Читати книгу - "Кіоск"

знайомих ще залишилися люди, які читають щось, крім новин в інтернеті. Дозвольте спитати, панночко, а якою літературою ви цікавитеся?

Марина: Два роки тому, я починала працювати на книжковій розкладці. Це була моя перша робота, й я намагалася виконувати її самим ретельним чином. Я вивчала асортимент, читала багато анотацій, щоб розказувати потенційним покупцям про свої книжки. Одного разу, по телебаченню, я дивилась передачу з відомими політиками та світськими дівами. На запитання, який у них улюблений письменник, половина з них відповідала Достоєвський, частина коливалась між Пушкіним та Толстим, а деякі персони, з особливо розумним видом, згадували навіть Ніцше. Але протягом двох років роботи жоден з моїх покупців ні разу не спитав нікого з цих класиків. Були нескінченні автори жіночих романів, детективні майстри сучасності й, навіть, кулінарні збірки. Я вже не кажу про кросворди «для чайників». А Пушкін з Толстим усі роки використовувались тільки в якості підкладки під дитячі розмальовки. І ось, місяць тому я перейшла працювати сюди й вирішила почати моє знайомство з Достоєвським.

Михайло Борисович (передвинув окуляри на кінчик носа): І шо моя молода пані може сказати з приводу прочитанного?

Марина: Колись я чула, що та людина, яка не читала «Біси», не може вважати себе знавцем літературного характеру Достоєвського. Я купила цей роман й почала його читати. До цього моменту, я вважала себе деякою мірою приналежною до світу книги. Але «Біси»… Мені соромно, але усі три рази, які я розпочинала читати цей твір я засинала максимум на десятій хвилині. В останній раз я розплакалася… Невже ті люди з телевізора настільки культурні й розвинені, а я дурна дівка, що не здатна навіть закінчити першу главу відомого твору?!

Михайло Борисович: Моє сонечко. Колись років 20 тому, я прилетів до Києва з Ленінграду. Був вечір, до нашого літаку довго не підвозили трап. Нарешті він під'їхав, й на борт нашого літаку піднялася жіночка у формі, яка працює в аеропорту й супроводжує пасажирів до терміналу. Як тільки вона перемістилася у літак, трап гучно шпихнув й зламався…. Його відбуксували від літака. Ми почали чекати новий трап. Пройшло двадцять хвилин, й пеперед мене в ряду встав лисуватий дядька у військовій формі. Жіночка подивилася на нього й завмерла. Це був відомий на весь світ космонавт, Герой Радянського Союзу Олексій Леонов. Він звернувся до неї з критикою, що ніколи в житті не бачив такого повільного й неякісного обслуговування пасажирів. На що вона сказала йому: «Шановний товариш космонавт, я, як і ви, двадцять років працюю в небі й авіації, але теж дуже збентежена таким неподобством». Так от що я хотів сказати тобі, Марино. Він космонавт – вона супроводжує пасажирів з літака до аеровокзалу. Він у формі, й вона у формі. А ось небо й авіації у них – абсолютно різні. Тому твої два роки поряд з книжками не могли дати тобі необхідних знань та досвіду, для розуміння складних творів Достоєвського. Для цього треба не тільки тримати книгу у руці й знати абетку… Іноді усього життя не вистачить, щоб зрозуміти незвичних талановитих людей. А ці телевізійні обличчя… Так вони, гадаю, й само прізвище письменника без помилок не напишуть. Вони говорять штампами та хочуть виглядати інтелектуальним авангардом суспільства та сучасною богемою… Хоча губи-вареники або краватка за 1000 доларів ніяк до інтелекту їх не наближають. Ти ніколи не замислювалась, чому ти можеш годину занурюватись у полуничну ванну й ніякого аромату від тебе потім не буде. А якщо хоч на сантиметр вступиш у купу чогось коричневого, то сморід потім годинами не відступає. Так і тут… Наслідки не завжди залежать від об'єму та часу… Інколи важливіша суть. А зрозуміти це допомагає тільки життєвий досвід. Шкода, що дуже часто людина не чує порад більш розумних людей, а отримує підтвердження інформації тільки через власні експерименти.

Марина: Я все розумію. Але так хочеться зробити все й одразу…

Михайло Борисович: Намагатися треба. Весь час тренувати мізки й, по-маленьку, крокувати до своєї мети. І ні в якому разі не зупинятися. Глухий кут – шукай інший шлях. Він завжди є, хоча й не завжди лежить прямо на поверхні. Хоча, треба сказати правду, я теж зміг прочитати «Бісів» тільки з третьої спроби. Так складно написано… Хай йому грець! І це при тому, що я вже 10 років сиджу біля книжок та журналів! Отаке моє небо й моя авіація))

(по площі йде чоловік у дорогому костюмі та чорних окулярах. Позаду нього йде два кремезних охоронця. Вони обходять усі торгівельні палатки та підходять до кіоску. Усі мешканці площі дивляться на нього з цікавістю.)

Арчібальд Клавдієвич (до Михайла Борисовича):Дозвольте виразити свою повагу продавцю такого потрібного в наш час наукового матеріалу. В еру інтернету та телебачення, намагатися долучити людей до письмового тексту… Браво, знімаю шляпу! (він мацає рукою по макушці, й не знаходячі шляпи просто погладжує себе по волоссю).

Михайло Борисович (оглядає відвідувача знизу доверху): Доброго дня. Ніколи не бачив вас до цього у нашому захолусті, але дуже радий бути корисним розумній людині. Що вас цікавить?

Арчібальд Клавдієвич: Сьогодні ввечері на мене чекає дуже важлива справа. Я, взагалі то, є служителем дуже незвичайного та рідкісного мистецтва. Перед виступом, мені потрібно щось дуже емоційне, таке, що бере за душу та тягне, тягне….

Михайло Борисович: Оооо, то ви прийшли саме в те місце. Звичайно, є люди, для яких самим емоційним та заряджаючим є стенограма останнього засідання Верховної Ради, але Ви, судячи з вашого вигляду, та оцих двох хлопців позаду, скоріше за все шукаєте щось більш