Читати книгу - "Пан Ніхто"

183
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 272
Перейти на сторінку:
загримів якийсь оглушливий твіст. Пари знову заполонили дансинг і заходилися танцювати з таким завзяттям і вихилясами, що здалося, я от-от матиму морську хворобу від цієї несамовитої хитавиці тіл. Дуглас дивиться на мене крізь тютюновий дим, мабуть, все ще вивчає мене.

— Сталося непередбачене. Нас помітили і відкрили вогонь. Младенов, можливо, й великий політик, але виявився боягузом. Він розгубився й побіг не туди, куди слід. З кущів прямо на нього вискочив прикордонник із автоматом. Коли б я не вистрелив, — там йому був би амінь. Солдат упав. Я потяг за собою Младенова, і ми скотилися косогором на грецьку територію.

Біля нашого столика знову виструнчується офіціант у білому смокінгу. Я кидаю на нього невдоволений погляд, бо він заступає мені сусідній столик.

— Може, ще по чарочці? — звертається до мене Дуглас. — Я не зловживаю питвом, але сьогодні можна зробити виняток.

Я байдуже знизую плечима, і Дуглас киває офіціантові, показуючи на порожню пляшку. Людина в білому смокінгу підхоплює відерце і льодом і, мов привид, зникає. За мить повертається, спритно відкорковує шампанське, наповнює келихи, вклоняється і знову непомітно йде геть. Дама за сусіднім столиком неквапливо обводить чорними очима залу і, ковзнувши ними по нас, зупиняє погляд на вході.

— Будьмо! — каже полковник, відпиваючи з келиха. — Мушу вам сказити, пане Бобев, що саме цей інцидент на кордоні зробив мене вашим прихильником. Ви не дитина і, очевидно, здогадуєтеся, що ваші свідчення належним чином перевірялися. Після цього я — в мене є звичка з дрібниць робити великі узагальнення — вирішив, що ви кмітлива, розважлива й хоробра людина, а значить, можете бути корисним для нас…

— Не знаю, який я, — недбало відповідаю йому. — Знаю тільки, що поки я шість місяців гнив у смердючій в'язниці, Младенов, напевно, безперешкодно дістався до Парижа.

— Може, це й на краще, як кажуть у вас, — всміхається полковник блідими губами.

— Мені краще в Парижі.

— Туди ніколи не пізно. Побуваєте і в Парижі. А втім, судячи з того, як ви задивляєтесь, ви вмієте помічати красу не лише в Парижі.

— О, це зовсім інша річ, — відповідаю я, зніяковіло відводячи погляд од чорнявої сусідки. — Коли шість місяців не бачиш жінки, то звичайнісінька спідниця видається божеством.

— Ви можете вибрати собі жінку, яка вам до вподоби, — зауважує Дуглас.

— Отакої! — саркастично посміхаюся я. — Ви, здається, забуваєте, що на мені навіть костюм чужий.

— Ви кажете про сьогодні, пане Бобев, а я маю на увазі завтрашній день. Завтра ви опинитесь у чудовій віллі, з ванною, садком і всіма іншими вигодами і зможете харчуватись і одягатися, як вам заманеться.

— А що я робитиму на тій віллі?

— Потроху опановуватимете нову професію, — ухильно відповідач полковник, люб'язно наповнюючи мій келих.

— Чи зможу я звідти виходити? — підозріло запитую його.

— Поки що ні…

— Отже, знову в'язниця, тільки вищого гатунку.

Дуглас енергійно крутить головою.

— Помиляєтесь, друже, помиляєтесь. Ідеться не про ув'язнення — це професійна обережність. Згодом ви ходитимете де завгодно. А поки що для розваги підшукаємо вам жінку.

Він лукаво дивиться на мене і широко розводить руки.

— Вибирайте, пане Бобев! Вибирайте кого хочете! Пересвідчитесь на практиці, що полковник Дуглас слів на вітер не кидає.

Сивий обводить рукою залу, багатозначно показуючи на бар, де на високих стільцях сидить з півдюжини красунь. Я обдивляюсь їх і знову втуплююсь у чорняву даму за сусіднім столиком.

— Досить, — піднімає руку Дуглас, усміхаючись блідими губами. — Я зрозумів.

Він підкликає офіціанта і як тільки той з'явився поблизу, щось шепоче йому на вухо. Офіціант улесливо всміхається й прямує до чорнявої.

Мій співрозмовник у сірому костюмі підносить келих і змовницьки підморгує мені, навіть не глянувши на сусідній столик. Він знає, що воля полковника Дугласа — закон.

Шкода тільки, що існують ще й порушники закону. Дама байдуже вислуховує офіціанта, презирливо всміхається і відповідає йому щось не дуже приємне, що згодом той переповість сивому. Полковник невдоволено супить солом'яні брови, відсьорбує з келиха й дивиться на мене:

— Здається, ми помилилися. Дама каже, що вона не з професіоналок, та я ладен битись об заклад, що якраз навпаки. Треба ще звернути увагу на бар.

— Це зайве. І взагалі не турбуйтесь за мене.

Мені зовсім не до шмиги ідея — мати даму на замовлення, і все ж відчуваю, що відмова чорнявої образила мене. Дуглас, мабуть, також трохи розчарований, що не зумів довести своєї всемогутності.

— Нічого, — раптом промовляє він. — Однаково матимете вашу обранку, хоч вона, може, не з професіоналок.

— Яка вона обранка… Облиште цю пихату курву! — зневажливо заперечую я.

— Ні, вона таки буде вашою, і ви пересвідчитесь, що полковник Дуглас не пустомолот.

Він повільно повертає голову, неприязно дивиться на чорняву і підкликає офіціанта:

— Рахунок!

________

Прокидаюсь я в сонячній, блідо-зеленій кімнаті. Миюсь у ванні, що виблискує синьою емаллю й нікельованими кранами. Снідаю в затишному рожевому холі, потім випростовуюсь у м'якому кріслі під жовтогарячим накриттям веранди й дивлюся на буйну садову зелень. Одне слово, обіцяна вілла — вже реальність.

Окрім мене, на віллі тільки двоє — садівник і прислужник. Вони в моєму розпорядженні, а я — в їхньому, бо їм, мабуть, наказано пильнувати мене. Мені так і кортить кинути їм: «Займайтеся своїми справами, я не такий дурний, щоб тікати з раю!» Але не кажу нічого, аби тримати їх у постійному напруженні.

Взагалі я не дуже балакучий. Життя навчило мене: коли багато базікаєш, неодмінно ляпнеш зайве, інші ж використають це проти тебе. Отже, якщо хочеш поговорити, говори подумки. Розмови призводять до самовиказування, а в житті заведено так: хто менше розкривається, того важче вразити.

Беру пачку «Філіппа Моріса», залишену чиїмись дбайливими руками, запалюю сигарету і знову задивляюся в садок. Сріблясті маслини аж побіліли на сонці. Листя помаранчевих дерев темне й густе, а за ними чорною стіною височать кипариси. Цей райський куточок досить густо засаджений деревами, щоб нічого не видно було довкола.

За стіною кипарисів гуркоче автомобіль, зупиняючись десь поблизу. Потім біля вхідних дверей лунає дзвоник, і невдовзі в холі позад мене чути швидкі, впевнені кроки.

Повертаю голову. Наді мною схиляється бліде, безбарвне обличчя полковника Дугласа, яке немов допіру побувало в хімчистці.

— Доброго ранку! Як настрій? — промовляє він з виразним акцентом.

— Дякую, все гаразд, — відповідаю я, підводячись.

Полковник не сам. Ліворуч нього стоїть низенький чоловік у білому капелюсі й чорних окулярах.

— Пан Гарріс буде вашим учителем, — пояснює сивий, відрекомендувавши нас один одному. — Ви, якщо не помиляюсь, добре володієте французькою?

Я ствердно киваю головою.

1 ... 3 4 5 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"