Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

і стояла переді мною тільки у ліфчику. Це якось нелогічно.

— Її хтось побив?

— Я міг би таке припустити, бо смуги на її спині були дуже червоні.

Пола хвильку розмірковувала.

— Може, дамочка боялася, що ти повіриш, ніби вона божевільна, а, побачивши синці, зрозумієш, що насправді — потрапила у халепу.

Феннер кивнув.

— Можливо, але мені це не подобається.

Поки офіціант наливав йому ще склянку віскі, Пола знову поглянула на немолодого чоловіка за сусіднім столиком. І сказала Феннеру:

— Не обертайся. Той тип зацікавився тобою...

— То й що? — нетерпляче запитав Феннер. — Можливо, я йому сподобався?

— Ага, він просто упевнений, що ти створений для голівудських фільмів!

Літній чоловік раптово звівся на ноги, підійшов до них, а тоді нерішуче зупинився. Вигляд у нього був такий скорботний, що Пола підбадьорливо посміхнулась. А старий тим часом запитав:

— Вибачте, ви часом не містер Феннер?

— Так, це я, — підтвердив той без жодного ентузіазму.

— Мене звати Ліндсей. Ендрю Ліндсей. Мені потрібна ваша допомога.

Феннер неспокійно посовався.

— Приємно з вами познайомитися, містере Ліндсей, але не знаю, чи зможу чимось вам допомогти.

— Не присядете, містере Ліндсей? — запропонувала Пола.

Феннер люто зирнув на неї, та Пола вдала, що не помітила цього.

Ліндсей, трохи повагавшись, присів.

А Пола продовжувала демонструвати вишукані манери, чим дуже нервувала Феннера.

— Містер Феннер — вельми заклопотана людина, та не пригадую випадку, щоби він відмовив комусь у допомозі.

Феннер подумав: «Цій малій треба буде трохи всипати, щойно ми залишимося наодинці».

Тим часом кивнув Ліндсеєві.

— Звісно ж! То що вас непокоїть?

— Містере Феннер, я читав, як ви знайшли міс Блендіш, коли її викрали. У мене така сама проблема. Моя маленька дівчинка учора зникла.

І дві скупі сльозини скотилися його обличчям. Феннер відвів погляд.

— Містере Феннер, благаю вас! Допоможіть її знайти! Вона все, що у мене є, і лише Господь знає, що з нею сталося.

Феннер допив віскі й зі стуком поставив склянку на стіл.

— Ви повідомили поліцію? — різко запитав він.

Ліндсей кивнув.

— Викраденням людей займається ФБР! У них це виходить краще! Наберіться терпіння — вони її знайдуть.

— Але ж, містере Феннер...

Той заперечно крутнув головою. Потім підвівся.

— Мені дуже шкода, однак не можу цим зайнятися.

Обличчя Ліндсея зморщилось, як у немовляти, котре ось-ось заплаче. Він простягнув правицю і вчепився Феннерові в рукав.

— Містере Феннер, зробіть це для мене. Ви не пошкодуєте. Я заплачу вам, скільки скажете. Виставте будь-який рахунок. Ви знайдете мою маленьку дівчинку швидше, ніж будь-хто. Я знаю, що ви це можете, містере Феннер! Благаю вас, зробіть це!

Очі Феннера були холодні, мов крига. Він м'яко, але рішуче скинув руку Ліндсея зі свого плеча.

— Послухайте! — сказав йому. — Я сам собі хазяїн, не працюю ні на кого. Якщо хочу взяти роботу, то беру її. Якщо ні, то відмовляюся від неї. І просто зараз дещо не дає мені спокою. Мені шкода, що ваша дитина потрапила у халепу, та нічим не можу зарадити. ФБР — достатньо могутня організація, щоби потурбуватися про вашу доньку й тисячі таких, як вона. Вибачте, але я цим не займатимуся.

Він кивнув Полі та вийшов з бару. Ліндсей безсило опустив руки і знову беззвучно заплакав. Пола поплескала його по руці. Потому піднялась і полишила бар.

Феннер стояв, чекаючи на неї. Коли дівчина підійшла, роздратовано сказав:

— Ти забагато собі дозволяєш! Де ми, в дідька, працюємо — у детективному бюро чи в притулку для собак?

Пола винувато поглянула на шефа.

— У старого зникла донька. Невже тобі байдуже?

— Для мене це — зайвий головний біль, — різко обірвав Феннер. — Повертаймося до контори, у нас купа справ.

— Інколи вважаю, що ти дуже розумний, — гостро сказала Пола, підходячи до рецепції. — Але зараз я би і копійки за твій розум не дала!

Високий молодик підвівся зі зручного крісла в холі й підійшов до Феннера.

— Мене звати Ґроссет. Я — з окружної прокуратури. Мені треба з вами поговорити.

Феннер буркнув:

— Я дуже зайнятий, хлопче. Зайдіть-но до мене завтра, коли я трохи звільнюся.

Ґроссет, немовби просячи вибачення, вказав на двох копів у цивільному, котрі відразу ж перегородили Феннерові дорогу.

— Ми можемо поговорити тут або у моєму кабінеті, — сказав церемонно.

Феннер вишкірився.

— Затримання? Гаразд, поговорімо тут, але швидко!

Пола сказала:

— Я дещо забула. За хвилину повернуся.

Вона полишила їх та повернулась у бар готелю. Ліндсей досі був там, і Пола присіла поруч.

— Не думайте про містера Феннера погано, — сказала вона м'яко. — Але саме зараз він займається дуже нелегкою справою. Ось чому грубуватий. Але він не хотів вас образити.

Ліндсей, підвівши голову, поглянув на Полу.

— Мабуть, мені не слід було просити його про це, — сказав він безпорадно. — Та моя дівчинка для мене — все.

Пола дістала зі сумочки записник.

— Розкажіть мені все, що знаєте про зникнення вашої доньки, — сказала. — Не можу нічого обіцяти, однак, можливо, мені вдасться його вмовити.

У заплаканих очах старого зблиснув вогник надії.

— Звісно, звісно, — хрипко сказав він. — То що би ви хотіли знати?

* * *

Феннер пішов слідом за Ґроссетом, і вони присіли у відлюдному куточку бару поруч з готелем. Феннер був напружений та пильний.

Натомість Ґроссет залишався спокійним — і навіть занадто. Він клацнув пласким золотим портсигаром і запропонував Феннерові сигарету. Підніс запальничку до обидвох сигарет.

Феннер коротко зауважив:

— Кучеряво живете, хлопці.

Наче не розчувши, Ґроссет зауважив:

— Здається, ми з вами раніше не зустрічалися...

Він заклав ногу на ногу, виставивши напоказ картаті чорно-білі шкарпетки.

— Я перевірив вашу ліцензію. Ви заробили купу грошей, розплутавши справу про викрадення міс Блендіш. Тоді були ще детективом-початківцем. То був ваш зірковий час, і ви зуміли вирватись із Канзас-сіті й перебратися сюди. Все правильно, чи не так?

Феннер випустив велике кільце диму.

— Ви почали цю розповідь, — протягнув, — вам і закінчувати.

Ґроссет споважнів.

— У Нью-Йорку ви вже півроку. Здається, за цей час не надто багато тут досягли...

Феннер позіхнув.

— Я — в процесі вибору, — відповів з удаваною байдужістю.

— Сьогодні зранку ми отримали щодо вас серйозну інформацію.

Феннер