Читати книгу - "Ожеледиця"

хотілося лягти в ліжка, адже була друга година ночі. Усі мовчали.

– Я його бачила! Він тут стояв, – раптом знову заістерила Алла Володимирівна.

– От з вас і почнемо.

Пару годин допитів, і Борейко здалося, що він знає сімейку Шмідт, як облуплених. Він, звичайно, чув про існування цієї родини й раніше – був патріотом своєї країни і свого міста, завжди ходив на вибори, тож знав, що Шмідт Борис Мойсейович є депутатом міської ради і балотується в мери міста. Олександр Іванович з болем стежив за розвитком подій і щиро намагався бути корисним Батьківщині. Він навіть збирався з’їздити до Києва, на Майдан, куди народ вийшов вимагати у президента відповіді, але все було ніколи – багато роботи.

Борис Мойсейович був людиною освіченою. Поки його не обрали депутатом міської ради, володів книжковим бізнесом, який згодом передав своєму синові від першого шлюбу Валерію. «До речі, а де він? Треба буде з’ясувати», – подумки поклав собі закладку Борейко. Алла Володимирівна – друга дружина, домогосподарка. Колись була ефектною й дуже сексуальною, грудастою, довгоногою білявкою, красувалися на перших обкладинках гламурних журналів. Але заміжжя на користь їй не пішло – народивши двох дочок, розповніла, і тепер являє собою надійний тил свого амбітного чоловіка.

Дочка Марина – продукт сучасної просунутості й вільного мислення. Кілька років тому покинула інститут, не довчившись, і пішла по стопах матері у модельний бізнес. Тепер трудилася на ниві татуажу та боді арту в одному з невеликих spa-салонів, що мов інкубаторські курчата вилуплялися з трикімнатних квартир на перших поверхах. Її сестра Аліна – розумниця і надія сім'ї, закінчувала університет. От тільки заміж збиралася за людину, їй зовсім невідповідну. І це, схоже, вартувало їй життя.

Вбивство на ґрунті ревнощів? Може бути. Виглядає воно спонтанним і ненавмисним: штовхнув, вона вдарилася скронею об кут столу, він злякався того, що зробив, і втік… Схоже, саме так воно й було…

Алла Володимирівна весь час плакала, голосила і вимагала, щоб заарештували того противного Антона Гаєвського. На питання, що вона робила в момент вбивства, вказала на своє обличчя, на якому ще зеленіли залишки маски, і з обуренням запитала:

– А ви що, не бачите? Непросто бути дружиною мера!

У Борейко засвербів язик сказати, що її чоловік ще не обраний мером, а можливо, й не буде обраний після вбивства у його будинку, але він промовчав. Мудрий дядько.

– А ви не чули сварки, криків або, може, ударів?

– Вони весь час сварилися і лаялися. Він не підходив їй ні по одному пункту!

– А що ж це за пункти? – поцікавився слідчий.

– Їх декілька, але головне – інтелект і політичні переконання, адже він збирався стати членом сім'ї мера міста, – не вгамовувалася Алла Володимирівна.

Олександр Іванович зітхнув. Він щиро вважав, що заміж треба виходити по любові. Єдина сила, яка може утримати двох людей, різних за будь-якими пунктами і навіть за інтелектом і політичними переконаннями – це кохання.

– Як ви вважаєте, Алло Володимирівно, Антон любив Аліну?

– Теж скажете! Яка любов? Він хотів стати зятем мера! Ви що, не розумієте?

– Навіщо ж тоді йому вбивати свою наречену?

– Бо Аліночка хотіла його покинути-и-и, – знову заголосила майбутня мерша, від чого її засохла зелена маска почала кришитися і шматочками відпадати від обличчя, тож бідна жінка стала схожа на зомбі, що вийшов з могили.

Від Бориса Мойсейовича слідчий дізнався, що той зовсім не заперечував проти цього шлюбу. Звичайно, він хотів би для своєї дочки чоловіка з більш високим суспільним становищем, але його рейтинг настільки високий, що він не потребує підтримки, яка коштувала б життя його дівчинці. Більше того, це заміжжя навіть могло зіграти свою позитивну роль, адже країна налаштована на зміцнення незалежності і розвиток національної гідності. Але найголовніше, Аліна була його улюбленою дівчинкою, і єдине, чого він для неї бажав, це щасливого життя.

Борейко запам’ятав, що це було сказано у самому кінці промови депутата, але значення тому не надав. В головах покоління, котре виросло у Радянському Союзі, міцно сидів стереотип: «Раньше думай о Родине, а потом о себе». І все було б правильно, якби Батьківщина чинила так само – спочатку думала про людей, а потім вже про себе.