Читати книгу - "Дванадцять оповідань"

— Отже, якби не Том, я напевне випив би сам цю воду — і лежав би тепер мертвий…

Раптом Грехем спинився:

— Тс-с… хтось стоїть тут. Алло, це ви, Бінч? Чому в лабораторії світло? Хто там?

Напружений тихий голос Бінча відповів:

— Тихше, Грехем, тихше… Ага, і професор з вами? Тихше! В лабораторії… я почув шум і вирішив перевірити… мені здається, що там Охасі… Ваш револьвер з вами, Грехем? Будьте напоготові, увага!

Бінч швидким рухом розчинив двері і, скерувавши вглиб кімнати свій револьвер, крикнув:

— Стій! Ні з місця! Стрілятиму! Стій!

Не вірячи своїм очам, професор Тарп побачив, як від стола, де стояла модель апарата, стрибнула людина. То був Охасі. Японець кинувся до вікна, водночас ховаючи в кишеню якісь папери.

— Стій! — пролунав знов голос Бінча. — Стій!..

Різко тріснув постріл. Один, другий… Охасі впав — і лишився лежати нерухомо. З його виска стікала тоненьким струмочком кров.

Професор похитнувся:

— Ви вбили його, Бінч?..

Але Бінч махнув рукою — неуважно, як поводяться з людиною, що заважає:

— Стривайте, професоре. Грехем, подивіться, чи справді він мертвий? Від нього можна всього чекати…

Грехем схилився над тілом.

— Так. Він мертвий.

— А що то за папери? — продовжував Бінч. — Дайте їх сюди.

— Але… що за накази? — здивовано поглянув на Бінчі Грехем.

— Прощу без заперечень. Дивіться сюди. Бачите?

Голос Бінча звучав владно. Грехем дивився туди, куди Бінч показував рукою. Туди ж дивився й Тарп. Бінч відгорнув борт свого піджака: під ним був невеличкий значок агента таємної поліції. Тарп не витримав:

— Ви… ви агент таємної поліції?.. Бінч?..

Бінч спокійно відповів:

— Але вам від цього, професоре, лише краще. Отже!.. Ага. Слухайте цей рапорт. Триклятий японець був шпигуном. Слухайте.

Він голосно прочитав:

— «Директорові IV відділу департаменту зовнішньої розвідки, панові Мірусаві. Зважаючи на те, що відома вам людина відмовилася від переговорів з приводу продажу розрахунків і рисунків її нового апарата для наших потреб, — мені довелося вжити рішучіших заходів. Сьогодні вночі внаслідок нещасного випадку професор Тарп умер, випадково випивши замість звичайної води — мертвої…»

Тарп вигукнув:

— Що?.. Я вмер?.. Ах, так… розумію… Негідник! Це його робота — смерть бідного Тома… І так холоднокровно писати заздалегідь про це рапорта…

— Одну хвилинку, професоре, — спинив його Бінч, — треба дочитати… — «Отже, разом із цим надсилаю до вас, пане директоре, рисунки апарата і його розрахунки, які мені пощастило скопіювати самому під час роботи в лабораторії. Одночасно маю повідомити, що робота навколо здобування рисунків відомого вам важкого танка в штабі…»

— Стоп, Бінч! — владно пролунав голос Грехема.

— Що таке? — здивовано підвів голову Бінч.

Грехем зробив крок до нього:

— Папери сюди. Ось вам невеличка картка. Бачите?

Бінч поглянув на маленьку зелену картку, яку вийняв з бокової кишені Грехем, — і відразу випростався, подаючи папери Грехемові:

— Пробачте, містер Грехем… Адже я не знав, що ви агент генерального штабу… Пробачте… ось, прошу… ось папери.

Профессор Тарп розгублено опустився в крісло, безпорадно поглядаючи на Грехема і на Бінча по черзі:

— Як?.. І ви, Грехем?.. Ви — агент генерального штабу?.. Ні, цього не може бути… адже ж ви — мій помічник…

Холодний, ввічливий Грехем, новий Грехем, відповів йому:

— Так, я ваш помічник. І разом із тим маю деякі доручення від нашого генерального штабу. Хіба це вам завадило в чомусь, пане професоре?

— Який жах, — простогнав Тарп, — який жах… Охасі — агент японської розвідки, він шпигун, він хотів убити мене… Бінч — агент таємної поліції… Грехем — агент генерального штабу… Можна збожеволіти від цього!.. Мої помічники — агенти… значить, — ви стежили за кожним моїм кроком?.. Я не витримаю цього… моя наука… моя праця!..

Грехем підняв руку:

— Нема чого хвилюватися, пане професоре. Все гаразд. Ми оберігали вас від небезпеки. Ось вам доказ — цей мертвий шпигун. Дозвольте провести вас до кабінета. Вам треба трохи відпочити.

— Ні! Це неможливо! Я, старий дурень, говорив, мріяв про мою незалежність, про чисту науку… І праворуч від мене була таємна поліція, ліворуч — генеральний штаб… І ще цей шпигун — японець…

Грехем зсунув брови, незадоволено кривлячи обличчя:

— Містер Бінч, будь ласка, проведіть професора до його кабінета. Пан професор надто хвилюється. Викличте лікаря.

— Єсть, містер Грехем, — відгукнувся Бінч. — Прошу, пане професоре, дайте вашу руку. Отак. Спокійніше!

Професор Тарп повільно йшов, підкорюючись енергійним рухам Бінча. Він чув, як Грехем зняв телефонну труску і говорив:

— Алло! 18-44-63. Так. Восьмий відділ штабу? Так. Дайте мені кабінет полковника Джонсона. Так. Це я, агент Грехем. Так. Пробачте, що турбую вас. Пане полковнику, трапилися несподівані події. Охасі дійсно був шпигуном, він зробив замах на життя…

Далі професор Тарп не чув нічого. Він похитнувся і впав непритомний на руки агента таємної поліції Бінча, що вів його до кабінета.

МАТИ-ВСІХ-КВІТІВ-
І-ВСЬОГО-ЖИВОГО

І

Хто не знав у Брюсселі блискучого офіцера, лейтенанта бельгійської королівської армії Альберта Фаберне? Хто не знав його закручених чорних вусів, його нікельованої шаблі, його гучного голосу?

Не було жодного свята, жодної великої вечірки, де не витанцьовував би цей елегантний офіцер. І ніщо не пророкувало йому тоді несподіваної подорожі до центральної екваторіальної Африки, до країни брудних чорних мавп, рабів, негрів. Адже ніколи в житті лейтенант Фаберне не називав іншими словами людей, що жили в далекій Африці і носили загальне ім’я негрів банту.