Читати книгу - "Скорочено Убити пересмішника"

була нерівна. Якась блискуча цятка на дереві привернула її увагу. З дупла Джін витягла два пакетики жувальної гумки без верхньої обгортки. Вдома вона спробувала гумку, але прийшов Джем і сказав виплюнути, бо боявся, щоб гумка не була отруєна.

Надходило літо, Джін і Джем чекали його з нетерпінням, бо мав приїхати Діл.

В останній день навчання їх одпустили із школи раніше, і вони разом пішли додому. У дуплі віргінських дубів, що росли в садибі Редлі, вони знайшли невеличкий блискучий пакетик. Вдома діти розгорнули пакетик і побачили маленьку коробочку, в якій були дві начищені до блиску монети по одному пенні. То були старовинні монети з 1900 і 1906 року. Джем почав міркувати, кому ці монети могли бути призначені. Виявилося, що ніхто біля тих дубів не проходить, а Сесіл Джейкобс, що жив у самому кінці їхньої вулиці, біля пошти, навіть ходив щодня цілу милю зайву, аби не проходити повз Редлі. Брат сказав, що монети приносять щастя, і заховав їх у свою скриньку.

Через два дні приїхав Діл. Він не підріс, але став кремезний, і сказав, що бачив свого батька – президента залізничної компанії Луїсвіл-Нешвіл. Джін, Джек і Діл прийшли в палісадник. Діл стояв, не спускаючи очей з похмурого будинку Редлі. Джек почав розказувати про жар-пару – коли людина помре, а на небо потрапити не може, вона вештається по безлюдних дорогах, а наскочиш на неї – сам після смерті станеш таким. Джін переконувала, що це все брехня, і запропонувала покататися у колесі. Дівчинка прикотила стару автомобільну шину. Першим котитися хотів Діл, Джін теж хотіла. Джем сказав, що першою буде сестра, зате Діл кататиметься довше. До останньої хвилини Джін не догадувалася, що Джем образився за те, що вона посміла з ним сперечатися про жар-пару. Брат сильно штовхнув колесо, і Джін покотилася, не маючи змоги спинитися. Колесо закотилося на подвір'я Редлі, і дівчинка вилетіла на бруківку. У голові наморочилося, її нудило, вона лежала на бруківці і почула, як Джек кричить тікати. Дівчинка лежала перед східцями, що вели на веранду будинку Редлі. Дівчинка втекла, а по колесо мусив іти Джек.

Згодом Джек придумав гру "Страхолюд Редлі". Всевидько мала бути місіс Редлі, Діл – старим Редлі, Джем був Страхолюдом. Брат хотів довести сестрі, що не боїться сім'ї Редлі. Він казав, що Страхолюда уже давно немає у будинку, але Джін була переконана, що він там є. Діти розігрували різні ситуації з життя Редлі, наприклад: колись місіс Редлі була красуня, але після того як стала дружиною містера Редлі, втратила вроду і всі свої гроші. І ще вона втратила майже всі свої зуби, волосся та вказівний палець правої руки (це була фантазія Діла: Страхолюд якось уночі одкусив у матері палець, бо був голодний); тепер цілі дні вона сидить у вітальні і плаче, а Страхолюд тим часом струже ножем меблі. Діти вдавали, як Страхолюд штрикає ножицями ногу батька. І щоразу, коли містер Натан Редлі, йдучи до міста, проходив повз дітей, вони замовкали і стояли нерухомо. Аттікус якось побачив гру і відібрав ножиці. Джін не хотілося грати у Редлі, бо тоді, коли випала з колеса на сходи Редлі, почула, що у тому будинку хтось сміється.

РОЗДІЛ V

Діл і Джем усе більше дружили і цілими днями сиділи в хатці на дереві, щось затівали, планували і кликали Джін тільки тоді, коли їм потрібен був третій. Того літа дівчинка здебільшого проводила вечори в товаристві міс Моді Аткінсон – у неї на веранді. Міс Моді була для Джін просто сусідка – не більше, хіба що трохи добріша за інших. Міс Моді ненавиділа свій дім, і проведений у ньому час вона вважала втраченим. Вона була вдова, любила працювати в саду і ненавиділа подорожник, який поливала якоюсь отрутою. Ніхто в околиці не міг спекти смачніших пиріжків, ніж вона. Для дітей вона щоразу випікала один великий пиріг і три маленькі, а потім кликала через вулицю: "Джем Фінч, Всевидько Фінч, Чарлз Бейкер Гарріс, ходіть-но сюди!".

Одного вечора, коли Джін була сама з міс Моді, дівчинка запитала, чи Страхолюд Редлі ще живий. Жінка сказала, що його звуть Артур, і він ще живий. Дівчинка сказала, що Джем говорив, що Артур певно помер, і його запхали у димохід. Міс Моді сказала, що Джем стає схожим на Джека Фінча – свого дядька. Колись міс Моді і Джек разом росли на "Пристані Фінча". Дядечко Джек приїздив до Фінчів щороку на Різдво і щоразу голосно гукав через усю вулицю, пропонуючи міс Моді вийти за нього заміж. Джек казав племінникам, що ось уже сорок років намагається розізлити міс Моді, яка і не подумає виходити за нього заміж, а тільки насміхається.

Міс Моді розповіла дівчинці про Редлі: старий Редлі був з баптистів, які вважали, що будь-яка розвага – гріх. Міс Моді сама була баптистка, але вважала, що деякі занадто буквально розуміють Біблію. "Трапляються люди, які надміру дбають про потойбічний світ і не можуть навчитися жити на цьому", — сказала жінка. Вона пам'ятала Артура Редлі ще хлопчиком, з нею він завжди був люб'язний.

Наступного дня Джем і Діл прийняли Джін до себе, за умови, що вона робитиме все, що вони накажуть. А хлопці задумали передати Страхолюду записку. Джем збирався причепити записку на вудку і просунути крізь віконниці. Джим мала вартувати за тильною стороною подвір'я, а Діл мав дзвонити дзвіночком, якщо хтось йтиме вулицею. У записці хлопці написали, щоб Артур хоч зрідка виходив з дому і розповідав, що він там робить. Хлопці ще написали, що куплять йому морозива. Затію дітей викрив Аттікус і сказав до Джема, а потім до Джін і Діла: "Перестань мучити цю людину. І ви обоє теж". Аттікус не сварився, але пояснив, що цю нерозумну гру треба припинити, і дозволити Редлі жити так, як вони хочуть, бо це їх право.

Стислий переказ по розділах, автор