Читати книгу - "Хрещений батько"

Він зійшов по східцях і рушив алеєю до чорної машини. Підійшовши, нахилив розлючене обличчя впритул до водієвого, але той не відсахнувся, а лише розкрив свій гаманець і показав зелененьку картку-посвідчення. Сонні мовчки відступив, потім сплюнув, навмисне поціливши в задні дверцята, і пішов назад. Йому хотілося, щоб водій виліз із машини і пішов за ним алеєю, однак цього не сталося. Повернувшись, Сонні сказав батькові:

– Це з ФБР. Записують номери всіх машин. Байстрюки шмаркаті!

Донові Корлеоне зайве було казати, хто це. Найближчим й найдовіренішим друзям порадили приїхати на весілля чужими машинами, і, хоч дон не схвалював безглуздого вибуху синової злості, однак уся сценка була йому корисна. Вона мала переконати непроханих гостей, що на них не чекали і до їхньої появи не готувалися. Тому, власне, дон не розсердився. Він-бо давно зрозумів: суспільство завдає кривд, які доводиться терпіти, тішачись через усвідомлення того, що й наймізернішій людині, якщо вона не ловить ґав, колись неодмінно трапиться нагода помститися наймогутнішій. Свідомий цього, дон Корлеоне завжди залишався спокійно-розважливим, що так щиро захоплювало його друзів.

Тим часом у садку за будинком заграв квартет джазових музикантів. Усі гості вже з’їхалися. І дон Корлеоне, геть забувши про непроханих прибульців, разом із двома синами подався до весільних столів.

У великому саду зібралися сотні гостей; одні танцювали на дерев’яному помості, густо всіяному квітами, інші сиділи за довгими столами, що вгиналися від запашних страв і здоровенних глеків домашнього вина. Наречена, Конні Корлеоне, у всій пишноті сиділа за окремим столом, на узвишші, поряд свого молодого, дружок і свідків. Усе – як у старому італійському селі. Молода, звичайно, воліла б зробити все не так, але поступилася й згодилася на це «свиняче» весілля, аби розрадити батька, не вдоволеного, що вона вибрала собі такого чоловіка.

Наречений, Карло Ріцці, був не чистий сицилієць – лише батько походив із Сицилії, а мати з Північної Італії. Від матері він успадкував біляве волосся й блакитні очі. Рідні мешкали в штаті Невада, а Карло виїхав звідти через якесь дрібне непорозуміння із законом. У Нью-Йорку він зустрівся із Сонні Корлеоне й познайомився з його сестрою. Звісно, дон Корлеоне послав довірених людей у Неваду, і ті повідомили, що незгоди Карло з поліцією полягали в хлопчачій необережності зі зброєю, але все можна легко затерти, очистивши хлопцеві репутацію. Посланці привезли також докладні відомості про справи в тамтешніх легальних гральних домах; ті відомості вельми зацікавили дона, і він тепер часто про них думав. Однією із ознак його величі було те, що дон із усього вмів здобувати гроші.

Конні Корлеоне важко було назвати дуже принадною – худа й нервова, вона обіцяла згодом перетворитися на сварливу бабу. Але сьогодні, вбрана в білу весільну сукню, осяяна любовними сподіваннями, вона аж промінилася й була майже гарною. Під дерев’яним столом її рука лежала на м’язистому стегні молодого. Її купідонні уста, теж чуттєво вигнуті, посилали йому повітряні поцілунки.

Конні він здавався надзвичайно вродливим. Ще зовсім юнаком Карло Ріцці працював на вільному повітрі в пустелі – то була важка фізична праця. Тепер він мав дужі ручиська, його плечі аж випиралися з весільного смокінга. Карло зазирнув у захоплені очі нареченої й налив вина в її келих. Він був підкреслено уважний до неї, наче обоє були акторами на сцені. Але його погляд раз у раз спинявся на величенькій шовковій сумці, яку молода перекинула через праве плече, повну конвертів із грішми. Скільки там? Десять тисяч? Двадцять? Карло Ріцці всміхнувся. Це лише початок. Адже він бере дружину з королівської сім’ї. І вона має подбати про нього.

В юрмі гостей до цієї ж таки сумки придивлявся вичепурений молодик із прилизаною голівкою, схожий чимсь на тхора. Більше за звичкою Полі Гатто прикидав, як би йому поцупити оту набиту грішми торбинку. Його розважала сама думка про це, хоча він і розумів, що вона є дурною, невинною фантазією, на кшталт того, як малі діти уявляють, ніби розбивають танки зі своїх іграшкових пістолетів. Він стежив, як його бос, огрядний, уже немолодий Пітер Клеменца кружляв дівчат на дерев’яному танцювальному помості в завзятій простацькій тарантелі. Гості аплодували високому гладунові Клеменці, що танцював відчайдушно й майстерно, хтиво напираючи своїм черевом на груди молодших і стрункіших партнерок. Старші жінки хапали його за руки, зваблюючи на наступний танець. Молодші чоловіки шанобливо звільнили майданчик і приляскували в долоні у такт запальній мелодії мандолін. Коли нарешті Клеменца впав на стілець, Полі Гатто приніс йому келих крижаного вина й витер спітніле чоло своїм шовковим носовичком. Клеменца припав до вина й пив, відсапуючись, наче кит. Але замість подяки він сухо кинув Полі:

– Хіба тебе поставили визначати переможця на танцях? Роби своє. Обійди все навколо і пильнуй, щоб було о’кей.

Полі зник у натовпі.

Джаз спинився перепочити й закусити. Один молодик, Ніно Валенті, підняв залишену музикантами мандоліну, поставив ліву ногу на стілець і заспівав вульгарну сицилійську любовну пісеньку. У Ніно Валенті було гарне, хоча і припухле від постійного пияцтва обличчя. Він і тепер, власне, був уже напідпитку і, виспівуючи ліричні непристойності, пускав очима бісики. Жінки відчайдушно й весело вищали, чоловіки ж підхоплювали останнє слово кожного куплета.

Дон Корлеоне, людина навдивовижу суворої моральності у таких справах, хоч його тілиста дружина весело вищала разом із іншими, тактовно відійшов до будинку. Побачивши це, Сонні Корлеоне пропхався до столу нареченої й сів поруч молоденької дружки – Люсі Манчіні. Все гаразд, їм ніщо не заважає. Його дружина на кухні закінчує прикрашати коровай. Сонні шепнув щось на вухо дівчині, і та підвелася. Сонні перечекав кілька хвилин і пішов слідом, зупиняючись то там, то тут погомоніти з гостями.

Усі очі стежили за ними. Дружка, щиро американізована трирічним навчанням у коледжі, була дівчиною достиглою і вже мала певну славу. Весь час, поки готували весілля, вона фліртувала із Сонні, діймаючи його ущипливими жартами, які вважала дозволеними, бо Сонні, як дружка молодого, був її партнером. І ось, притримуючи поділ рожевої сукні, вона ступила до будинку з удавано-невинною усмішкою на устах і легко збігла сходами до ванної кімнати. Там вона побула хвильку. Коли вона вийшла, Сонні Корлеоне уже стояв на площадці перед нею. Він жестом поманив її вгору.

Крізь зачинене вікно кабінету дона Корлеоне на весілля в заквітчаному гірляндами саду дивився Томас Хейген. Всі стіни позаду нього були заставлені юридичною літературою. Хейген працював адвокатом дона, виконував обов’язки «консільйорі», тобто порадника, а отже, посідав найважливіше після самого дона