Читати книгу - "Не судилось (Панське болото)"

й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас…

М и х а й л о. Брешеш!

П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).

М и х а й л о. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така… Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!

П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю — ви добрi були. Ну, прощавайте ж!

М и х а й л о. А ти куди тепер?

П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну.

М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.

П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

М и х а й л о. Будь ласка!

В И Х I Д V

Михайло i Павло.

М и х а й л о (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?

П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

М и х а й л о. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав.

П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрi.

П а в л о. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!

М и х а й л о. А сигари — ласощi? (Подає тютюн).

П а в л о. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї.

М и х а й л о. По-твоєму — кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!

П а в л о (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.

М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власнiсть — це крадiжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм — пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу — любов!

П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?

М и х а й л о. А що? Може, зречешся од цiї сили?

П а в л о. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари — своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею.

М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!

П а в л о. Та от… вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

М и х а й л о (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити.

П а в л о. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь…

М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради…

П а в л о. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть… Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

П а в л о. Не за бидло… а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико — ви зараз i ну упадати, залицятись — така вже ваша вдача… Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, — i пiдбите навiки.

М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!

П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi…* (*Загар, загара — запал, пристрасть.)

М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!

П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв… щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою…

М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!

П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!

В И Х I Д VI

Тi ж i Аннушка.

А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

А н н у ш к а. Надсмєшники!

П а в л о. Чого там мене треба?

А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.

М и х а й л о. Що се ти вигадала "тiк"?

А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.

П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!

А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.

П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде).

М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!

А н н у ш