Читати книгу - "Тінь перемоги"

Наступний щабель кар'єри: Жуков - командир 4-ї кавалерійської дивізії. «С. М. Будьонний згадував, як Жуков вступав у командування кавдивізією і як надмірно суворо обіцяв навести в ній порядок». («ВИЖ» 1992 № 1 стор. 76) Сам Семен Михайлович Будьонний дуже часто «підносив у морду». Не соромився. На цей рахунок є достатньо свідчень. І, ясна річ, бив він не солдат. Він бив командирів. Але стиль Жукова навіть для Будьонного був неприйнятний.

В атестацію Жукова командувач військами Білоруського військового округу комкор М. П. Ковальов вписує звичні слова: «Мали місце випадки грубості в поводженні з підлеглими, за що по партійній лінії т. Жуков має догану». (Маршалы Советского Союза. Москва. Любимая книга . 1996. С. 35)

Маршал Радянського Союзу Єременко Андрій Іванович у січні 1943 року - генерал-лейтенант, командувач Сталінградського фронту. Запис у щоденнику від 19 січня 1943 року: «Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людськи. Він усіх топтав на своєму шляху... Я з товаришем Жуковом уже працював, знаю його як облупленого. Це людина страшна і недалека. Вищої марки кар'єрист». («ВИЖ» № 5, 1994, стор. 19)

Маршал Радянського Союзу М. В. Захаров: «Створилася досить напружена обстановка. В цих умовах координатор дій 1-го і 2-го Українських фронтів Маршал Радянського Союзу Жуков не зумів організувати достатньо чіткої взаємодії військ, які відбивали натиск ворога, і був відкликаний Ставкою в Москву.» («Красная Звезда», 11 лютого 1964)

Ці слова маршала Захарова підтверджує телеграма Сталіна: «Повинен зазначити Вам, що я поклав на Вас завдання координувати дії 1-го і 2-го Українських фронтів, а між тим з сьогоднішньої вашої доповіді видно, що, незважаючи на всю гостроту становища, Ви недостатньо обізнані з обстановкою: Вам невідомо про зайняття противником Хильки і Нова-Буда; Ви не знаєте рішення Конєва про використання 5 гв. кк і танкового корпусу Ротмістрова з метою ліквідації прориву противника...»

Тут мова не про якісь села, зайняті німцями. Це один з найбільш драматичних моментів війни. У лютому 1944 року на правому березі Дніпра два радянські фронти замкнули кільце оточення навколо потужного угруповання німецьких військ. Завдання німецького командування - вирватися з оточення. Завдання радянського командування протилежне - не дозволити противнику вирватися. Але там, у районі битви, два радянські фронти, два штаби, два командувачі - генерал армії І. С. Конєв та генерал армії Н. Ф. Ватутін. Кожен бачить ситуацію зі своєї дзвіниці, кожен приймає своє рішення. Координувати дії двох фронтів з Москви надзвичайно важко. Обстановка змінюється стрімко. У штабах фронтів кожне повідомлення треба підготувати, зашифрувати, відправити в Москву, там його треба розшифрувати, оцінити, прийняти рішення, зашифрувати, відправити. Поки його розшифровують, обстановка в корені міняється, і наказ Москви вже не відповідає новій обстановці. Сталін не може покинути Москву. В нього не тільки на правому березі Дніпра проблеми. Тому в район битви Сталін посилає свого заступника Жукова. Два фронти підпорядковані Жукову і роблять те, що він накаже. І ось настає найважливіший момент битви: противник починає прорив. Сталін у Москві про це знає. Сталін знає, що прорив німецького оточеного угруповання йде успішно. Сталін знає, на якій ділянці прориваються німецькі дивізії. А Жуков, який знаходиться в районі бойових дій, нічого цього не знає і шле Сталіну повідомлення про те, що нічого серйозного не відбувається.

Звернемо увагу на дивне у сталінській телеграмі.

5-й гвардійський кавалерійський корпус Сталін називає за номером, а танковий корпус Ротмістрова - не за номером, а на прізвище командира. Чому? Тому, що навіть у шифрованих телеграмах речі не називали своїми іменами. Часто використовувалися обороти типу: «утримувати відоме вам місто», «вийти на рубіж відомої вам річки» і т. д. Замість прізвищ вищого командного складу використовувалися псевдоніми. Наприклад, «Васильєв» - це маршал Василевський. Легко розгадати? Ні, не легко. Псевдоніми часто і безсистемно змінювалися. Сьогодні «Васильєв» - це маршал Василевський, а завтра «Васильєв» - це Сталін. Вчора «Константинов» - це маршал Жуков. Сьогодні «Константинов» - це маршал Рокосовський. А завтра Жуков буде працювати під псевдонімом «Юр'єв», Рокосовський - «Костін», а Сталін - «Іванов».

З цією ж метою змінювалися і назви найважливіших з’єднань. У лютому 1944 року Сталін говорить про «танковий корпус Ротмістрова». Але в Червоній Армії вже рівно рік такого корпусу не було, а була 5-та гвардійська танкова армія Ротмістрова. Павло Олексійович Ротмістров - улюбленець Сталіна. У лютому 1943 року він - генерал-лейтенант танкових військ. У лютому 1944 року, в момент, про який іде мова, Ротмістров уже маршал бронетанкових військ. Сталін не говорить в шифровці, що введена в бій 5-а гвардійська танкова армія маршала бронетанкових військ Ротмістрова. Щоб знизити звучання, Сталін говорить про «танковий корпус Ротмістрова». Хто знає, про що мова, зрозуміє.

Так от, для того, щоб не дозволити противнику вирватися з кільця, командувач 2-го Українського фронту генерал армії І. С. Конєв увів у бій 5-у гвардійську танкову армію і 5-й гвардійський кавалерійський корпус. Сталін у Москві про це знає. А Жуков, який знаходиться в районі битви і має наказ координувати дії двох фронтів, про це не знає. І Верховний головнокомандувач у своїй телеграмі вказує своєму заступнику Жукову, що той поняття не має про обстановку і з покладеними на нього обов'язками не справляється.

Заради стислості, я привів тільки шматок сталінської телеграми. Але вона вся в тому ж дусі. Була ще одна така ж телеграма Сталіна Жукову. Після цього Сталін наказав Жукову повертатися в Москву: все одно в районі битви від Жукова немає користі. І коли комуністи кажуть, що Жуков не програв жодного бою, я рекомендую їм згадати бій 1944 року на правому березі Дніпра. Потужне угруповання противника було оточене без Жукова. Йому залишалося тільки утримати оточених у кільці. Жуков з покладеним на нього завданням не впорався і ганебно провалив операцію. Велика частина оточених німецьких військ вирвалася з пастки і безперешкодно втекла.

Маршал Радянського Союзу Бірюзов Сергій Семенович: «З моменту приходу товариша Жукова на пост міністра оборони в міністерстві створилися нестерпні умови. У Жукова був метод - придушувати». («Жовтневий пленум ЦК КПРС. Стенографічний звіт. Москва 1957.)

Маршал Радянського Союзу Тимошенко Семен Костянтинович знав Жукова з