Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 86
Перейти на сторінку:
предметом. Якби серед більшості вчителів він не користувався репутацією «польського бунтівника», то, напевне, був би першим учнем. Сьогодні він боявся лише за свого друга, якому загрожувала явна небезпека. У школі всі знали, що батько Юрека недавно мав неприємності з поліцією. Він був інструктором верхової їзди в манежі на Литовській вулиці, де, як підозрювала поліція, відбувались таємні зібрання поляків, що готували змову проти царської Росії. За це Мельников уже не раз шкодив Юрекові, та й тепер не було сумніву, що він доручив Красавцеву опіку над ним. Томек товаришував з Юреком і дуже любив його батька. Завдяки добрим стосункам із Тимовськими він користувався в манежі деякими привілеями. У вільний час старший Тимовський навчав хлопців верхової їзди. Як запевняв інструктор, Томек тримався на верховому коні вже досить добре. Хлопець цим надзвичайно пишався. Скромні матеріальні умови опікунів не дозволяли йому надто розважатися. З багатьох міркувань безплатне навчання верхової їзди приносило йому величезне задоволення. Тепер Томек із хвилюванням думав про те, скільки турбот і неприємностей очікує батька Юрека, якщо його син не перейде до наступного класу.

Зі шкільним журналом під пахвою Красавцев зайшов до класу. Досить було лише поглянути, щоб помітити його поганий настрій. Човгаючи ногами, він сів за письмовий стіл, розгорнув на ньому журнал і, щось бурмочучи собі під ніс, почав нервово порпатися в кишенях. Не знаходячи того, що було йому потрібне, сердито морщив чоло. Бачачи це, Юрек Тимовський нахилився до Томека й тихо сказав:

— Зараз буде страшний суд! Мабуть, Пилка знову забув удома свої окуляри…

— Так йому й треба! — також пошепки відповів Томек. — А може, він і записника забув сьогодні…

Однак надії хлопців сповнилися лише наполовину. Саме в цю хвилину вчитель дістав із кишені записник, поклав його перед собою й гнівно стенув плечима: окулярів не знайшов. Якийсь час він шукав щось на сторінках записника, а відтак почав зігнутим пальцем водити по журналу, який лежав перед ним на столі.

Урок почався. Красавцев раз по раз викликав когось з учнів на середину класу. Задавав одне або двоє каверзних запитань і ставив у журналі оцінку. Оцінки були дуже суворі.

Томек і Юрек умить зорієнтувалися, що вчитель викликає саме тих учнів, батьки яких вважались «неблагонадійними» щодо Росії. Юрек сидів нахмурений, опустивши на груди голову. Томек неспокійно поглядав на двері.

«Можливо, незабаром пролунає дзвінок, сповіщаючи кінець уроку! — думав він. — Що буде, якщо Юрек схопить двійку з географії?!»

Становище Юрека Тимовського справді було незавидне. Адже й без того він майже з усіх предметів отримував гірші оцінки, оскільки не міг належним чином засвоїти російську вимову.

Красавцев, низько схилившись над журналом, далі водив пальцем по сторінці, тепер він затримував його на прізвищах, які починалися з останніх літер абетки. Ось він викликав Татаркевича.

— Такий провал і якраз у кінці року, — прошепотів Юрек. — Відчуваю, що тепер моя черга…

— Зараз має бути дзвінок, можливо, він не встигне… — заспокоював його Томек, хоч сам уже не вірив у щасливе закінчення уроку.

Мимохіть глянув на вчителя. Той саме ставив оцінку Татаркевичеві, майже торкаючись носом журналу. Ця обставина підказала Томекові шалену ідею. Учитель давно хворів на очі, був дуже короткозорим, а сьогодні, на щастя, забув окуляри, і вся його увага була зосереджена на журналі, у якому він із великим задоволенням ставив погані оцінки.

«Треба, що б там не було, рятувати Юрека, хоча б з огляду на його батька, — вирішив Томек. — Хай буде, що буде! Раз мати народила!»

Красавцев, не відриваючи очей від журналу, вигукнув:

— Тимовський!

— Сиди! — прошепотів Томек і, прагнучи зберегти цілковитий спокій, вийшов замість Юрека на середину класу.

Учні схвильовано заворушилися за партами, але потім завмерли без руху, затамувавши подих. У класі запанувала мертва тиша.

Видно було, що Красавцев готується завдати смертельного удару. Декілька секунд він з іронічною посмішкою на обличчі думав, яке питання поставити, щоб провалити ненависного учня, потім, не підіймаючи й не повертаючи голови, буркнув:

— Ану скажи, який найдовший на землі ланцюг островів?

Завжди рішучий і в небезпечні моменти зібраний Томек зумів перебороти тремтіння голосу. Наслідуючи манеру мови Юрека, він відповів:

— Найдовший на землі архіпелаг утворюють Японські острови. Вони простягайся вздовж східного узбережжя Азії, і їх разом із Малайським архіпелагом омивають чотири великі моря: Охотське, Японське, Жовте та Східнокитайське. Японія складається з п’яти великих островів і близько 500 малих. Чотири великих острови становлять власне Японію. Японські острови — це останній клаптик суші з боку Тихого океану, тому японці називають свою Батьківщину «Країною вранішнього сонця».

Учитель здригнувся, неприємно здивований ясною й чудовою відповіддю. Він негайно задав друге запитання:

— Назви найважливіші вулкани Мексики!

— Найважливішими вулканами Мексики є: Оризава заввишки п’ять тисяч п’ятдесят метрів і Попокатепетль, або Попо, висота якого сягає п’яти тисяч чотирьохсот п’ятдесяти метрів. Вони замикають низовину Мексики з півдня й надають пейзажу країни своєрідної краси.

Від хвилювання Красавцев гучно засопів. Друга відповідь була така ж досконала, як і перша. Він на мить задумався й, нарешті, задав підступне питання:

— Гм, а скажи-но мені, що ти вважаєш найбільшим світовим досягненням за останнє десятиріччя?

Томек моментально відчув наставлену пастку. Хоч би що він не відповів, Красавцев зможе йому заперечити.

«Треба схитрувати, щоб уразити Пилку», — вирішив він.

І, згадавши статтю, яку прочитав у газеті кілька днів тому назад його дядько, спокійно відповів:

— Найбільшим досягненням цивілізованого світу за останнє десятиріччя, без сумніву, є будівництво Транссибірської залізниці в Росії. Довжина лінії від Москви до Владивостока становитиме вісім тисяч кілометрів. Це одна з найдовших залізниць у світі.

Красавцев сидів нерухомо, немов уражений блискавкою. Звідки цей син «бунтівника» міг здогадатися, про що він спитає? Адже йому тепер ні в якому разі не можна було заперечити. І хоч до цього старий п’яничка-вчитель не вагався, ставлячи погані оцінки за наказом директора, зараз відмінні відповіді слабого досі учня йому сподобалися. Ні, цього хлопця,

1 ... 3 4 5 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томек у країні кенгуру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Томек у країні кенгуру"