Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

жил твоїх кров заструмує».

304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали

305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.

306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,

307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.

308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,

309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу

310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю

311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.

312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.

313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.

314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали

315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби

316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.

317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.

318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон

319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;

320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив -

321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:

322] «Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,

323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;

324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього

325] І відберу її сам, - ще гірше тоді йому буде».

326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.

327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря

328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.

329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом

330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.

331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,

332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.

333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:

334] «Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!

335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,

336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.

337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,

338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва

339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,

340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану

341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну

342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може

343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,

344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись».

345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,

346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю

347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.

348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,

349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря

350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,

351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:

352] «Матінко люба, ти коротковічним мене породила,

353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати

354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.

355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,

356] Син Атрея, - забрав і привласнив мою нагороду».

357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,

358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.

359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,

360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,

361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:

362] «Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце

363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє».

364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:

365] «Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?

366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили

367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.

368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,

369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;

370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,

371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв

372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.

373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

375] А Атрея синів - щонайбільше, начальників війська.

376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї

377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.

378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав -

379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.

380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно

381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.

382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди

383] Падали густо рядами, а божії стріли літали

384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,

385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.

386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.

387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,

388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:

389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї

390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.

391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету

392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.

393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.

394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь

395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.

396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,

397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса

398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула

399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські -

400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.

401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,

402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,

403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди

404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.

405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.

406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.

407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,

408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати

409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв

410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця

411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,

412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв».

413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:

414] «Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?

415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці