Читати книгу - "Зустріч з тиранозавром"

про недавні заворушення в місті. В порту панувало нервове пожвавлення. Чимало бельгійців відправляли свої сім’ї на батьківщину…

Я зняв номер у Гранд-отелі. Кілька днів пішло на оформлення справ, зв’язаних з експедицією. Потім я засів у центральній науковій бібліотеці, щоб переглянути нові палеонтологічні журнали. В одному з них була надрукована замітка відомого російського палеонтолога, що недавно повернувся з Ефіопії. В горах Сібу він виявив на плиті пісковику верхньотретинного віку загадкові сліди, залишені, на його думку, великим ящером. Спираючись на різні матеріали, в тому числі й на ефіопський фольклор, вчений висловлював припущення, що в недосліджених районах Центральної Африки великі ящери могли зберегтися до наших днів.

Я вийшов з бібліотеки і пішов центральним бульваром, не звертаючи уваги на рясний дощ. Раптом мене зупинив невисокий кремезний чоловік у прозорому плащі з сірого пластикату. На мене здивовано дивилися знайомі сірі очі.

— Турський?.. Збишек!.. Ти звідки тут узявся?

Чоловік відкинув капюшон, і я впізнав його. Це був інженер Маріан Барщак з Варшави.

Влітку 1939 року ми обидва були призвані в один полк. Він прийняв на себе перший удар гітлерівців. Після розгрому полку ми з Маріаном горами дістались до румунського кордону. Навесні 1940 року ми опинилися в Марселі. Мене запросили для проведення геологічних досліджень у верхів’ях Нілу, а Маріан поїхав у Лондон, щоб вступити у польську армію, що формувалась там…

Ми обнялися і почоломкались. Через кілька хвилин ми вже сиділи за столиком ресторану в Гранд-отелі.

— Ти що тепер робиш? — спитав Барщак.

— А ти?

— Служив у Війську польському. Зараз працюю консулом у Конакрі. Сюди прибув у відрядження. А ти чому досі не на батьківщині?

— Рідні загинули під час окупації. Я залишився сам… Хотілося закінчити роботи… Так минули роки…

— Ти завів нову сім’ю?

— Ні… Ось закінчу цю подорож і неодмінно повернуся додому, в нашу Варшаву…

Коли ми прощалися, Маріан поцікавився, де працювала моя експедиція. Дізнавшись, що я недавно прилетів з Екваторіальної провінції, він зрадів.

— Саме провидіння послало тебе. Мені доручили вияснити долю одного чеського кінооператора. Хлопець майже рік тому приїхав у Конго і зник. Він мав зняти кількасот метрів плівки для кінохроніки. Та йому захотілося екзотики, і він вирушив у Екваторіальну провінцію. Його бачили в Бумба з одним мисливцем, а потім він як у воду впав. Місцеві власті почали розслідування, але зараз у них надто багато турбот. Земля горить у них під ногами… Так от, чи не чув ти про цього кінооператора? Його звали Мирослав Грдичка.

— Ні… не чув. А як звали мисливця?

— Здасться, Річардс.

Я підстрибнув на стільці.

— Річардс?

— Ти знаєш його?

— Так… Власне, ні… Але знаю, що місяців п’ять тому його розірвав лев.

— Про загибель мисливця і я чув, — замислено сказав Барщак. — Але з Грдичкою їх бачили значно раніше… Ти повернешся в Бумба?

— Ще до закінчення періоду дощів. І зразу виїду на північ, в недосліджені райони Екваторіальної провінції.

— Спробуй навести довідки… Людину з кіноапаратом не могли не помітити.

— Обіцяю, друже. З певних міркувань доля цього кінооператора мене дуже зацікавила. Як тільки узнаю що-небудь, відразу ж повідомлю…

Тієї ночі я довго не міг заснути. Розмова з Барщаком знову сколихнула думки, які не давали мені спокою останні тижні. Річардса бачили з кінооператором. Можливо, вони подорожували разом. Потім Річардс послав знімок тиранозавра містеру Бейзу, а кінооператор зник. А Річардс не вмів фотографувати…

І були ще якісь два туземці, яких затоптав білий носоріг.

І розтерзаний білий носоріг є на знімку… І є ще негр Квалі, який обіцяв показати сліди великих звірів. Ці звірі можуть виявитися динозаврами. Російський палеонтолог пише, що вони могли зберегтися…

Негр Квалі хоче одержати карабін. Цікаво, навіщо йому карабін?.. А Річардс не вмів фотографувати…

У кімнаті було жарко. Я перевертався з боку на бік і заснув тільки на світанку.

* * *

І ось ми знову в зеленому океані джунглів. Повільно рухається колона машин. Їдемо вузькими стежками, прокладеними в непрохідних хащах, іноді прорубуючись крізь зарості. До болю хочеться вибратись із зеленого полону, побачити синє небо над головою, відчути на обличчі подих вітру! Але джунглі безмежні.

Десь на півдні в зеленому коридорі джунглів тече багатоводна Конго, на півночі несе води її притока Убангі. Але… ми робимо в день сорок-п’ятдесят кілометрів, а зелений океан розкинувся на тисячі кілометрів навколо.

Я часто думав про долю Мирослава Грдички. Заблудитися в цих безкраїх заростях — означало загинути. Навіть літаки не могли б допомогти. Ти будеш чути їх гуркіт над головою, але вони не побачать тебе.

У Бумба не вдалося дізнатися про чеха нічого нового. Я вияснив, що кінооператор прожив у Бумба кілька днів у тому ж готелі, де зупинялися ми. Це було майже десять місяців тому. Куди він вирушив з Бумба, нікому не було відомо. Джонсон також нічого не знав, а може не хотів сказати…

Старий мисливець дуже змінився, став похмурим, мовчазним. Він хотів відмовитися від участі в новій експедиції. Я ледве умовив його. Дорогою він всіляко уникав розмов зі мною і з Персі Вуффом. Я не сумнівався, що між ним і Персі під час моєї відсутності щось сталося. Але що саме… Для мене це залишалося загадкою. Вони вже не проводили разом вечорів за віскі. Після вечері Джонсон поспішно зникав у наметі, а Персі довго сидів біля похідного стола, спершись квадратним підборіддям на величезні кулаки. Від його байдужості не залишилось і сліду, він зробився розлюченим і нахабним.

Каравану потрібно було якнайскоріше вибратися з зелених сутінків джунглів