Читати книгу - "Остання любов Асури Махараджа"

на всіх планетах. Я бачу, що ти вже дозрів до того, аби прийняти всепоглинаючу мудрість, котру, наче найкоштовніший скарб, передають достойні наґи від серця до серця тим, хто готовий з покорою й уважністю слухати. Золотий мій, найдорожчий Асуро! Сльози стоять мені в очах, коли я дивлюся на тебе, такого молодого, гарного, повного надій та оптимізму. Якби я не знав, що ти — син свого батька, котрий, передчасно відійшовши, наділив тебе щедро всіма піднесеними якостями змія, я б не наважився показати тобі цю жахливу коштовність, котру судилося бачити тільки безстрашним, бо істина — найважче випробування. Отож, почуй істину і прийми її глибоко в своєму серці, любий племіннику, — дядько замовк, і Асура побачив на його обличчі печаль і скорботу.

— Цей світ нереальний, любий Асуро. Нереальний від початку і до кінця. Немає ні тебе, ні мене, а те, що є, — лиш ілюзорний результат взаємодії одного ніщо з іншим. У ньому немає сенсу ні на початку, ні в середині, ні наприкінці. Немає жодної остаточної правди, до якої можна було б дійти під кінець життя, а тому пізнавати цей світ — марне. Все, що тобі зустрінеться на цьому шляху — лиш мара. Всі, кого ти знаєш — тільки привиди. Ніхто ніколи не створював цей світ, він виник сам собою як помилка і омана. Цей всесвіт безпричинний, він не має ні центру, ні окраїн. Реальність випадкова. Ті, що намагаються побачити в хаосі видимість порядку, лише поглиблюють своє незнання. Так само, як випадково зачинається дитина в лоні матері, так випадково народжується цей світ, аби, непідвладний жодному законові, зникнути в один момент без жодної на те причини. Коли ми спимо, нам здається, що нас оточують тисячі привабливих речей, однак, коли ми прокидаємось, усі вони щезають. Так і цей світ є лише сном нашого розуму. Тому, поки ти молодий, живи і насолоджуйся, любий племіннику. Спробуй усе, не відмовляй собі ні в чому, а коли доп’єш цей келих життя до дна, ти зрозумієш, що він був завжди порожній.

— Але як із нічого могло виникнути щось, дядьку? — спитав Асура Махарадж.

— Воно ніколи не виникало, не виникає і не буде виникати, — суворо відповів старий аскет. — Як у темряві можна прийняти мотузку за змію, так і ми приймаємо цей ілюзорний світ за істинний у темряві нашого невігластва.

— Але ж, раз ми прийняли мотузку за змію, значить, ми знаємо, що є й змія, не тільки мотузка!

— Асурчику, логікою можна довести будь що, і будь що заперечити, — ствердив дядько. — Немає ні смерті, ні народження, ні старості, ні страждань, ні їх подолання. Така досконала мудрість, що передається від змія до змія, неси її в собі й змирися з тим.

Асура покірно схилив голову.

— Хто не приймає досконалої мудрості зміїв, той опиняється поза межею цивілізованого світу демонів, любий племіннику. У цьому є втрата і для нас. Ми бачимо — цей Всесвіт населений варварами, а ми — єдине джерело просвітництва у ньому. Ми найсильніші, найрозвинутіші істоти у Всесвіті. Ми — верхівка еволюції. Як старші, ми почуваємо відповідальність за наших молодших братів і бажаємо їм добра. Що станеться зі Всесвітом, якщо не стане наґів? Але ні так звані святі, ні напівбоги, ні інші мешканці курортних планет не цінують наших зусиль, вони не приймають істинного прогресу. Одурені власними фантазмами, вони вірять, буцім існує хтось, хто сотворив цей світ. Буцім існує певне скупчення всіх благих якостей, яке вони називають Богом, Абсолютом, Душею Світу чи Верховною Суттю. Замість того, аби віддати належне нам, тим, хто справді підтримує цей Всесвіт, вони воліють залишатись у темряві. Вони кусають руку, котра годує їх. По-дитячому ігноруючи дані науки, вони нав’язують свою диктатуру ідей собі подібним, граючись у кишенькові деспотії. Зв’язуючи початково вільну істоту надуманими законами і правилами, підтримуючи ортодоксію, контролюючи свідомість мас, сотні тисяч так званих небесних суспільств формують жорсткі ієрархічні системи влади, маленькі диктатури маленьких фюрерів, роздутих від пихи. Поглинуті почуттям провини за насолоду, якої вони так прагнуть, вони карають себе епітиміями, накладаючи їх не тільки на себе, але й на тих, хто перебуває в їхній владі. Сповідуючи напоказ пуританську мораль, вони мислять хтиво, дивляться жадібно, їх серця повні гордині та заздрощів. Так, перебуваючи в омані, вони переходять із тіла в тіло, з одного народження в інше, все більше занурюючись у придумані світи моралі, іноді опиняючись на верхніх курортних островах, а іноді падаючи на саме дно цього всуціль вигаданого світу. Вони проповідують милосердя і співчуття, любов і щастя, не розуміючи, ким є насправді, і примножуючи в такий спосіб зло.

— Чим є зло, любий дядьку?

— Злом є все, що віддаляє тебе від розуміння своєї природи, Асуро. Все, що говорить, ніби існує причина і наслідок, діяч і дія. Все, що твердить, буцім існує хтось чи щось поза тобою. Зло багатолике, у нього багато голів. Під личинами щастя, любові, терпіння, смирення, жалю воно входить тобі в серце і роз’їдає тебе зсередини. Жахливі сумніви поселяються у твоєму розумі. Знай же — зло хоче, аби ти задумався, чи правильно ти живеш. І як тільки у тебе виникне найменший сумнів, воно тут же схопить тебе і з’їсть, як найпотворніший канібал із околиць імперії. Зло — це напівбоги, Асуро. Зло — це нерівність. Зло — це ієрархія. Як може хтось стверджувати, начебто знає більше, ніж інший? Це зло, Асуро. Як тільки хтось каже тобі, Асуро, що володіє істиною, убий його, тому що він — зло втілене. Немає істини, котру не можна було б заперечити. Немає ніякого остаточного знання. Немає ні знання, ні незнання, Асуро, це все — лиш коливання твого розуму, викликане зусиллями недругів. Немає й недругів, Асуро, є лише ти, який не вірить самому собі. Зрештою, немає й тебе, тож усі ці коливання порожні. Тоталітарні диктатури небожителів — ось справжня геєна вогняна. Ось хто поширює дезінформацію про пекельні світи, про плач і скрегіт зубів. Хіба тобі зле, Асуро? Хіба у тебе мало тут їжі, вина, достойних подруг? Хіба існують речі заборонені в нашому світі?

— Ні, дядечку, всього цього у нас предостатньо, і в нас дійсно панує цілковита свобода.

— Це рай, Асуро! Істинно кажу тобі, ти мав удачу народитися в раю.

— Любий дядьку, поясни, чому тоді наш рай називають підземним?

— Палиця коротка чи довга, Асуро? Цей камінь великий чи малий?