Читати книгу - "Від порога до порога"

зі сріберним дзвоном і листям оливи.

Умбрійська ніч із камінням, яке ти приніс.

Умбрійська ніч із камінням.

Німий, хто прийшов у життя, німий.

Глеки перелий.

Глиняний глек.

Глиняний глек, з яким зрослася рука гончаря.

Глиняний глек, який рука тіні навіки замкнула.

Глиняний глек із печаттю тіні.

Хребти навкруги, кам’яні хребти.

Сірого мула впусти.

Важкоступний мул.

Важкоступний мул у снігу, що його найнагіша рука розсіває.

Важкоступний мул перед замкненим словом.

Важкоступний мул, що сном ласує із рук.

Блиск, неспроможний втішити, блиск.

Мертві ще жебракують, Франциск.

AUCH HEUTE ABEND

Voller,

da Schnee auch auf dieses

sonnendurchschwommene Meer fiel,

blüht das Eis in den Körben,

die du zur Stadt trägst.

Sand

heischst du dafür,

denn die letzte

Rose daheim

will auch heut abend gespeist sein

aus rieselnder Stunde.

І НИНІШНІЙ ВЕЧІР

Повніше,

оскільки й на це

сонцем оплинуте море засіявся сніг,

квітне лід у корзинах,

які ти несеш до міста.

Піску

ти волієш за це,

бо вдома остання

троянда

також прагне бути в нинішній вечір спожита

з години, що тихо струмує.

VOR EINER KERZE

Aus getriebenem Golde, so

wie du’s mir anbefahlst, Mutter,

formt ich den Leuchter, daraus

sie empor mir dunkelt inmitten

splitternder Stunden:

deines

Totseins Tochter.

Schlank von Gestalt,

ein schmaler, mandeläugiger Schatten,

Mund und Geschlecht

umtanzt von Schlummergetier,

entschwebt sie dem klaffenden Golde,

steigt sie hinan

zum Scheitel des Jetzt.

Mit nachtverhangnen

Lippen

sprech ich den Segen:

         Im Namen der Drei,

         die einander befehden, bis

         der Himmel hinabtaucht ins Grab der Gefühle,

         im Namen der Drei, deren Ringe

         am Finger mir glänzen, sooft

         ich den Bäumen im Abgrund das Haar lös,

         auf daß die Tiefe durchrauscht sei von reicherer Flut —,

         im Namen des ersten der Drei,

         der aufschrie,

         als es zu leben galt dort, wo vor ihm sein Wort

                                                              schon gewesen,

         im Namen des zweiten, der zusah und weinte,

         im Namen des dritten, der weiße

         Steine häuft in der Mitte, —

         sprech ich dich frei

         vom Amen, das uns übertäubt,

         vom eisigen Licht, das es säumt,

         da, wo es turmhoch ins Meer tritt,

         da, wo die graue, die Taube

         aufpickt die Namen

         diesseits und jenseits des Sterbens:

         Du bleibst, du bleibst, du bleibst

         einer Toten Kind,

         geweiht dem Nein meiner Sehnsucht,

         vermählt einer Schrunde der Zeit,

         vor die mich das Mutterwort führte,

         auf daß ein einziges Mal

         erzittre die Hand,

         die je und je mir ans Herz greift!

ПЕРЕД СВІЧЕЮ

Зі щирого золота, так,

як ти мене наставляла, мамо,

зробив я свічник, із нього

вона мені горньо темніє

серед розбитих на друзки годин:

донька

твого небуття.

Тендітна в поставі,

тоненька, мигдалеока тінь,

уста і лоно

обтанцьовані тихим дрімотливим звіром,

вона вислизає із золотого полону,

підноситься вгору

до тімені нашого Нині.

Із ніччю завішеними

устами

я промовляю благословення:

         В ім’я Трьох,

         що змагаються поміж собою, допоки

         не зануриться небо в могилу своїх почувань,

         в ім’я Трьох, перстені яких

         блищать на моїй руці, щойно я

         розчісую гриви дерев у безодні,

         щоби глибінь наповнилась шумом рясніших потоків,

         в ім’я першого з Трьох,

         який заволав,

         коли йому випало жити там, де перед ним

                                                 побувало вже слово,

         в ім’я другого, що дивився й ридав,

         в ім’я третього, що громадить

         посередині біле каміння, —

         я звільняю тебе

         від гучного «Амінь», яке оглушує нас,

         від холодного сяйва його облямівки,

         там, де воно заходить у море, високе, як вежа,

         там, де сива голубка

         клює імена

         посейбіч й потойбіч вмирання:

         Ти будеш, ти будеш, ти будеш

         дитиною мертвої,

         яку принесли у жертву впертому «Ні» моєї тужби,

         яку заручили з прірвою часу,

         до якої мене привело материнське слово,

         щоб хоч єдиний раз

         затремтіла рука,

         яка знову і знову хапає мене за серце!

MIT WECHSELNDEM SCHLÜSSEL

Mit wechselndem Schlüssel

schließt du das Haus auf, darin

der Schnee des Verschwiegenen treibt.

Je nach dem Blut, das dir quillt

aus Aug oder Mund oder Ohr,

wechselt dein Schlüssel.

Wechselt dein Schlüssel, wechselt das Wort,

das treiben darf mit den Flocken.

Je nach dem Wind, der dich fortstößt,

ballt um das Wort sich der Schnee.

МІНЛИВИМ КЛЮЧЕМ

Мінливим ключем

ти дім відчиняєш, в якому

все заметено снігом мовчання.

Залежно від крові, що капає в тебе

з ока, рота чи вуха,

міняється ключ твій.

Міняється ключ твій, міняється слово,

що зі сніжинками разом кружляє.

Залежно від вітру, який жене тебе далі й далі,

навкруг слова тужавіє сніг.

HIER

Hier — das meint hier, wo die Kirschblüte schwärzer sein will

                                                                      als dort.

Hier — das meint diese Hand, die ihr hilft,

                                                  es zu sein.

Hier — das meint jenes Schiff,

                          auf dem ich den Sandstrom heraufkam:

vertäut

liegt es im Schlaf, den du streutest.

Hier — das meint einen Mann, den ich kenne:

seine Schläfe ist weiß,

wie die Glut, die er löschte.

Er warf mir sein Glas an die Stirn

und kam,

als ein Jahr herum war,

die Narbe zu küssen.

Er sprach den Fluch und den Segen

und sprach nicht wieder seither.

Hier — das meint diese Stadt,

die von dir und der Wolke regiert wird,

von ihren Abenden her.

ТУТ

Тут — значить тут, де вишневе суцвіття чорніше,

                                                              ніж там.

Тут — значить ось ця рука, що його спонукає

                                                   лишатись таким.

Тут — значить той корабель,

                             на якім я заплив у піщаний потік:

причалений,

бачить він сон, який ти розсіяв.

Тут — значить той чоловік, якого я знаю,

його скроні біліють,

наче жар, погашений ним.

Він жбурнув мені келих в чоло

і вернувсь,

коли рік проминув —

до рубця припасти устами.

Він лише проказав прокляття й благословення

і знову відтоді замовк.

Тут — значить місто оце,

де володарі — ти і хмарина —

на вечірніх своїх престолах.

STILLEBEN

Kerze bei Kerze, Schimmer bei Schimmer, Schein bei Schein.

Und dies hier, darunter: ein Aug,

ungepaart und geschlossen,

das Späte bewimpernd, das anbrach,

ohne der Abend zu