Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

значний історичний досвід існування в умовах диктатури в другій половині XX століття, а Туреччина регулярно звинувачувалася з боку ЄС та інших організацій Заходу за систематичні порушення прав людини та порушення принципів цивільного контролю над збройними силами.

Сама євроатлантична інтеграція дозволила вирішити чи тимчасово зняти значну кількість суперечностей між європейськими країнами. Так, зокрема, Сполучені Штати надали значну політичну підтримку процесові об'єднання Німеччини. У 1955 році Сполучені Штати виступили на підтримку включення Німеччини до НАТО, що сприймалося багатьма європейськими політиками на той час, через 10 років після завершення Другої світової війни, як вкрай радикальний крок.

У розпал «холодної війни» в Європі розташовувалося до 300 тисяч американських військових, після її закінчення кількість військ США у Європі стабілізувалася на рівні менше 100 тисяч. Нині у Європі перебувають наступні контингенти військ США: у Німеччині близько 60 тисяч військових США, у Великій Британії — 11,2 тисяч, в Італії — 11,2 тисяч, в Іспанії — 2,0 тисячі, у Туреччині — 2,0 тисячі, в Ісландії — 1,6 тисячі, Бельгії — 1,6 тисячі, у Португалії — 1,0 тисячі, у Греції — 0,7 тисяч.

Присутність США на континенті зняла проблему «страху перед Німеччиною», оскільки саме політична і військова присутність США у Європі через НАТО та військові бази (причому більша частина військ США у Європі була розташована на території ФРН) переконала уряди західноєвропейських країн, насамперед Великої Британії і Франції, погодитися на реінтеграцію Німеччини до демократичної спільноти держав Західної Європи. Європейська безпека є основою європейського примирення.

Без НАТО Франція не відчувала б себе в достатній безпеці, щоб об'єднуватися з Німеччиною, а Франція і Британія ще більш активно виступали проти возз'єднання Німеччини. НАТО допомогла заспокоїти постійні європейські страхи від потужної і потенційно домінуючої Німеччини. Включення Німеччини в якості повноправного члена до НАТО означало фактичний початок її реабілітації та повернення до спільноти європейських держав.

У 1950-х роках НАТО було названо організацією, яка існує задля того, щоб «тримати американців у Європі, росіян поза Європою, а німців підкореними». Однак сьогодні цей план змінено: тримати США втягнутими в європейську безпеку; забезпечити, щоб Європа була сильним, а не слабким партнером Росії; тримати Німеччину в якості інтегрованої частини Заходу, таким чином стримуючи партнерів Німеччини від будування коаліцій з метою створити їй противагу.

Підтримуючи післявоєнну «реабілітацію» Німеччини в межах НАТО, США діяли на підтримку своїх національних інтересів. США намагалися створити сильних у військовому плані союзників у Європі. Післявоєнна Західна Німеччина із понад 55 мільйонами кваліфікованого в економічному і військовому сенсі населення задовольняла цій вимозі США. У даному випадку довгострокові інтереси Європи і короткострокові інтереси США співпали.

Зрештою, саме політична реабілітація Німеччини привела до такого процесу, як глибока політична європейська інтеграція — утворення Європейського союзу з широкими повноваженнями. Саме Німеччина, разом із Францією, стали рушійними силами цього процесу. Співробітництво із НАТО та США дає змогу й таким країнам, як Польща, налагоджувати широкий спектр відносин з Німеччиною, не побоюючись її потенціалу та можливих претензій на колишні німецькі землі.

США, які починаючи з 1990-х рр. дедалі критичніше ставляться до політичної інтеграції європейських країн, до початку 1990-х рр. в цілому підтримували економічну інтеграцію Європи, вбачаючи у ній можливість для економічного посилення своїх європейських союзників через їхню участь у спільному ринку, що підсилює конкурентноздатність і збільшує можливості їхніх економік.

1.4. «Натівський яструб» чи «Голуб миру»?

НАТО довів свою досить високу ефективність у якості організації, здатної до примушування до миру, а також до активної миротворчості. Після закінчення «холодної війни» альянс був прямо задіяний у 4 конфліктах: у Боснії і Герцеговині, у Косові, у Македонії та в Афганістані, та непрямо — в Іраку.

Унаслідок громадянської війни у Боснії і Герцеговині протягом 1992—95 рр. загинули близько 280 тисяч чоловік із 4,3-мільйонного довоєнного населення республіки, більше 800 тисяч стали біженцями. Активне втручання НАТО і примушення сторін до миру за допомогою силового тиску спричинило підписання в грудні 1995 р. Дейтонської мирної угоди, яка стала компромісом між воюючими сторонами і поклала край війні. Згідно з результатами мирної угоди, 49% території Боснії і Герцеговини відійшло автономній Республіці Сербській, а 51% території разом із столицею Сараєво — автономній Мусульмано-Хорватській федерації. Відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН від 1996 року очолювані НАТО стабілізаційні сили (SFOR) були розташовані у Боснії і Герцеговині. Упродовж 1996—2004 рр. ситуація в Боснії і Герцеговині у сфері безпеки змінилася кардинальним чином, що дозволило скоротити кількість миротворців НАТО у цій країні більш ніж учетверо з початкових 60 тис. Європейський союз у 2004 р. під своє керівництво перебрав управління місією в Боснії і скоротив кількість військових до менше 7 тисяч. Міжетнічне насильство в країні фактично припинено, країну почали відвідувати туристи.

Унаслідок операції НАТО в Косові 1999 р. було зупинено операції військ Югославії проти албанських загонів та цивільних у цьому краї, в результаті яких у 1998—99 рр. загинули кілька тисяч албанців. Фактично, операція проти Югославії стала єдиною бойовою наступальною операцією НАТО за всю історію Альянсу. Війні проти Югославії передували півторарічні напружені переговори про врегулювання проблеми. Югославії пропонувалися різні форми вирішення конфлікту, які передбачали безумовне збереження територіальної цілісності країни. Жорсткі операції югославських військ проти албанських сепаратистів, які потягли численні жертви серед цивільних, викликали збурення громадської думки в Європі. Чимало діячів у країнах НАТО стверджували, що в результаті наступальних дій військ югославського президента Слободана Мілошевича в Косові для НАТО настав час «to shoot or