Читати книгу - "Язиката Хвеська"

багато, хоча й супергероєм не був — лише простим смертним міліцейським майором.

Свого начальника Немирович і Данченко зрозуміли з півслова: швиденько випростали полоненого і поставили його перед майором. Виплюнувши недокурену цигарку Колі під ноги, Швидкий витяг руки з кишень, схрестив їх на грудях, почав хитатися з п'ятки на носок. Палкий прихильник каналу «Animal Planet», Коля Бережний знав: так кобра готується до смертельної атаки.

— Ти як себе поводиш? — запитав майор тоном, який не віщував нічого хорошого.

— А як я себе поводжу? — Коля не придурювався — він справді не розумів, чим прогнівив Шаленого Майора.

— Ти себе неправильно ведеш, Коля, — пояснив той. — А з нас двох тільки я маю право поводитися неправильно. І я повівся неправильно, Миколо. Через мою неправильну поведінку ти поки гуляєш на волі. Не буває так, аби двоє дорослих людей могли безкарно поводити себе неправильно. Я правий, Миколо? Не чую тебе!

Швидкий гаркнув так, що мимоволі здригнулися Немирович із Данченком, хоча обоє прекрасно знали свого начальника та його манеру боротися зі світовою злочинністю.

— Я не…, — почав був Бережний.

— А я — так! — перебив його Шалений Майор. — Спочатку ти подаєш громадянину Китаю пістолет із пластмасовими кулями, якими він стріляє в око громадянину Камбоджі на базарі під мостом на Шулявці. Громадянин Камбоджі позбавився ока, але громадянин Китаю після цього має зуб на продавця зброї. Він думав, Миколо, що ти продаєш йому бойовий пістолет. З бойовими, Миколо, патронами. Бо жовтий чоловік хотів не поранити, а застрелити чорного чоловіка. Міліція закриває очі на твою незаконну торгівлю зброєю лише тому, що я з усіх сил переконую, кого треба: Микола Бережний, водій Семена Котовського — мій агент. І зливає про свого шефа потрібну інформацію. Бо Семен Котовський, у свою чергу, знаходиться в оперативній розробці управління боротьби з організованою злочинністю. І я, Миколо, довів усім, кому треба це доводити: мати особистого шофера Котовського своїм агентом — це круто, це дуже важливо. Хоча посадити тебе за незаконну торгівлю зброєю — теж круто. Але ми закриваємо на це очі. А ти?

— Що — я? — бовкнув Коля, аби зовсім не мовчати.

— Нічого ти! — Шалений Майор підійшов до нього впритул. — Реально — нічого! Ти возив сьогодні шефа до набережної, він виходив із машини, викинув щось у річку — і я не знаю, що саме! Ти за кого нас тут усіх маєш, Миколо? Може, тобі взагалі здається, що ти нас тут усіх маєш?

Замахнувшись, Швидкий не сильно, швидше для профілактики, буцнув водія міцним кулаком у живіт. Той заскавчав. Йому не було аж надто боляче, проте, маючи справу з Шаленим Майором досить тривалий час, Бережний уже знав: тому подобається, коли його бояться.

— Все зрозумів, Миколо?

Той мовчки кивнув.

— А я не все, — раптом зітхнув Швидкий. — Не розумію я, Миколо, на якого хріна ти зв'язався з китайцями і продав їм отой пістолет за двісті баксів? Тобі що, шеф мало платить? Сказав би йому, не посоромився б. А так маєш проблеми. До речі, ти ще можеш поговорити з ним про підвишку. Поки я його не посадив.

— Я його посаджу, — затято повторив майор Швидкий.

Аби показати всю невідворотність покарання, яке так чи інакше понесе світове зло в особі банкіра Котовського, він роздушив недопалок об дно попільнички з такою силою, що скло попільниці перетнула тоненька тріщина.

— Знаєш, скільки в мене ось таких попільничок, які ти, Петя, переміг у боротьбі з організованою злочинністю? — поцікавився Павло Шалига, теж майор, ровесник Швидкого і такий самий борець зі злочинністю.

Тільки, на відміну від свого колеги, боровся Шалига з нею пасивно, швидше виконуючи свою роботу, ніж рятуючи світ. Ні, він не збирався йти з карного розшуку, хотів дотягнути до законної пенсії, до якої лишилося не та уже багато, отримати грамоту і належний кожному офіцерові міліції, якого почесно проводжають на пенсію, наручний годинник, після чого поспати вдома якій-небудь тиждень, а потім… На «потім» Павло Шалига вже мав нормальну пропозицію від нормального бізнесмена, який чомусь не збирався розорятися в часи, коли всі тільки й говорять, що про фінансову скруту. І він, Павло Шалига, зі своїм на той час двадцятип'ятирічним досвідом роботи в карному розшуку, цілком зможе забезпечити бізнесменові належну охорону його бізнесу.

Петрові Швидкому він цього не казав. Все одно сам дізнається, вони разом нап'ються на його, Шалиги, першу зарплату, Швидкий назве колишнього колегу ланцюговим псом олігархічного криміналу, після чого… Краще не думати, як почне діяти затятий борець зі світовим злом після цього.

Тому Шалига налив ще по одній.

— А я його все одно дістану! — вів своє Швидкий, грюкнувши кулаком по столу.

На кухню зазирнула звикла до візитів Шаленого Майора дружина Шалиги — вона теж не могла дочекатися, коли її чоловік нарешті вийде у відставку і почне працювати на серйозного бізнесмена, а не на несерйозну державу.

— Знову бандитів ловиш, Петя? Тихіше лови, бо там «Ментівські війни», серіал такий. Три.

— Кого — три? — не зрозумів Швидкий.

— «Ментівські війни», кажу, три. Ну, три, три, дійшло? Як «Міцний горішок»: один, два, три, чотири. Ти телевізор взагалі не дивишся?

Тамара, перша і єдина дружина начальника відділу карного розшуку майора Павла Шалиги, пишалася тим, що по телевізору дивиться лише фільми та серіали про успіхи російських та американських правоохоронців. А також — правоохоронців інших країн, в яких знімають кіно про успіхи тамтешніх правоохоронців.

Поки Шалений Майор переварював отриману інформацію, жінка повернулася до свого серіалу, щільніше прикривши двері на кухню. Скориставшись тимчасовим спокоєм, Шалига налив ще по одній.

— Може хоч скажеш, як ти збираєшся закрутити йому хобот?

Коли треба було говорити про методи позбавленої будь-яких компромісів боротьби з організованою злочинністю, майор Швидкий ставав на диво спокійний. Навіть припиняв трощити попільниці, бити посуд та ламати меблі.

— Дістану. Є, Пашо, оперативна інформація: дуже скоро відбудеться спроба відмити через банк Котовського здоровенну суму, отриману наркоторгівцями від торгівлі, сам розумієш, наркотиками. Для цього один спеціальний кур'єр передасть іншому спеціальному кур'єру крупну суму готівкою. Може — мільйон. Баксів, сам розумієш. Може — два. Не суть, — Швидкий відсунув пальцем наповнену чарку. — Потім це бабло легалізують і розкидають по різним рахункам у певні банки. Схему пояснювати тобі довго, ти ж не маєш справу з сучасною злочинністю…

— Ага, — погодився Шалига. — Я більше по вбивцях-маніяках. Я несучасний мент, Петя.

— Ти головне зрозумій: мені треба вичислити місце передачі цих грошей.

— Мільйона? — уточнив Шалига.

— Може, двох, — знизав плечима Швидкий. — Для цього я