Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

— Що ж усе-таки скоїлося? — запитав він.

Кан почав розповідати про недавню аудієнцію.

Ще під час першої світової війни, коли молодий офіцер розвідки німецького військово-морського флоту Фрідріх Кан створював на африканському узбережжі таємні бази постачання німецьких підводних човнів, ще в ті роки пліч-о-пліч з ним активно працював його колега, теж запеклий розвідник і диверсант, Егон Манфред Абст.

Закінчивши справи в Африці, обидва розвідники дістали нове призначення. Кан став військовим дипломатом, Манфред Абст — його помічником. Обидва працювали у Мадріді, в німецькому посольстві. Та невдовзі щастя зрадило Абста. Під час однієї операції поблизу Гібралтару англійські вартові підстрелили його. Перед смертю Манфред Абст доручив Канові піклуватися про свого малолітнього сина Артура.

Так доля зблизила цих двох людей. Кан наглядав за Артуром Абстом, доки той виховувався в ліцеї і сотім вивчав медицину в Кельнському університеті.

Абст відзначався енергією, вмінням спостерігати. Він вивчив кілька мов, прекрасно плавав, стріляв, виявив певні музичні здібності. До того ж він ніколи не втрачав контролю над собою, багато чого вмів, але нічим не захоплювався серйозно, хіба що психіатрією та нейрохірургією…

Після цілковитої поразки Німеччини у світовій війні 1914–1918 років Кан не засмутився. Він знав: мине трохи часу, і прусський дух знову прокинеться в німцях. І тоді Німеччині насамперед знадобиться добре налагоджена розвідувальна служба.

Так воно й сталося. 1935 рік Фрідріх Кан зустрів на дуже відповідальному посту в заново організованій військовій розвідці Третього рейху. На цей час припадають і перші самостійні кроки Артура Абст а, тепер уже молодого медика й офіцера розвідки.

Катер підходив до острова, коли Кан закінчив розповідь про те, що трапилося в кабінеті Гітлера. Він не приховав жодної дрібниці, бо цілком довіряв вихованцеві. Абст мав право знати про діалог Гітлера — Кана ще й тому, що саме він, Абст, роздобув фотокартки італійських плавців і водіїв керованих торпед. За весь час розповіді Абст не промовив жодного слова. Він навіть не глянув на співрозмовника. Лише коли-не-коли облизував темні, ніби пересохлі губи. Така в нього була звичка: слухати, мовчати, дивлячись убік…

Катер причалив. Вони зійшли, піднялися на укіс, минули просіку в густому сосновому бору і опинилися коло приземкуватого будинку — на перший погляд, звичайної дачі. Але, придивившись, можна було помітити замасковані в кущах пости охорони.

Охоронявся і будинок, і острів, і навіть саме озеро. Повновладним господарем усього цього був Артур Абст. На острові містилась його лабораторія, зашифрована індексом «І—W–І». Кілька працівників розвідки, що завідували постачанням лабораторії і тому знали про її існування, були проінформовані: корветен-капітен[9] доктор Артур Абст проводить складні дослідження в галузі лікування божевільних новітніми засобами нейрофармакології; його праці мають важливе значення для Німеччини.

Було відомо: час од часу з різних клінік країни в лабораторію «І—W–І» транспортують групи хворих. Їх привозять і залишають на острові. Тут вони проходять складний курс лікування, мета якого — повернути їх суспільству.

Те, що хворі не поверталися, нікого не бентежило: для Артура Абста підбирали клієнтів, що не мали родичів і близьких. Та й кого могла цікавити доля якихось божевільних у такий насичений подіями час, коли безслідно зникали тисячі здорових, відомих усій країні людей!..

Артур Абст і справді провадив дослідження. Проте головне завдання, яке доручив йому Фрідріх Кан, полягало в іншому і медицини не стосувалося. Тут, на відлюдному острові, в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу Абст готував групу підводних розвідників та диверсантів.

Фотокартки, що їх Кан показував Гітлеру, було зроблено минулого літа. Саме тоді випадок допоміг Абсту проникнути в район таємної бази італійських підводних плавців, розташованої поблизу Спеції. Один з його агентів — конюший у маєтку герцога Сальвіаті — зажадав невідкладного побачення. Чуття підказувало Абсту: його викликають недарма. Тому, залишивши всі справи, він полетів на явку.

І не помилився. Агент розповів про дивні справи, що коїлися недалеко від маєтку, на узмор'ї. Тут, у селянських хатах, з яких виселили їхніх господарів, чи просто в наметах на березі оселилася велика група італійських військових моряків.

«Усі молоді, здорові, один в один, — доповідав агент, — усі чудові плавці. Цілісінькі дні у воді. І от яка дивовижа — плавають не тільки на поверхні, але надовго щезають у глибині, сівши верхи на якісь циліндри».

З допомогою агента Артур Абст пробрався спочатку в порожній маєток герцога, а потім і на узбережжя. Те, що він побачив, приголомшило його. І ось у розпорядженні Абста пачка фотокарток. Спеціальний фотограф групи італійських плавців зробив знімки, проявив плівку у ванній кімнаті замка і легковажно залишив її там сушитися…

З унікальними фотокартками Абст подався до свого патрона: знімки треба негайно показати фюреру. Але Фрідріх Кап міркував інакше. Він вирішив, що фюрер може й зачекати. Зате сам Кан не гаяв жодного дня. Тут, на острові, негайно було створено спеціальну групу на чолі з Абстом, що мала за будь-яку ціну розкрити таємницю італійців, скопіювати їхню апаратуру й підготувати першу партію німецьких «людей-жаб».

Проте німцям не пощастило викрасти креслення військової новинки, а тим паче — роздобути саму керовану торпеду: італійці ревно берегли свої таємниці від усіх, у тому числі й від німецьких друзів. Та, власне, в цьому не було особливої потреби — спеціалісти з технічного відділу розвідки хутко розібралася в Абстових фотокартках. Важлива була ідея, а її вони зрозуміли.

Робота в «І—W–І» закипіла. Незабаром було виготовлено дослідні торпеди, навчено групу підводних плавців. Тепер можна йти до Гітлера.

Фрідріх Кан вирішив: у фюреровому кабінеті він розпочне з італійських фотокарток. А потім, коли фюрер посатаніє і вчинить рознос командуванню флоту, — він, Кан, викладе головний козир: доповість про Абста й підготовлену ним групу плавців. Але, як відомо, справа обернулася інакше, і Кан повинен був дякувати провидінню за те, що не поквапився з