Читати книгу - "Замах на Селену"

— Пане Платоне! Невже в житті так уже необхідна неправда? Та ще й для розвитку суспільства?

Цехмайстер крутонув головою, аж щось луснуло в шиї:

— Я сам звідав, що таке добра брехня. Коли б мені в лікарні сказали правду про мою хворобу, я давно уже був би в ямі.

Платон продовжує думку.

— Комплімент — це також обман, але він людям подобається. Коли ми близькій людині говоримо, що вона чудесно виглядає, то це не значить, що так є в дійсності. А їй приємно. І часто такі слова окрилюють, хоча це і є брехня.

Леля стоїть на своєму:

— І все ж будь-яка, навіть приємна, брехня вкупі зі заздрістю призводить до злочину. Навіщо залишати їх суспільству?

Платон роз’яснює:

— Якщо заздрість не злобива, то це тільки на добре. Вона спонукає людину до дії, активізує всі її можливості, пробуджує хист, наснажує на досягнення рівня того, кому позаздрив. Заздрість примушує думати, метикувати. Скажіть мені, хто перемагає на Олімпійських іграх? Заздрість! Хто долає гірські вершини? Заздрісники! Хто шукає ліпших рішень, не досипає, щоб добитися свого? Хто живе повнокровним життям? Заздрісники! Заздрість є ворог всілякого застою, байдужості, вона рятує від пасивності, а, отже, і від передчасного згасання. Але, коли заздрість переходить у чорну злість, її треба вчасно перепинити. Неприборкана задрість призводить до егоїзму, себелюбства, а потім і до ненависті. Ось тут і повинне сказати своє слово милосердя. Воно має бути з людьми невідступно!

Леля погоджується:

— Я згідна, пане Платоне, що добра неправда має право на існування. Бо вона дійсно дає наснагу навіть ображеним природою, вселяє віру в себе. Але навіщо так багато у нас негативних генів? Скільки їх є, пане цехмайстре?

— Шановна панно Леліє! У моєму арсеналі є гени брехні, підлабузництва лестощів, зради, кривлення душею, лихварства, хабарництва і навіть рекету.

— І ви їх використовуєте у своїй праці?

— Доводиться. Життя є життя.

— Тоді чи є ота границя між білою і брудною неправдою? Між доброго і чорною заздрістю? — допитується засмучена жінка.

— Границя є в поєднанні, — відповідає магістр права, — якщо поєднати заздрощі з брехнею, це призведе до біди. Якщо поєднати неправду з милосердям, тоді вона стає святою, а люди добрими. Панові цехмайстрові необхідно буде взяти ці постулати за основу.

Панна Леля низько вклоняється:

— Я вам вдячна, пане магістре, за ваш світлий розум. Надіюся, що пан Веремія виконає вашу вимогу. І тоді наше підприємство заселить Меркурій гомо сапієнсом із відповідним набором тільки позитивних генів.

Платон підвівся.

— Заперечень не буде? Отже, бажаю успіхів. Шановне товариство, прошу приступати до праці.

Пройшов деякий час у його всесвітньому потоці. В Малому підприємстві «Меркурій», яке розташоване тепер уже в хмарочосі, зведеному над плесом голубого ставу, зібралося молоде покоління дослідників космічних об’єктів.

Почесний член підприємства сивобородий стариган магістр права добродій Платон сидить на особливому кріслі ветеранів. Зібрання ювілейне. Після велемовних побажань доброго здоров’я та многая літа і вручення кількадесяти розкішних букетів за трибуну ступив давно відомий нам цехмайстер чан Веремія.

Він досі трудиться. Сказав якось журналістам, що працюватиме до свого останнього дня, про який знає, але нікому не скаже, коли той прийде.

— Шановні пані і панове, колеги! — сказав висушений нанівець цехмайстер, тільки блискучі верткі очі сяють ще молодим запалом. — Я маю незвичайне повідомлення. — Він, як і в ті далекі часи, граційно крутнув головою, аж захрустіло в хребцях шиї і сказав: — На це свято ми запросили нашу давню глибокоповажну панну Лелю та колишнього начальника відділу вельмишановного пана Вавилу, які мешкають ось уже кілька десятків літ на планеті Меркурій. Але, на превеликий жаль, вони не мали змоги зробити таку нам і нашому ювіляру приємність. Натомість пан Бавила надіслав телеграму. Ось її текст: «Вітаю ювіляра, бажаю панові Платону довгих літ життя. На Меркурії матріархат. Надсилайте ролики про війну. Молодь не знає, що це таке. Міста будуємо на океанському дні, відпочиваємо в небі, бо на суші тільки троянди і виноград. Бережіть чоловіків. Приїжджайте в гості, захопіть із собою мотопіхотний броньований автомобіль. Вавила»!

— Ми попередньо порадилися, — каже, прочитавши телеграму, цехмайстер, — і вирішили до Меркурія надіслати делегацію з метою довідатися, що означає «Бережіть чоловіків» та «Захопіть мотопіхотний бронеавтомобіль». У космічному спілкуванні це щосі нове. І тому його необхідно вивчити на місці.

— Шановне товариство! — підвів руку ювіляр, магістр права, екс-засновник Малого підприємства пан Платон. — Я також одержав телеграму від глибокоповажної пані Лілеї. Як відомо, два наших колишніх співпрацівники ще на перших порах заснування на Меркурії людства були відправлені туди у відрядження. З того часу вони на Землю більше не поверталися. Пізніше ми одержали повідомлення, що молода панна Леля і добродій Вавила побралися. Ще через деякий час на ім’я пана Веремія надійшло офіційне запрошення відвідати планету Меркурій. Подібні запрошення повторювалися ще двічі, але пан цехмайстер так і не зібрався не зробити. Ось що телеграфує пані Вавиленкова: «Дорогі краяни! Помилка пана цехмайстра нам дорого коштує. Ми з Вавилком у довговічному ув’язненні. Нас вартують жінки-воїни. Сумчасті чоловіки готують їсти і виховують молоде покоління. Тут вічний мир, одна тюрма і два в’язні. Ваша Лілея».

Після цього магістр права сказав:

— Помилка пана Веремія виявилася в тому, що при заселенні планети Меркурій людьми він переплутав гени. Тепер там жінки народжують малюпусіньких меркуріян, а чоловіки їх виношують у власних торбах, бо