Читати книгу - "Лабiринт, Василь Павлович Бережний"

Една, прохиляючи дверi, - он водоспад, i фонтани б'ють з-пiд води...

- Оце так басейн! - вигукнув Кук-Соммерс. - Та тут бiльше двох акрiв*. Здорово... Дiти на човнах... А сонце... Мусило б уже бути над заходом, так?

______________ * Акр - 4046,86 м2.

- Авжеж, ми виїхали пiсля обiду.

- А воно ще тiльки пiдбивається вгору.

Една, приклавши долоню козирком до лоба, поглянула на голубу протоку неба над ярусами осяяних вiкон.

- Справдi, час ленчу...

За столиками по двоє, по троє сидiли здебiльшого люди середнього вiку i, певне, споживали другий снiданок.

Джеймс несподiвано вiдчув, що i йому хочеться пiдкрiпитися.

- Може, й собi пiдкинемо калорiй? - запропонував своїй розгубленiй супутницi.

- Ми ж пообiдали... ще там... ну, до цiєї пригоди.

- То й що? Сiдаймо, вiдпочинеш i заспокоїшся.

Пройшовши вздовж басейну, вибрали столик якраз над брiвкою, вода хлюпотiла бiля самiсiньких нiг. Сонце заливало увесь простiр яскравим сяйвом, але їх захищала парасоль iз тентового полотна. Тихий шум водоспаду, дзюркотiння фонтанiв приглушували розмови сотень людей, що сидiли за столиками вздовж усiєї тераси. Джеймс вiдкинувся на спинку легенького стiльця, полегшено зiтхнув.

- Ти зiтхаєш, як старий дiд, - обiзвалась Една.

- Уяви собi, Мiзинчику, втомився.

- Я теж, - винувато посмiхнулась Една. - Мабуть, нервове напруження дається взнаки... - Тiльки зараз вона помiтила газету на третьому стiльцi. Поклала на стiл. - Не цiкавишся?

Кук-Соммерс жадiбно вхопив газету, зиркнув на першу сторiнку, здивовано присвиснув i поклав перед Едною.

- Поглянь... Може, менi привидiлось.

- Що саме?

- Дата...

Една подивилась i одразу побiлiла, мов крейда. Пiдвелася, озираючись навколо, кутики її губ тiпалися.

- Слухай, давай тiкати...

- Чого? - вирячився Джеймс.

- Ти ж бачив дату? Це майбутнє... Та ще й не близеньке.

Джеймс знову зиркнув на газету, де пiд заголовком чорною фарбою була надрукована дата.

- Подумаєш, якихось сiмдесят п'ять рокiв! Сядь, Мiзинчику, i не рипайся, зараз ми дiзнаємось, що цi представники майбутнього споживають на ленч.

Една слухняно сiла, проте переляк по зникав, зачаївся в її очах.

- Розумiєш, менi здається, в мене розгвинтився гвинтик...

- Перестань, - сердито сказав Джеймс, - нiчого нюнi розпускати. Було б гiрше, коли б ми потрапили в минуле. Час - це така... така функцiя... Та що ви, будiвельники, в цьому тямите?

Вiн довго ще розмiрковував уголос, пересипаючи мову науковими термiнами i навiть формулами, так що Една справдi не могла нiчого второпати, тiльки клiпала очима.

Тим часом пiдiйшла офiцiантка, жiнка середнiх рокiв, запитливо глянула вицвiлими очима.

- Як завжди! - кинув Джеймс.

Офiцiантка, трохи повагавшись, пiшла. I незабаром принесла якiсь крученики, залитi кремом, а замiсть кави - зелений паруючий напiй. Коли Джеймс попросив вiскi з содовою, жiнка не зрозумiла, перепитала кiлька разiв, зрештою сказала, що про таке й не чула. Кук-Соммерс тiльки пирхнув, узяв ножа i виделку та й почав їсти.

- Мабуть, треба ложечкою, - прошепотiла Една. - Якесь желе...

- Принесла стара вiдьма чортзна-що! - розсердився Джеймс, кладучи ножа i виделку. - Хiба тут розбереш? Мабуть, синтетика.

Свою порцiю, проте, вiн ум'яв швидко, залпом випив зелену рiдину, аж прицмокнув. Една ж тiльки покуштувала того желе, а до напою й не доторкнулася.

- Ти чого, Мiзинчику? - вже лагiднiше спитав Джеймс.

- Швидше ходiмо звiдси.

- Встигнемо, - сказав, розгортаючи газету. - Розрахуємось i пiдемо. О, тут ось дещо цiкаве... Запрошують на лекцiю вiдомого фiзика. Ану поглянь, чи не знаєш де це?

Една подивилась на рядки оголошення:

- Так, тут мусить бути Лекцiйний зал. Це внизу, вiд Атланта, здається, п'ятий чи шостий поверх углибину. Розумiєш, за нашим проектом...

Не договорила, бо саме наблизилась офiцiантка. Та й узагалi, Една почувалась не в своїй тарiлцi.

Кук-Соммерс дiстав iз внутрiшньої кишенi пiджака грошi i подав офiцiантцi фунт. Щось в її очах змигнуло, наче якесь недовiр'я чи подив, повертiла папiрця в руках, буркнула: "Один момент" i швидким кроком подалася до своєї каси.

- Тепер ходiмо, - пiдвiвся Джеймс, - здачi я не буду чекати.

Насправдi ж вiн вiдчув, що з тим фунтом щось не так, i вирiшив якомога швидше забратися звiдси: Звичайно, Кук-Соммерс не тiкав, нi, нi, вiн респектабельний джентльмен, та й чого, власне... Просто треба поспiшати на лекцiю.

- Менi справдi пощастило, Мiзинчику, - виступить фiзик!

Та коли безшумний лiфт швидко спустив їх униз - це був сьомий пiдвальний поверх - i вони побачили афiшу, Джеймс зрадiв ще дужче - тема лекцiї була сформульована так: "Дещо про слабку взаємодiю"!

- Маєш подарунок на день народження, - все ще винувато посмiхаючись, тихо сказала Една. - Але до початку лекцiї таки довгенько... Треба звiрити час.

Виявилось, Еднин i Джеймсiв хронометри вiдставали не менш як на три години. До початку лекцiї було бiльше години.

- Ми ще можемо навiдатись... до того, нашого Лондона, - кинула благальний погляд Една.

- Е, нi, Мiзинчику, я не хочу ризикувати. Таке, знаєш, може й не повторитися. А чого досягла фiзика елементарних частинок - менi не просто цiкаво, а необхiдно знати. Ну, не насуплюйся, Мiзинчику, в такий день... Нам страшенно пощастило!

- I що ви, фiзики, бачите в тих елементарних... - зiтхнула Една.

- Е, коли б ти знала. Як сказав наш професор, на них тримається все - i майбутнє, i минуле, вся свiтобудова. Без них не могли б iснувати атоми та, зрештою, i вашi будiвельнi матерiали. Та й ми з тобою. Вловлюєш, Мiзинчику?

- Я не заперечую тих частинок, нехай собi будуть...

- Не заперечуєш? Ти великодушна, Мiзинчику. - Джеймс поплескав її по плечу. - Я просто зворушений, що ти не заперечуєш.

- Ану тебе, - махнула рукою дiвчина.

- Ти казала, за вашим проектом, тут є всякi зали...

- Може, заглянемо у виставочний? Зажди, на якому ж вiн рiвнi?.. Ходiмо швидше, здається, нас шукають... Не обертайся.

Една вхопила його пiд руку i повела до лiфта.

- Хто шукає? - тепер уже перейшов на шепiт Джеймс.