Читати книгу - "Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя"

Обмова (оговор). Порча може бути від оговору, коли «не в час мовиться». Оговор роблять навмисно чаклуни, а інколи випадково, безумисно. Буває так, що сусідка скаже сусідці, яка вийшла на вулицю після довгої хвороби: «Сиділа б краще дома». Та злякається й захворіє ще тяжче…

Притка. Порча буває від притки, яка вважається сильнішою від зглазу; її важко розпізнати, бо вона відрізняється складними й заплутаними ознаками. Непросто розібратися: чи схопило зненацька, без всілякої причини; чи припадок спровокувало давнє внутрішнє пошкодження, що зненацька загострилося; чи хвороба причепилася в лазні.

Вузли. Ніби, щоб зіпсувати кого-небудь, чаклун брав нитку з вовни і нав'язував на ній вузли. Цю нитку кидав у такому місці, де на неї міг би наступити той, кого хоче зіпсувати. В'язав вісім подвійних вузлів, і приказував: «1. Вийду на вулицю. 2. Кину в чисте поле. 3. На відстань. 4. Між двори. 5. В луки. 6. В моря. 7. В ліси. 8. В зибучі болота». А потім: «Хоч і тут залишу, куди піде, тут і буде». Робив це увечері без хреста. Якщо той, на кого порча намічена, наступить на заговорену нитку, спіткнеться і вилається – тільки скаже лайливе слово, як порча починає діяти.

Слід. Про слід людини є багато забобонів.

За переказами, по сліду напускають порчу: злі люди виймають слід, землю, де ступав чоловік, і кидають на дерево – хвороба не проходить від людини, всихає дерево, а з ним і зурочена людина. Звільнити під порчі може лише досвідчений знахар. Але якщо землю кидають на воду, то й знахар безсилий.

Ще слід у торбинці чіпляють в печі, а в димарі замазують глиною волосся приреченого: земля й глина сохнуть – на людину теж нападає сухота.

Нашіптують чаклуни над слідом – пов'язують волю визначеної людини.

Вимірюють крок людини скіпкою і спалюють її, примовляючи злі слова, – від цього у жертви віднімаються ноги.

Щоб позбутися порчі по сліду, кидали на вітер волосся хворого; спалювали на Благовіщення білизну зуроченого.

Вважалося, що наступити на чужий слід, – на лихо, ноги будуть боліти.

В народі вірять, що порчі можна позбутися, якщо ходити задом наперед. Ще вважали, що чаклун, який наслав порчу, зняти її не має сили, треба шукати знахаря.

Проти уроків допомагає свячена та богоявленська вода, але найкраще, за народним повір'ям, лікує вода, яку тричі виливають на камінь в лазні і підхоплюють в ківш, не даючи пролитися на підлогу. Цією водою поливають хворого, а ще п'ють її. При цьому примовляють: «Як на кам'янці – на матінці підсихає і пригорає, так на рабу Божому такому-то підсихай і пригорай!»

КОРОВ'ЯЧА СМЕРТЬ, ЧОРНА НЕМІЧ

У слов'ян це дух смерті рогатої худоби. За повір'ями, з'являлася вона в подобі корови, собаки, чорної кішки 18 лютого за н. ст. (5 лютого за ст. ст.) на Агафію-коровницю. Пізніше символом її став коров'ячий череп. Коров'яча смерть – тяжке лихо хліборобських племен. їй приносили жертви: добувши живий вогонь, спалювали у дворі півня, ще проганяли худобу через дим від живого вогню.

За свідченнями дослідників, одним із способів перестороги від коров'ячої смерті була ритуальна оранка навкруг поселення. Вночі нишком збиралися заміжні жінки в білих сорочках з розпущеними косами, брали в руки дубці, коси, серпи, одягали на вдову хомут, запрягали її в плуг і обходили село. При цьому зверталися до коров'ячої смерті з проханням піти геть, не чіпати худобу, погрожували косами та палицями.

На Агафію-коровницю освячували хліб із сіллю і чіпляли його коровам на роги, щоб уберегти від мору. В цей час якраз з'являється приплід у стайнях, і селяни, турбуючись про збереження ягнят і телят, забирали їх до оселі.

24 лютого на святого Власа творили різні обряди знову ж таки для збереження худоби: кропили корів свяченою водою, вночі ходили пастухи на роздоріжжя і рахували зорі, аби овець було більше, аніж зірок на небі. В Давній Русі цей день був присвячений богу Велесу – покровителю домашньої худоби, якого в християнстві заступив святий Влас.

Якщо господині гарно за корівками доглядали і вберегли їх від хвороби, то від 16 травня корови прибавляють молока.

КУМАХА, КУМОХА

Починаючи з Тарасія (10 березня) небезпечно спати вдень і увечері – кумаху можна наспати. До цього дня кумаха не нападає на людей – її стереже домовик, а далі втрачає над нею силу.

Кумахою називають особливу лихоманку, яка з'являється на початку березня. Живе вона в дрімучому лісі з іншими лихоманками.

Хворі на кумаху виходять на ті місця, де хвороба до них причепилася, сиплють навкруг себе ячневу крупу, кланяються на всі боки й кажуть: «Прости, Мати Сира Земля! Ось тобі крупи на кашу, ось тобі й кумаха!» Знову кланяються на всі боки і йдуть додому, вважаючи, що позбулися хвороби.

КУРЯЧА СЛІПОТА

Названа ця хвороба курячою тому, що, за народними повір'ями, її напускають злі люди, скребучи ножем, яким ріжуть старих курей, і пускаючи за вітром на того, кому хочуть відомстити чи нашкодити.

В народі відомо багато способів позбутися цієї хвороби. Треба сідати над діжкою з дьогтем, проказувати: «Дьоготь! Дьоготь! Візьми від мене курячу сліпоту, а мені дай світлі очі!» Вважають, що дьоготь в рідні з цієї хворобою і з жалості забирає до себе неприкаяну сліпоту. Після цього хворий повинен піти на перехрестя, сісти там і ніби щось шукати. Якщо хтось із прохожих запитає, що він робить, має відповісти: «Що знайду, тобі віддам», – потім втерти очі рукою і замахати на перехожого. Якщо виконати цей обряд – куряча сліпота зникне.

Ще передають, що від цієї хвороби дивляться в шпарину дошки, звідки випав сучок.

Сидять також над парою вареної волячої печінки і їдять її. Дуже корисною від курячої сліпоти вважається вода, яку беруть з того місця, де річка бере свій початок, або з тих місць, де річка не замерзає взимку, або вдосвіта з трьох непочатих криниць.

ЛИХОМАНКА

Слов'яни персоніфікували духи хвороб. Особливо цікавими є вірування і перекази про лихоманку (лихорадку, лиходійку). За повір'ями, лихоманок – дев'ять, а в більшості заговорів – дванадцять крилатих сестер; живуть вони в глибоких темних підземеллях пекла і уявляються злими страшними бабами: худими, розкуйовдженими, завжди голодними, іноді сліпими, безрукими, вислогубими. Зовуть їх ще бісиці-трясовиці. Одна з них – старша сестра – головує, скеровує дії інших, насилає їх на землю мучити людей.

У пізніших заговорах зустрічається 7, 10, 12, 40, 77 хвороб. Називають їх «дщерями Ирода (Ірода) – царя».

У