Читати книгу - "Борги нашого життя"

аби переконати нас у тому, що він невдовзі розрахується. Щойно Сем відкривав рота, власник китайського лайна встигав вставити з десяток слів про те, що нам немає чого турбуватися, що у нього круті зв’язки і багато цікавих ідей, і що скоро він дуже круто підніметься. Під час цих безкінечних балачок з’ясувалося, що він ніде не працює. Але ось тепер, за його словами, він має поїхати до якогось знайомого і взяти у нього трохи грошей на розкрутку, бізнес незабаром приноситиме прибуток, і борг буде погашено. На все це Сем скептично хитав головою, на що співбесідник розпалювався ще більше і мов по замкненому колу знов починав розповідати про свого друга, прибутковий бізнес та інше. Зрештою, ми зійшлися на тому, що дамо йому кілька днів, після чого з полегшенням попрощалися.

Наступні зустрічі відбувалися приблизно в тому ж режимі. Якоїсь миті ця моя робота здалася рутиною, і саме тоді ми вирішили завітати ще до одного боржника. Влад, так його звали, за словами Сема, був унікальний у своїй гіпертрофованій типовості. По-перше, у Влада хронічно ніколи не було грошей. А грошей у Влада не було з однієї простої причини — він, між іншим цілком виправдано, вважав, що життя не варте того, аби заробляти мало. А оскільки заробляти багато, зрештою як і мало, він не вмів, то й вирішив взагалі не працювати. Якось він побачив у вітрині одного з магазинів досить дорогий мобільний телефон. На який, звичайно ж, у нього не було грошей. Але в наступній вітрині, а це була вітрина якогось українського банку, він побачив запрошення брати кредити. Влад пройшов рівно два метри, аби зайти до офісу цього банку. І ось пройшло зовсім небагато часу, а в його кишені вже грав модну мелодійку новенький мобільний, а на душі було відчуття ніби він виграв джек-пот. І відчуття не обдурило Влада — вже зовсім скоро він їздив на новенькому авто, яке, звичайно ж, було придбано в кредит, який він навіть помалу виплачував, взявши ще один кредит. А ще за якийсь час у нього з’явилася і новенька квартира. Як він планував виплачувати цей кредит — так і лишилося нез’ясованим, оскільки невдовзі вдарила криза, і у Влада почалися проблеми, а слідом за проблемами прийшли ми. Просто до нього на квартиру.

Отже, ми сиділи з Семом у вітальні квартири. А навпроти нас були очі. Прекрасні дівочі очі, власницею яких була не менш прекрасна у всіх відношеннях дівчина на ймення Віка. Як з’ясувалося буквально п’ять хвилин тому, Віка була співмешканкою Влада. Коли ми подзвонили до нього у квартиру, нам відкрила саме ця висока довгонога дівчина з красивими очима. На наше запитання де Влад, вона відповіла, що не бачила його вже два дні і що взагалі більше не бажає його бачити, оскільки він — свиня. Можливо, вона справді вважала його свинею, але, вочевидь, це абсолютно не вплинуло на її бажання врятувати Влада від усіх напастей цього світу. Можливо я помилявся, але, як на мене, поведінка Віки вказувала саме на це. Ми вже півгодини розводились із Вікою з приводу того, куди Влад щез, коли може з’явитися, і де його теоретично можна було б знайти, але так і не отримали від неї якоїсь путньої інформації. Або Влад справді був дуже втаємниченою особою, у що не вельми вірилося, або все ж таки хтось намагався врятувати його дупу.

— Але вам справді немає сенсу його вигороджувати, він вас не вартий, — здається, я всоте повторив цю фразу.

— Не ваша справа, — відповіла Віка, закопиливши губу.

— Ти розумієш, що він тебе підставив? Лишив розхльобувати всі ці проблеми? — втрутився Сем.

— Це не ваша справа, — так само вперто, відвернувшись до стіни, повторила Віка.

— Послухай, ми не заподіємо йому нічого поганого. Ми просто хочемо, аби і у тебе, і у нього все було гаразд, — продовжував тиснути Сем. — Дай нам якісь його нинішні контакти, підкажи, де він зараз може бути, ти ж розумна дівчинка…

Віка, відвернувшись, мовчала, час від часу голосно і злісно сопучи.

— …Він просто тебе використав. А потім взяв і звалив зовсім. Просто кинув тебе, — не вгавав, закручуючи ситуацію Сем.

На цей раз реакція іншої сторони була просто миттєвою.

— Та пішов ти, — чітко артикулюючи кожне слово сказала Віка, дивлячись Сему просто у вічі. Сем сапнув носом, наче отримав удар під дих, наступної миті він скочив на ноги, його очі несамовито зблиснули, проте він стримався, лише ледь чутно вилаявся. Віка майже одночасно з Семом зірвалася на ноги, проте замість щось відповісти, вона схопила з дивана, на якому сиділа, сумочку. Буквально за один мент вона витягнула з неї щось невеличке і блискуче і пирскнула цим в обличчя Семові. Наступної миті мені здалося, що в кімнаті просто не стало повітря. Потім я побачив Сема, який, наче від потужного удару в живіт, склався навпіл. Очі його були вирячені, рот відкритий, звідти капала слина чи навіть піна.

— На… фіга… газом, — почув я його здушений голос.

Віка не відповіла. Вона дивилася на все широко розплющеними очима дикої кішки. А Сем раптом вирішив підійти до неї ближче. Отак, практично не розгинаючись, з цівкою слини з рота, з практично незрячими від сліз очима він таки спромігся зробити один крок вперед, як йому здавалося, в бік Віки. Що, зрештою, в нього вийшло геть погано, тому що він перечепився через журнальний столик, що розділяв його із Вікою, і всією масою впав на скляну, прозору поверхню, яка під його вагою розлетілася на друзки. Ми з Вікою, здається одночасно, закричали. А Сем після свого карколомного падіння залишився лежати нерухомо на підлозі серед уламків розбитого столу долілиць. І раптом я побачив, як з-під голови Сема на килим починає просочуватись кров. Я став перед ним навколішки і спробував обережно підняти його голову, проте одразу ж відчув на пальцях щось слизьке та липке. Майже одночасно десь із глибини мого шлунка піднявся