Читати книгу - "Аеніль"

не прокоментував її слова й зображення. — Але ми можемо спостерігати за ними й допомогти у разі небезпеки, у той час як на інших відділеннях, якщо щось відбуватиметься у кімнаті, викладач не зможе нічого зробити.

— Ніхто ще не потребував нашої допомоги. Скільки пам’ятаю, у жодній з кімнат учнів в Академії нічого не сталось. Ми використовуємо ці зміни лише задля шпигування за ними. Серед них є талановиті, які відчувають це. Чи дізнаються інакше. Вони перестають відчувати себе у безпеці. У їхніх серцях з’являються страх і тривога, а зовсім не специфіка алхімічних чарів. А потім ненависть і злість. Мені здасться, це — основна причина того, що з нашого відділення виходить найбільше Темних.

Ірене слухала уважно, але не сказала нічого. Коли майстер говорить серйозно, з ним краще не сперечатися.

У колі в повітрі і далі було зображення зляканого хлопця. У погляді Ірене з’явилася провина. Згодом виникло відображення вестибюлю. Жінка не прибирала коло, бо збиралася показати ще дещо.

— Мені здасться, що нам пора відходити від принципу першорядності крові при наборі до Клану. Усі ці першокурсники простолюдини. Ми можемо взяти лише сімох, а з них відібрати чотирьох для справжнього вступу у Клан. В Академії на першому курсі більше сотні учнів, серед них є кілька десятків дуже талановитих і перспективних. Але через наші правила ми вимушені брати цих чотирьох нездар. Добре, що майстер Стесагор відмовився від практики обов’язкового набору ронейців з інших відділень.

Майстер Елітіс та майстер Стесагор — єдині, кому Ірене могла пробачити критику структури й правил Клану, але це не означало, що їй подобалося це слухати. Вона оживилася під час останніх слів:

— Я розмовляла з майстром Стесагором на цю тему. Він багато у чому з вами згоден і доручив мені вивчити усіх першокурсників, незалежно від їхньої крові. Але в першу чергу ми маємо розглянути ронейців. Мені здається, потрібно взяти хоча б двох.

— Вибирай сама, мене ніхто з них не зацікавив.

— Нітетіс Зевксідем — перша дівчинка, яку я вам показувала. У неї сильна схильність до чарівництва, дивно, чому вона опинилася в нас. Можливо, через своїх братів, вони всі тут навчаються. Якщо я правильно передбачила, вона зможе стати чарівником-алхіміком, таке поєднання зустрічається дуже рідко.

— У тебе, наприклад, — іронічно додав майстер.

Ірене спалахнула.

— Якщо вона вас не влаштовує, мені байдуже, — холодно сказала вона.

— Ні-ні, я пожартував. Хто ще?

— Мілон Діакторід: у нього є певні схильності до відчуття чарівних просторів. Його я показувала другим.

— А хто той бідолаха, якого ти розбудила?

— Леонт Зевксідем, брат Нітетіс. Вони близнюки.

— Візьмемо усіх трьох.

Ірене кивнула, хоча була здивована рішенням майстра. Особливо після його попередніх слів про їхню нездарність.

— Я відібрала ще п’ятьох учнів. Троє з нашого відділення, один з відділення книжників й одна з відділення чарівників.

У повітрі знов почали з’являтися зображення.

— Ембла Ньєрдсон — найперспективніша з усіх. Надзвичайно розумна й дуже наполеглива. Прекрасні здібності до алхімії. Дуже високого походження, належить до одного з найдавніших родів Свергарду. Від народження має титул графині Ґульдскір.

У колі з’явилася бліда й хвороблива дівчинка, що спала з відкритим ротом. Солом’яне волосся, великі вуха й затонкі губи псували її обличчя. Хоч загалом відчувалися благородні риси. Майстер Елітіс скептично хмикнув. Ірене проігнорувала це.

— Савлій Іданнфірс, — вказала вона на чорнявого і засмаглого хлопця, що навіть уві сні хмурив брови. — Ніяких особливих здібностей, але має потяг до насильства й Темряви. Згодиться для чорної роботи.

Майстер дістав якусь картку і став її розглядати. Ірене це не сподобалося, однак вона знала, що він її слухає:

— Сабілла — навська принцеса, в Академії як простолюдинка з Трот Рону. Справжнє ім’я не відоме й нам. На диво, не має такого потягу до Темряви, як можна було сподіватися з її походження, так що у нас є шанси відбити її в Ордену, який колекціонує всіх представників Темних дворянських родів. Щоправда вкрай дика, невихована й неохайна.

Ірене заплющила очі й стисла руки. Майстер Елітіс подивився на коло з зацікавленням. За представниками інших відділень вона не могла шпигувати, користуючися чарами алхімічного відділення. Їй доводилося діставати ці зображення з глибин своєї пам’яті, куди вона їх дбайливо сховала. З’явився нечіткий обрис худенької, довговолосої, білявої дівчинки. Та уважно і з серйозним виглядом дивилася у коло, немов слухала настанови викладача. Так воно, мабуть, і було, коли Ірене це запам’ятовувала.

— Патриція Дансейні. Дворянка, хоч і дрібна. Одна з найрозумніших на курсі. Має схильність до Світла, але не критичну. Якщо з нею попрацювати, зможе стати повноцінним членом Клану.

Зображення змінилося на обличчя хлопця, що виглядав роздратованим. Він кудись поспішав, а його зупинили. І тепер учень нетерпляче щось слухав, раз по раз озираючись.

— Керт. Він другокурсник. Не розумію, як ми прогавили його минулого року. І як його не підхопили інші. Має неймовірний талант у Грі. Минулого року виграв академічний чемпіонат у одиночці, але його дискваліфікували «за використання заборонених карток і чарівних прийомів». Насправді ж він не порушив жодного писаного правила, лише скористався прогалинами у них. Якби було кому за нього заступитися, то ніщо не завадило б йому стати переможцем.

Тільки тепер коло зникло.

Ірене витерла піт з чола. Її страшенно дратувала ця особливість організму, але знімати піт чарами вона не хотіла. Жінка завжди уникала застосування чар на собі, навіть щоб сховати недоліки чи вилікуватися.

— Непогано.

— Ви згідні з усіма? Необхідно відкинути когось, оскільки ви обрали брата Нітетіс.

— Мені байдуже, просто навряд чи сестра зможе приховувати участь у Клані від брата-близнюка. Потрібно брати або обох, або нікого. Знаю це на власному досвіді.

Ірене кивнула і, повагавшись, додала:

— Взагалі-то, я найбільше сумнівалася саме у Нітетіс. Вона надто прив’язана до Світла. І характер у неї надто життєрадісний. Крім того, — Ірене опустила погляд, — ви були