Читати книгу - "Том 11"

розкашлявся і розхорувався за сі два дні дуже,— плохі все-таки його діла!

Ну, спішуся кінчати, бо спізнюся на пошту: треба сього листа одправити і гроші собі получити. Тобі посилаю дві фотографії], а дві собі лишаю, одну випросила п. Разумова, я їй дала. Чому не посилаєш «Крейц[ерової] сонати»? Чи роз’яснилася справа з Байроном?

Бувай здорова! Цілую міцно тебе і всіх гусів!

Твоя Леся

6. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

17 лютого 1898 р. Ялта Ялта, Виногр[адная] ул.,

villa Iphigenia,

іф8

Люба мамочко!

Гоголь то правду каже, та тільки не завжди можливо відповідати «моментально», напр[иклад], я отримала твого листа в момент занятій з Капрелом, то де ж тут було моментально писать?

Листи твої я всі отримала (за нумерами), № 5 (про Міцкевича) одіслала Миші, відповідаю тепер на №№ 5 і 6. «Крейцерову сонату» я отримала, Катюша грала її частинами, вона їй подобається, але заграти цілу, з початку до кінця, без перериву, їй не під силу.

Байрона 3-й том теж отримала, сього тому у мене ще не було, були тільки 1-й і 2-й, а тепер мені належаться ще 4-й і 5-й і буде вже все. Отримала теж і різдвяне «Ж[изнь] и иск[усство]», цікаві все-таки там речі, хоч оповідання Сари Бернар само по собі не конечне цікаве,— таких багато єсть.

За посилку спасибі, вона мені дуже до речі. Між іншим, у Байрона єсть переклад Евріпідового «Прометея», а я іменно думала, де б мені взяти тут сю трагедію: хотілось мені передивитись в ній хори і т. і. До Разум[ової] ще не ходжу, але не знаю, чи відмовлюсь, бо якось не випадає кидати занятія в самий критичний для хлопця час, коли йому прийшлось стільки пропустити і трудно буде доганяти інших без всякої сторонньої помочі. Зроблю се, може, пізніше, вибравши кращий час.

Нуг комедія у вас з тим вечором Міцкевича! Ти мені напиши, що там воно, врешті, вийшло? Дуже цікаво. Тепер за тобою установиться спеціальність писати біографічні реферати; ну, що ж, се куди веселіше, ніж, наприклад], Науменкова спеціальність. Що Соловця з його ребятами поляки вижили, то я дуже рада,— баба з воза, кобилі легше. А от що конкурс такий скупий виходить, то шкода, якось нехороше для літературної renommee 1 Києва! Чекаю од Лілі описання маскараду, того розбору веселощів, на який ми з тобою «чуть-чуть» не попали.

По-моєму, негаразд відкладати твою «Світову річ» на великдень,— тепер кращий сезон, а тоді дехто роз’їдеться, дехто з любителів замотається, то ще й знов промажуть справу. Що ж до моєї «Троянди», то, здається, вона «в нещасную годину вродилася, в нещасную й помирати буде». З Москви од «підпірників» ні слуху, ні вісті... справді, Вороному рука не зломилась би, коли б черкнув хоч слово, чи хоч получена та нещасна п’єса!

Посилаю фотографії дві — і білу, і чорну,— так просить п. Дерижанов, каже: «Это будет занимательно». Нехай буде по-його.

Маюся я, як і при тобі, в доброму здоров’ї, в такому, від якого для мене не може бути кращого. Сими днями не писала нічого з уліт, а завтра думаю знов почати, бо оце вправилася з листами нарешті.

Тобі хутко знов писатиму, а тепер бувай здорова! Міцно цілую тебе і мерлушек, крошечек, подростков.

Твоя Леся

7. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

16

28 лютого 1898 р. Ялта 18у|-98

Люба Лілічко, дорога моя сестричко! Хоч не можна мені сьогодні багато писати, та все-таки хочеться хоч слово подати під гарячим враженням твого листа. Не можна ж багато писати через те, що я було на сих днях утяла такий нервовий припадок, як бувало торік в Києві; дрож до судорог і до розтяження правої руки, але до безпам’ятства і бреду діло не дійшло. Повторилось се три вечори зряду, так що врешті мій господар, Dr Дерижанов (і він і його жінка надзвичайно добре до мене відносяться), узяв мене під ферулу, поклав у ліжко і холодними витираннями, бромом, ваннами etc. 1 вернув мене до нормального (більш чи менш) стану: зосталась тільки чимала втома і незначний наклін до дрожі,— врешті, сѳ мій хронічний, ergo нормальний, стан.

Які причини сього скандалу — справді не знаю, бо перед сим я почувала себе гаразд і нічим не слабувала, а потім ні з того ні з сього напало головокруження, безсонниці і врешті — цілковитий скандал.

Ну, та се пусте, бо 1° — воно минуло, 2° — не першина! Пишу тобі про се більш в виді «предостережения», щоб ти не запускала своїх нервів, бо так і я колись думала, що пограють та й перестануть, а тепер уже виходить, що я «інтересний об’єкт», як каже д-р Дерижанов... Я знаю, що твій нервовий стан залежить на більшу половину від моральних причин, але ж психіка психікою, а фізика фізикою, і вір мені, більш ніж кому, що холодні обтирання щоранку (не ввечері) помагають часами і з душею своєю справитись краще. Не сердись за таку, може трохи грубу, раду, згадай, що ти будучий медик. Коли ти хочеш стримувати себе, «не розпускать себе», як ти виражаєшся, то треба ж і помагать собі, а то інакше вийде занадто жестоко і несправедливо. Не налягай дуже на те стримування; розпускатись, запевне, негаразд, але занадто велике стримування доводить часом людей до істерії! J’en suis l’eloquent exemple 1. Краще ти роби так: як прийдеться дуже погано, то кидай печене й варене, себто латинь etc., та йди куди на Дніпро, на Байкові гори, куди хочеш, тільки на простір і, по можливості, без компанії. Нема гідного товариства для смутно настроєних людей, як чотири стіни, а в Києві нема ліпшого товариства, як Дніпро, сади, гори і гарні перспективи улиць. У вас теж хутко буде весна, отже, спробуй мій рецепт і напиши мені, що з того вийде. Подумай теж і про свою анемію. Коли тебе вважають упертою (про репутацію злої не варт серйозно говорити), то нехай же недаром, докажи, що ти, невважаючи ні на що, можеш, коли захочеш, поправитись і набратись сили до вступлення на медицину. А щодо подорожі по Волзі, то я давно сю мисль в уме держу, навіть коли не думала ні про які надзвичайні причини для сього. Ну, а коли я не поїду, то ти поїдеш за моє здоров’я. Я бачу,