Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

своє попереднє рішення, відновивши його у колишньому статусі.

17. Згодом знову потрапив у небезпеку через те, що його називали союзником Катиліни — як перед квестором Новієм Ніґром із вказівки Луція Ветія, так і в сенаті перед Квінтом Курієм, якому за те, що він перший викрив наміри змовників, привселюдно видали винагороду. Курій говорив, що він дізнався про це від самого Катиліни, а Ветій стверджував, що може подати навіть записку Цезаря до Катиліни. 2. Однак Цезар не вважав за можливе нехтувати цим, і переконав Цицерона сказати, що це він йому повідомив дещо про змову, і тим самим позбавив Курія нагороди; Ветія же, коли його схопили за його борги і конфіскували майно, а потім жорстоко побили на зборах біля самої трибуни, посадив у карцер; туди також потрапив і квестор Новій за те, що притяг до суду вищого за рангом.

18. Після свого преторства отримав Далеку Іспанію; усунувши за допомогою поручителів своїх кредиторів, що перешкоджали йому, і не підкоряючись ані звичаям, ані законам, вирушив до провінції, до якої був призначений: і невідомо, чи сталося це зі страху перед судом, що готувався приватно, чи поспішав на допомогу благаючим союзникам; опісля того, як відновив мир у провінції, не очікуючи на свого наступника, з такою ж поспішністю повернувся назад задля досягнення тріумфу та продовження консульства. 2. Проте, згідно з наказом про вибори консулів, Цезар міг брати в них участь лише тоді, коли сам увійде в місто: хоча він і просив про те, щоб змінити закон, все ж багато хто виступив проти, і врешті він був змушений відмовитися від тріумфу, щоб його не позбавили консульства.

19. Із двох суперників на посаду консула, Луція Лукція і Марка Бібула, вирішив поєднатися з Лукцієм, домовившись, що той, оскільки має менше впливу, але більше грошей, повинен пообіцяти виборцям свої гроші від їх спільного імені. Дізнавшись про цю угоду, оптимати злякалися, щоб не сталося так, що він отримав би однодумця та сердечного колегу на найвищій посаді, і, зібравши багато грошей, надали Бібулу повноваження обіцяти йому те саме: так що навіть Катон не заперечував, що цей підкуп відбувається задля республіки. 2. Тож так він став консулом разом з Бібулом. Із цієї ж причини оптимати подбали, щоб майбутнім консулам надавали провінції найменшого значення, тобто такі, що мають самі ліси чи луги. Така несправедливість спонукала його всі свої дії узгодити з діями Ґнея Помпея, який почувався ображеним через те, що сенат зволікав із ствердженням його нововведень після перемоги над Мітридатом; також налагодив стосунки між старими неприятелями — Помпеєм та Марком Крассом, які неймовірно ворогували між собою будучи ще у сенаті, і став союзником з ними двома, щоб не допустити у республіці нічого такого, що могло б не подобатися комусь із них трьох.

20. Як тільки зайняв цю посаду, насамперед постановив збирати і публікувати щоденні новини як про сенат, так і про народ. Також відновив давній звичай, щоб тоді, коли він не має фасок[46], перед ним ішов посильний, а ліктори йшли позаду. Запропонував також земельний закон, і коли його колега[47] намагався сповістити якісь невтішні пророцтва щодо цього, то він вигнав його з форуму силою зброї, а коли наступного дня той подав скаргу, то не знайшлося нікого, хто зважився б виступити чи щось сказати супроти такого утискання, хоча зазвичай і при значно скромніших заворушеннях видавалися відповідні постанови; і врешті, Бібул настільки зневірився, що не виходив з дому аж доти, доки не відійшов від влади, і висловлював протест тільки в едиктах. 2. Відтоді почав управляти в республіці на власний розсуд, так що деякі з міщан, жартівливо підписуючи документи для свідчення цього, писали не “за консульства Цезаря і Бібула”, а “за консульства Юлія і Цезаря”, двічі ставлячи ім’я та прізвище однієї й тієї ж людини, і тоді серед народу почав ходити такий вірш:

Тільки ж за консульства Цезаря це, на за Бібула, сталось:

Жодних, за Бібула, дій щось не пригадую я[48].

3. Стеллятське поле, недоторканне ще від прадідів, а також кампанські землі, що їх орендували для поповнення республіканської казни, поділив без жеребкування між двадцятьма тисячами громадян, у яких було по троє чи більше дітей. Коли ж платники податків звернулися по пільги, відпустив їм третину платні й відкрито попередив, щоб вони були поміркованішими щодо нових боргів. Врешті, щедро надавав усе, що будь-хто просив, і ніхто проти цього не висловлював незадоволення, а якщо хтось і намагався, то він тут же втихомирював його. 4. Марка Катона, що виступав проти нововведень, виставив з курії за допомогою ліктора і наказав запроторити його в карцер. Луція Лукулла, що відверто йому суперечив, так нажахав неправдивими звинуваченнями, що той сам впав перед ним на коліна. Коли Цицерон, виступаючи в суді, нарікав на важкі часи, то Цезар тут же перевів Публія Клодія, ворога Цицерона, із патриціїв у плебеї, чого він сам довго й безуспішно прагнув, і зробив це того ж дня о дев’ятій годині. Врешті, готуючи справу проти загальної опозиції, підкупив інформатора, який признався, що начебто готував убивство Помпея, і за домовленістю повинен був з трибуни назвати імена змовників. Однак те чи інше ім’я було названо надаремно, через що виникла підозра в омані, і Цезар, зневірившись у такому поспішному рішенні, як подейкують, усунув інформатора, отруївши його.

21. Приблизно у цей же час одружився з Кальпурнією, донькою Луція Пізона, який мав бути його наступником у сенаті; а свою доньку, Юлію, повінчав із Гнеєм Помпеєм, скасувавши попередні заручини з Сервілієм Цепіоном, незважаючи на те, що саме той незадовго перед тим багато допоміг йому у справі проти Бібула. Після створення нових родинних зв’язків почав насамперед питати поради у Помпея, попри те, що за звичаєм повинен був звертатися до Красса, бо який порядок опитування було встановлено з січневих календ[49], такого й слід було дотримуватися консулові протягом усього року.

22. Тож заручившись голосами тестя і зятя, з-поміж усього числа провінцій обрав Галлію[50], оскільки вона була найкориснішою та найвигіднішою з огляду майбутнього тріумфу. На початок, за законом Ватинія, отримав лише трансальпійську Галлію разом з Іліриком, проте згодом завдяки сенатові отримав також і Кошлату[51], оскільки члени сенату боялися, що у разі відмови отримає її завдяки народові. 2. Окрилений такою радістю, Цезар не міг цим не гордитися, і кілька днів опісля хвалився перед всією курією,