Читати книгу - "Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій"

щоденника і йшлося зовсім не про ті сторінки і не про те почерки.

Спроба знайти «доповідь» в інтернетах закінчилася нічим. Наявні лише посилання на тлумачів «доповіді», які палко запевняють: дослідження довело — щоденник таки справжній! У зв'язку з цим виникає підозра, що загалом і в цілому там написано дещо інше, а нам інтерпретують лише ті місця з «доповіді», які можна витлумачити в сенсі "справжності щоденника".

Думається, якби це дослідження не залишало сумнівів в автентичності щоденника — ним були б усипані всі інтернети, так само як і дослідженнями німецьких та інших експертів, так само як і всіма сканованими "справжніми" сторінками щоденника, на яких передана "суть записів Анни". Натомість ділки шоа-бізнесу пропонують нам лише чиїсь суперечливі трактування, перекази, запевнення та інтерпретації «доповіді». І немає жодного сенсу доводити цим людям, що щоденник є підробкою — адже для одних це засіб заробляння грошей, для інших — одне із знарядь політичного та психологічного тиску, а для незлічимих євреїв, в котрих голокост перетворився на релігію — Анна Франк є святою мученицею, щоденник є свяченою реліквією, а ті, хто не вірить у щоденник, є нацистами. Тому навіть беззаперечні факти і логічні висновки ці люди просто не стануть сприймати — вони їм не потрібні і навіть небезпечні.

Яскраве свідчення голокосту

Як харчувалася сім’я Франк

Ось фрагмент розповіді про день народження Анни 13 червня 1944 р. (нагадаємо, в цей час йшла кровопролитна війна):

"Мені виповнилося п'ятнадцять. Я отримала досить багато подарунків: п'ять томів історії мистецтв Шпрінгера, комплект білизни, два пояси, носовичок, дві баночки йогурту, джем, два маленькі медові пряники, ботанічний довідник від тата і мами, браслет від Марго, запашний горошок від Дюсселя, блокнот від Ван Даанів, льодяники від Міп, солодощі і зошити від Беп і найголовніше — книгу "Марія Терезія" і три куски справжнього сиру від Куглера. Петер підніс чудовий букетик півоній".

Читаючи це "яскраве свідоцтво голокосту", постійно натрапляєш на свідчення просто-таки розкішного — і не тільки для умов воєнного часу — проживання сім'ї Франк в "чудовому сховищі":

"Хліб нам поставляє один славний булочник, знайомий Кляйман. Звичайно, хліба ми їмо менше, ніж раніше, але цілком достатньо. Продуктові картки купують для нас на чорному ринку. З продуктів тривалого зберігання в нас крім сотень консервних банок в запасі ще 135 кг квасолі". (9 листопада 1942 р.)

"Ми семеро сиділи навколо столу, щоб зустріти восьмого мешканця з кавою і коньяком". (17 листопада 1942 р.)

"Ми закупили (на чорному ринку, звичайно) багато м'яса, щоб у нас були запаси на скрутні часи". (10 грудня 1942 р).

"Останнім часом ми їли так багато коричневої і білої квасолі, що я її більше бачити не можу. На саму думку нудить. Хліб вечорами скасували". (12 березня 1943 р.)

"Нехай Ян придбає сухофрукти, а поки у нас є тридцять кілограмів квасолі, п'ять кілограмів гороху, та ще п'ятдесят банок овочів.

… Мамо, порахуй-но, скільки у нас всього.

— 10 банок риби, 40 банок молока, 10 кілограмів сухого молока, три пляшки соняшникової олії, 4 банки вершкового масла, 4 банки м'яса, 2 пляшки полуничного сиропу, 2 — малинового, 20 пляшок протертих помідорів, 5 кілограмів геркулесу, 4 — рису. І це все.

На перший погляд, здається багато, але насправді це не так — адже ми користуємося цими продуктами щодня, і ще підгодовуємо гостей. Ось вугілля, дров та свічок в будинку достатньо.

— Давайте зшиємо нагрудні мішечки, щоб у разі втечі захопити гроші. … Не забули, що у нас є ще картопля на складі?". (3 лютого 1944)

"Тепер тато щовечора варить джем. Ми їмо кашу із свіжою полуницею, кефір з полуницею, бутерброди з полуницею, полуницю на десерт… Два тижні перед очима була суцільна полуниця, але нарешті запас скінчився, і тепер всі законсервовані ягоди стоять під замком.

… Ми отримали від пані Ван Хуфен дев'ять кілограм горошку.

— Зранку в суботу все чистять горошок", — оголосила мама за столом. У суботу під час сніданку на стіл поставили велику емальовану каструлю, доверху наповнену стручками… О дванадцятій ми, нарешті, йдемо снідати, щоб о пів на першу знову засісти за стручки. О четвертій години я лягаю спати ще у владі горошку, що остогид. (8 липня 1944 р.)

Вочевидь, пан Франк мав можливість протягом двох років купувати під час війни для своєї сім'ї, що не відчувала скрутних часів, будь-які продукти за нечуваними цінами на чорному ринку. Мабуть, він заробляв чималі гроші на компонентах фашистських запальних бомб, які знищували будинки радянських людей, та препаратах, які допомагали німецьким воякам швидше вилікуватися і повернутися в строй.

Логічні несполучності

У «Щоденниках» присутнє багато логічних розбіжностей. Спочатку "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років у невеликому просторі ховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму та кашлю, і про те що відкривати вікна було надто ризиковано — згодом, "дитячий почерк" пише про "великі й світлі" приміщення і про те що на горищі в середині дня Петер пиляє деревину перед відкритимвікном. Іншим разом він знов столярує і гепає молотком. Відповідно до запису від 5 серпня 1943 р. пані Ван Даан використовувала пилосос щоденно в 12:30. Анна розповідає як 9 листопада 1942 р. розірвався 25-и кілограмовий мішок із коричневою квасолею і "шуму було вдосталь, щоб розбудити мертвих". В цьому пристосованому під житло офісному приміщенні працює батько, інші євреї виконують конторську роботу, поруч працюють робітники складу, а Анна оволодіває стенографією на заочних курсах. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймач. Через вікна їх добре бачать мешканці великого будинку, що знаходиться позаду будинку-сховища.

А ось запис від 28 вересня 1942 року:

"Все важче відчувати постійний страх, що нас виявлять і розстріляють".

Цей запис супроводжується позначкою видавця "публікується вперше", але перед тим в «Щоденнику» взагалі немає жодної згадки про розстріли — лише про деякі заборони для євреїв. Тож звідки взявся страх розстрілів, якщо мешканці "будинку-сховища" про розстріли нічого не чули, та й взагалі їх ніколи не було у Нідерландах? Мабуть, справжній автор вирішив, що в щоденнику явно замало злочинів нацизму — і нагнав страху розстрілів. Ось так робився "вражаючий документ про звірства фашизму".

Що насправді відбувалося в Нідерландах, ми дізнаємося із запису від 28 січня 1944 р.:

"Кляйман розповів, що в провінції Гелдерланд пройшов футбольний матч, одна команда складалася виключно з нелегалів, а інша — з місцевих поліцейських".

Про те,