді я лишуся тут, а ти біжи до будинку Беша. Як тільки я поговорю з чаклуном, наздожену тебе.

На тому й порішили. Тей біг до того місця де чув розмову Беша з невідомим. У Лешті було неспокійно. Емби поверталися зі свята, на дорозі було гамірно, у домівках горіло світло. Та у будинку Беша було темно, і на тому місті де бачив його Тей нікого не було. Він зупинився і не знав, що робити далі. Можливо вони зустрічалися з Сідою у іншому місці та де саме Тей не знав. Вирішив все ж пробігтися біля річки, роздивляючись усі місця які б згодилися для такої зустрічі.

Над річкою стояла тиша. Лиш десь між гіллям співали пташки. Розуміючи, що загубив усі сліди сестри, і не зупинив її, він відчував себе спустошено, і був дуже стомлений. Нічого не лишалося, як повернутися до Форо та хоча б взнати чи справді у чаклуна щось пропало. Він застав їх обох на порозі, стривожених та розгублених.

— Ну що, знайшов Сіду? — вигукнув Форо, як тільки-но побачив, що Тей наближається.

— Ні. Я