Читати книгу - "Річки Лондона"

за прізвищем, я зрозумів, що попереду на мене чекає велика дупа.

— Скажіть-но, Пітере, — спитав він, — якою ви бачите свою подальшу кар'єру?

Я посунувся на стільці.

— Я думав про карний розшук, сер, — сказав я.

— Ви хочете бути детективом?

Неблет усе своє життя був констеблем, а тому до поліцейських, які не носять уніформу, завжди ставився приблизно так, як звичайні люди ставляться до податкових інспекторів. Тобто, під тиском ти готовий визнати, що без них не обійтися, але своїй дочці одружитися з таким не дозволиш.

— Так, сер.

— А навіщо обмежувати себе карним розшуком? — спитав він. — Чому б не обрати один зі спеціальних підрозділів?

Бо якщо ти досі стажист, тобі не можна казати, що ти хочеш потрапити до підрозділу розслідування вбивств або організованої злочинності, щоб їздити на великій тачці й взуватися в туфлі ручної роботи.

— Я думав почати з початку й поступово просуватися вгору, сер, — сказав я.

— Це дуже розумне ставлення, — сказав Неблет.

Раптом мені спала жахлива думка. А що як вони думають послати мене до «Трайдента»? Це підрозділ, призначений для боротьби зі злочинами в чорних громадах, скоєними зі застосуванням вогнепальної зброї. «Трайдент» завжди шукав чорношкірих офіцерів для виконання жахливо небезпечних завдань під прикриттям, і те, що я мав мішане походження, робило мене підхожим кандидатом. Я не хочу сказати, що вважаю їхню роботу непотрібною, просто особисто я таку роботу навряд чи зможу виконати. Межу своїх можливостей має знати кожний, і переїзд до Пекхема та зависання з бандитами, рекетирами й тими дивними білошкірими худорлявими хлопцями, які не розуміють іронію Eminem, безумовно перевищували мої сили.

— Я не люблю реп, сер, — сказав я.

Неблет повільно кивнув.

— Це корисна інформація, — сказав він, і я вирішив надалі тримати пельку закритою.

— Пітере, — сказав він, — упродовж двох років у мене склалася дуже добра думка щодо вашого розуму та вашого вміння важко працювати.

— Дякую, сер.

— До того ж, ви маєте певний науковий досвід.

Коли я закінчив школу, мої відмітки з математики, фізики та хімії були дещо вищі за пересічні. Якщо десь це і вважається науковим досвідом, то не в науковій спільноті. Принаймні, вступити до університету я не зміг.

— Вам добре вдається викладати думки на папері, — сказав Неблет.

У мене аж живіт звело від розчарування. Я зрозумів, яке жахливе призначення планує для мене лондонська поліція.

— Ми хочемо, щоб ви розглянули перспективу роботи в процесуальному відділі, — сказав Неблет.

Теорія, на якій базується існування процесуального відділу, дуже логічна. Офіцери поліції, як усім відомо, потопають у бюрократії: підозрюваних треба реєструвати, ланцюжок доказів не має розриватися, а «Акт про поліцію та кримінальне провадження» має виконуватися до останньої літери. Роль процесуального відділу — виконувати паперову роботу замість заклопотаного констебля, щоб той скоріше повернувся на вулицю, де на нього лаятимуться, плюватимуть і блюватимуть. Таким чином на вулицях завжди патрулюватимуть констеблі, злочинність буде здолано, і всі добропорядні громадяни нашої країни житимуть щасливо.

Але правда полягає в тому, що ця бюрократія не така вже й обтяжлива — будь-яка найнята на півставки напівосвічена людина впорається з нею менше, ніж за годину, ще й на манікюр час залишиться. Проблема в тому, що для поліцейської роботи треба мати авторитетний вигляд; треба пам'ятати, що сказав підозрюваний, щоб потім спіймати його на брехні. А також треба йти туди, де кричать, зберігати при цьому спокій, бути тим, хто відкриває підозрілий пакунок. Не те щоб уміти водночас і те, і друге неможливо, просто таке трапляється рідко. Таким чином, своєю пропозицією Неблет казав мені, що я не справжній коп, не ловець крадіїв, але я можу зіграти неоціненну роль — заощадити час справжнім копам. Я з жахливою впевненістю відчув, як ці слова — неоціненна роль — невблаганно мчать до цієї розмови.

— Я сподівався на щось більш активне, сер, — сказав я.

— А це дуже активно, — сказав Неблет. — Ви виконуватимете неоціненну роль.

* * *

Зазвичай офіцери поліції не шукають виправдання для того, щоб зайти в паб, але одним зі звичайних приводів є традиційна гулянка, на якій споюють стажистів, які щойно стали повноцінними констеблями. Саме з цією метою мене та Леслі потягли через Странд до «Рузвельт Тоуд» — щоб заливати нас там спиртним, доки ми не втратимо можливість стояти вертикально. Принаймні, таким був план.

— Як пройшла співбесіда? — спитала Леслі, намагаючись перекричати ревіння пабу.

— Кепсько, — крикнув їй я. — Процесуальний відділ.

Леслі скривилася.

— А в тебе що?

— Не хочу тобі казати, — сказала вона. — Щоб настрій не псувати.

— Не бійся, — сказав я. — Я витримаю.

— Мене тимчасово призначили до команди розслідування вбивств.

Я ніколи не чув, щоб туди брали відразу після стажування.

— Детективом?

— Констеблем у цивільному одязі, — сказала вона. — Це велике розслідування, їм бракує людей.

Вона не помилилася. Мій настрій було зіпсовано.

Після цього вечірка вже не тішила. Я пробув там близько двох годин, але ненавиджу, коли хтось жаліє себе, а надто коли це роблю я, тож, не маючи можливості