Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він іще пам’ятав, коли ця відпочинкова зона була відкритою. Там була автозаправна станція, «Бургер Кінг», «Ті-Сі-Бі-Вай» і «Сбарро»[14]. Потім її зовсім закрили. Пітів тато казав, що занадто багато таких відпочинкових зон на цій платній автотрасі й штат не може собі дозволити всі їх утримувати.
Піт провів велосипед крізь проріху в сітці, потім обережно попхнув ту саморобну хвіртку назад, поки ромбики її ланок не зійшлися й огорожа знову не стала здаватися цілою. Він вирушив до стіни кущів, уважно котячи «Гаффі», щоб не наїхати шинами на якесь бите скло (його повно було по цей бік паркану). Він почав шукати очима те, що, як знав, мусить тут бути; прорізана огорожа підказувала, що воно повинно тут бути.
Аж ось і воно: позначена затоптаними недопалками сигарет і кількома викинутими пляшками з-під пива й газованої води стежка, що провадила глибше в підлісок. Так само штовхаючи велік, Піт вирушив нею. Його проковтнули високі кущі. Позаду залишилася дрімати собі далі під захмареним небом звичайного весіннього дня вуличка Розвуд-терис.
Це сталося так, ніби Піта Сіммонса там зовсім ніколи не було.
Як на Пітів розрахунок, стежка між сітчастим парканом і відпочинковою зоною «81 Миля» тягнулася приблизно з півмилі, й усю дорогу вздовж неї траплялися залишені Великими Хлопцями ознаки: з півдюжини маленьких коричневих флакончиків (пара з них усе ще з відповідними загидженими висохлими шмарклями ложечками), порожні загортки від наїдків, завислі на якомусь колючому кущі облямовані мереживною тасьмою трусики (як на Пітове око, вони там уже довгенько висіли, років, можливо, і п’ятдесят) і — джекпот! — закручена кришкою наполовину повна пляшка горілки «Попов»[15]. Після певних внутрішніх дебатів Піт поклав її собі в сідельну сумку до збільшувального скла, останнього випуску «Лока Ключа»[16] та кількох «Орео»[17] з подвійною начинкою в щільно закритому поліетиленовому пакеті.
Піт перевів велосипед через якийсь лінивий струмок, і — бінго-бойнго! — ось він уже і в тилу відпочинкової зони. Тут виявилася ще одна сітчаста огорожа, але й її було розрізано, тож Піт прослизнув і крізь неї. Стежка продовжувалася крізь високу траву до заднього двору. Де, як він гадав, зазвичай зупинялися розвізні фургони. Ближче до будівлі він побачив на асфальті темніші прямокутники, де колись стояли сміттєві контейнери. Піт опустив велосипедну сішку і залишив «Гаффі» на одному з тих місць.
Серце Піта загупало, коли він подумав про те, що буде далі.
«Злом і проникнення, котику солоденький. Ти можеш потрапити за це до в’язниці». Але чи буде вважатися зломом і проникненням, якщо він знайде відчинені двері або відтулену дошку на якомусь із вікон? Він припускав, що проникненням це все-таки буде, але чи є проникнення само по собі злочином?
У глибині душі він розумів, що є, але гадав, що без факту злому це не означає терміну за ґратами. Та й урешті-решт, хіба він прийшов сюди не заради ризику? Заради чогось, чим він зможе потім похвалитися перед Нормі й Джорджем, і рештою Сракажених Рейдерів?
Ну гаразд, йому лячно, але ж принаймні не нудно більше.
Він посмикав двері з вицвілим написом «СЛУЖБОВИЙ ВХІД» і переконався, що вони не просто замкнені, а серйозно замкнені — зовсім не піддаються. Обабіч дверей було два вікна, але Піт із самого лиш їхнього вигляду міг сказати, що дошками забиті вони міцно. Та тоді він згадав про сітчастий паркан, який на вигляд був цілим, але таким не виявився, і все одно посмикав дошки. Марно. У якомусь сенсі це дало полегшення. Діло було, та загуло.
От тільки… Справдішні Великі Хлопці сюди таки заходили. Він був у цьому впевнений. То як же вони це робили? З фасаду? На повній видноті в автотраси? Може, й так, якщо вони приходили поночі, але Піт не мав наміру перевіряти це серед білого дня. Не тоді, коли будь-який проїжджий водій може набрати 911 і сказати: «Просто подумав, вам може бути цікаво дізнатися, що тут, у відпочинковій зоні “81 Миля”, один малий хлопець гульки справляє. Знаєте, там, де колись був “Бургер Кінг”?»
«Мені було б легше зламати собі руку, граючись у Парашутистів із Пекла, аніж якби моїм батькам подзвонили з відділу поліції штату в Ґреї [18] . Фактично, мені легше було б зламати собі обидві руки і щоби член мені прищемило зіпером джинсів».
Ну мабуть, тільки не це.
Він побрів у бік вантажної платформи, і там знову джекпот. Біля підніжжя цього бетонного острова десятки розтоптаних недопалків сигарет, плюс ще кілька тих самих крихітних коричневих флаконів, що оточували свою королеву: темно-зелену пляшечку «НайКвіл»[19]. Поверхня платформи, куди тягачі причалювали задом свої напівпричепи, була на рівні Пітових очей, але її цемент кришився і там малося достатньо опор для ніг такого проворного, взутого в «Чак Тейлори» з високими халявками хлопця[20]. Піт задрав руки над головою, вчепився пальцями у ямкувату поверхню платформи… ну а решта, як то кажуть, то вже історія.
По платформі хтось вицвілою червоною фарбою з балончика набризкав напис: «ЕДВАРД ЛІТЛ ПАНУЄ. ЧЕРВОНІ ЕДДІ РУЛЯТЬ»[21].
«Неправда, — подумав Піт. — Сракажені Рейдери рулять».
Потім він зі свого теперішнього високого престолу окинув очима довкілля, вищирився і промовив: «Зараз Я рулю!» І стоячи тут, над порожнім заднім двором відпочинкової зони, він відчував, що це насправді так. Принаймні, у даний момент.
Він зліз униз — просто аби перевірити, що з цим нема проблем, — а потім згадав про речі в себе в сідельній сумці. Спорядження, на випадок якщо він вирішить провести тут цілий день, досліджуватиме місцину і різне всіляке. Він вагався, що саме дістати, а потім вирішив відімкнути застібку і витягти все. Навіть збільшувальне скло може придатися. У його мозку почала формуватися хистка фантазія: хлопець-детектив у занехаяній відпочинковій зоні знаходить жертву вбивства і розкриває злочин раніше, ніж поліція взагалі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок нічних жахіть», після закриття браузера.
