Читати книгу - "Ох, цi телепати, Василь Павлович Бережний"

Хоча нi, вiдпадає. Потрiбнi науковцi, обов'язково двоє-троє свiтил, в кожному разi - не менше одного.

30.VI. Буваю у Полi щодня в пiсляробочий перiод, тiтонька вже поглядає на мене скоса. А ми тiльки й розмовляємо про телепатiю. Поля запевняє, що в перiод до хвороби нiяких таких явищ не було.

I.VII. Нарештi Поля може виходити. Запросив її з Сєвою до iнституту в дообiднiй перiод, як i було домовлено iз шефом. Не прийняв. Секретарка вирячила очi, замахала руками (копiює шефа), зашипiла, стара карга: "Зайнятий! Звiт. Подзвонили термiново!" Тiльки тодi замовкла i мовби закам'янiла, коли я почав робити зарядку. А менi необхiдно було заспокоїти нервову систему. Отак i рухай з ними науку. А треба ж термiново вирiшувати питання про зарахування Полi до нас у штат. Хоча б лаборанткою.

I.VII. Вечiрнiй перiод. Несподiвана осiчка! Виїхали в лiс за Пущу-Водицю. Сонце вже зайшло, жара спала, було так гарно, i на тобi нiчого не вийшло!

Севу поставив за 85 м з чистим аркушем паперу, на якому вiн мав намалювати просту геометричну фiгуру, яку я мав показати Полi, яка мала думкою передати йому. А накреслив я турнiк, тобто три лiнiї, розташованi пiд прямим кутом одна до одної. Поля зосереджувалась, насуплювала брови, заплющувала очi, i нiчого не вийшло. Гукнув Севi, щоб пiдiйшов на п'ять крокiв, i знову нiчого. Так ми скорочували вiдстань, аж поки вiн не пiдiйшов упритул i не почав дурнувато посмiхатися. Хто ж iз них не спрацював? Не може ж такого бути, щоб обоє - i передавач, i приймач - одночасно вийшли з ладу! Певне, Сєва, скалить зуби... Мене аж пересмикнуло всього, мало не зацiдив йому в мармизу, але тiєї ж митi переключив енергiю на фiззарядку.

Поля була явно розстроєна i зажурена. Одразу ж пiшла до машини i поставила вимогу вiдвезти її додому, тобто до тiтоньки. Менi не залишалось нiчого, як сiсти за кермо. Дорогою всi мовчали.

Що ж буде завтра? От скандал! Як навмисне, чортiв е-екало призначив зустрiч на ранковий перiод... Вiдкласти? Вiн їде у вiдпустку. Але якщо Поля втратила здатнiсть... От уже - як не щастить, то не щастить! Все збiгається докупи, скручується, i виходить дуля...

2.VI1. Шеф прийняв у передобiднiй перiод. Я наледве умовив це дiвчисько поїхати. "Боюся", "нiчого не вийде" i т.п. Одне слово, розпустила нюнi. Ти, кажу, так себе не настроюй, хоча, може, й без перевiрки обiйдеться, Сєва там жде, на випадок чого - скаже, болить голова. Нарештi це теля погодилось. Примусив її зробити кiлька вправ, i поїхали. Сєва вже стовбичив бiля iнституту, так що до кабiнету зайшли втрьох. Шеф пiдвiв свою конячу голову i запрацював бiластими повiками, певне пригадуючи що й до чого. Оце, кажу, та дiвчина, про яку, кажу, я вам казав. А оцей студент (тобто Сєва, уточнити прiзвище) може все пiдтвердити. Поля, кажу, i заяву написала, так що черкнiть резолюцiю та й почнемо працювати з нею, як iз штатною одиницею. А одиниця стоїть, опустивши голову, i мовчить, наче їй зацiпило. Куди ж пак, побачила професора! член-кора! Передi мною, бач, не нiяковiє, не зважає на те, що я скоро не те що кандидатом, а доктором стану. Висмикнув я заяву з її рук, поклав на стiл пiд самiсiнький хобот. Старий хитряк засопiв, глипнув на мене, наче давно не бачив. Потiм заплямкав: а чи не можна, е-е-е, щоб i я переконався... Ну, думаю, все пропало, але вiдступати нiкуди. Не хотiлось вас затримувати, кажу, завтра у вас вiдпускний перiод починається, та якщо ви не вiрите... А вiн своєї. Наука, е-е-е, спирається на дослiд... Якби я володiв телекiнезом, був би йому дослiд - усi три телефоннi апарати так би й пошпурив у його плiшиву голову. Та як я не намагався зрушити поглядом хоч один - нiчого не вийшло.

Тим часом старий загадав Сєвi сiсти в найдальшому кутку, де саме смалило сонце, i той почав жмуритися та крутити головою, нiби коло носа гедзь лiтає. Попросив пересадити, старий нi в яку. Ну, думаю, все одно викручусь, ми ж iз Сєвою заготували варiант хворої голови. I взагалi, професора обвести навколо пальця - раз плюнуть. Але все-таки я хвилювався. I коли старий звелiв менi одiйти до дверей, а сам нагрундзював щось на аркушику i схилився до Полi, що вже сидiла бiля його столу, мої нерви так напружились, що я почав робити зарядку.

Ненароком наближаюсь до столу, старий швиденько затулив свiй малюнок, махнув рукою, щоб я одiйшов. Тим часом бачу - Сєва креслить, малює! Закiнчив, засунув олiвець у нагрудну кишеньку. Професор пiдкликає його, дивиться на малюнок i починає гладити своє тiм'я. Розгубився, не знає, як реагувати! Пiдходжу - i що ж бачу? На обох аркушиках зображена... ракетка. Овал i лiнiя держака. Тiльки на контрольному листочку менший розмiр, у Сєви малюнок бiльший. З усiєю серйознiстю запитую: ну що, тепер накладете резолюцiю на заявi? Старий мовчить, сопе, огинається. Починає е-екати. Ви, Липський... є... е-е... знаєте, що я люблю тенiс... Та я вас нiколи не бачив з ракеткою, кажу; тепер я не граю, каже, але все одно люблю цей вид спорту. А я, наприклад, люблю бокс. Ну, то що, питаю, з того? А те, каже, що давайте поставимо, е-е-е, ще один дослiд, i запитує Полю: ви не стомились, дiвчино? Поля погодилась. Я одiйшов до дверей, Сєва сiв на свiй стiлець, а професор щось вивiв на новому аркушу i вручив його Полi. Дивлюсь - Сева вже виводить олiвцем, лiнiя телепатичного зв'язку працює. Готово! Професор попросив показати i вже не гладив своє тiм'я, а голосно плямкав. Отепер, е-е-е, i я бачу... Пiдходжу: на обох аркушиках - знак параграфа. I треба ж таке вигадати! Параграф! Та навiть у картках Зенера* такої фiгури немає. Бачу старий шкарбун зацiкавився молодятами, вже не згадує про "всякi фокуси", почав розпитувати про навчання, уподобання i т. п., навiть про сни. Я все це слухаю та й думаю: невже мiтить у спiвавтори? А може, запропонувати? Мовляв, пiд вашим керiвництвом... Та навiщо воно йому? Давно доктор, член-кор...

______________ * Картонки iз зображенням простих фiгур, застосовуються в дослiдах по телепатiї.

Ну от що, плямкає, зарахуємо вас лаборанткою у вiддiл функцiональної бiологiї, але треба вчитися... Може б, ви пiшли на вечiрнiй бiофак? Поля цвiте, ще б пак, сам професор опiкується нею, а