Читати книгу - "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"

так само вони нахвалялися за десять днів покінчити з армією Джохара!

— Мы еще поработаем по полной схеме, — недобре посміхнувшись, процитував Мурат. — И никакие миротворцы в Москве нам не помешают!

— Хто це?.. — глянув я на нього.

— Заступник Грачова. — Шеф крутнув головою. — Кепсько ж вони знають чеченів, коли отаке кажуть!

Я посміхнувся. Мурат вже вісім років жив на Україні, навіть говорив понашому не згірш од мене, — а все ж зоставався чеченцем, таким, якими вони були, мабуть, ще років двісті тому, коли росіяни почали інтервенцію на Кавказ. Двоє отаких драбів я бачив на Антибільшовицькому конгресі народів минулого року, — здоровезні, по самісінькі очі оброслі цупкою чорною вовною, вони сиділи в президії як два вовки. Коли один з них сказав: «Нефть у нас есть. Хлеб у нас есть. И все у нас будет, если президентом у нас останется Джохар Дудаев», — то вся зала вибухнула оплесками.

— Старий, — засміявсь я, — мені відомо, чого варті чечени! Значить, справу доручено мені?

— Ти повинен її розкрутити, — кивнув шеф. — Другої кандидатури немає.

— Методи?

— Будьякі. В цій справі я даю тобі повну свободу дій.

— Люди, озброєння?

— Все, чого душа забажає. — Мурат посміхнувся. — Можеш використовувати весь потенціал «Тартару», — аж до бойової групи Дядька Пацюка!

– І водночас в цій справі немає жодної нитки, за котру можна було б вхопитися… — Я покрутив головою й став гасити сигару в попільничці. — Гарне завдання, нічого не скажеш!

— Жодної… крім Глобуса хіба що! — Мурат подивився на годинника. — Ну добре… до роботи! Як треба буде, то мобілізуємо тобі на допомогу всі сили.

Я підійшов до вішалки й зняв з гачка свою куртку.

— Звідки починатимеш?

— У мене свої джерела інформації, — відказав я, зашморгуючи аж під горло мідну блискавку. — Так само конфіденційні, між іншим!

ІІ

Сніг продовжував сіятися, й місто було білимбіле мов на різдвяній листівці. За шибами авто мигтіли бетонні опори ліхтарів, зростали й провалювалися десь убік червоні тролейбуси, розмазаним оранжевим зблиском спалахували помаранчі, котрі продавалися з лотків, — дивно було їхати по відкритій місцевості, котру можна завиграшки прострілювати з будьякої позиції, бачити спокійний колихкий рух юрми, котра котиться по хідниках… і заразом гостро й чітко усвідомлювати, що ти іще учора лежав на снігу, конвульсивно ковтаючи гар підбитого бетеера, а в повітрі прикро свистів безжальний меткий свинець!..

Я спинив авто коло телефонної будки. Тоді зайшов зайшов досередини й, щільно затріснувши двері, набрав номер.

— Алло? — сказав я. — Петя, это ты? Слышь, мне надо двести баксов, здесь привезли товар…

— Брось трубку! — гаркнули на тому кінці дроту.

Я задоволено покивав головою. Тоді заліз у авто й, притиснувши газ, прикро рвонув з місця.

Ще шість років тому, коли мене зняли з командос і призначили детективом для особливих доручень при штабквартирі «Тартару», я втямив, що епоха геніальних одинаків, інтелектуалів на зразок Шерлока Холмса, відійшла в минуле. Щоб орієнтуватися в кримінальному середовищі, оперативно отримувати інформацію про пересування, кількість і загальну ситуацію противника, потрібно мати цілу агентурну мережу, причому, в усіх сферах цього абсурдного суспільства, — од мистецьких угруповань до найгрубішої мафії. З роками інформацію стає отримувати легше, — розкрутивши з десяток кримінальних, а надто ж політичних справ, починаєш обростати зв'язками, знайомствами, здобуваєш популярність серед рекетирів, килерів і співробітників спецслужб, одні люди починають працювати на тебе, бо ти не скупий і добре платиш, інші знають, що до тебе можна буде звернутися за допомогою й ти не відмовиш, треті зобов'язані тобі, інколи навіть і життям, й ладні хоч зараз стати в пригоді. Що не кажіть, а світ, в якому мені доводиться працювати, в якомусь розумінні кращий від цивілізованого, мирного середовища — хоч справу й доводиться мати з жорстокими, аморальними людьми, але зате вони люди слова й зазвичай виконують свої обіцянки. Два роки тому я витяг з поважної халепи майора контррозвідки, якому загрожувала найвища міра покарання; коли справу було закрито за відсутністю складу злочину, він потис мені руку й сказав, що я можу звертатися до нього з будьякими — він ще й підкреслив: з будьякими! — проханнями по службі, й усі вони будуть виконані. Од тої пори він став для мене найціннішим джерелом інформації; звертавсь я до нього лише в нагальних випадках і якщо вже не міг здобути відомості іншими способами; виклик ми здійснювали по коду, й кожного разу міняли його, щоб не привертати увагу служб, які прослуховують його телефон. Цей чолов'яга й на мить не забував, що відомство, якому він роками служив вірою й правдою, хотіло підставити його винуватцем брудної афери, щоб вигородити впливових людей; і якби не втрутивсь я, такий собі чоловік з мафії, то він давно вже годував би хробаків на тюремному цвинтарі.

Сніг пішов справжнісінькою лавиною, лапатий і білий мов пух. Юрма на вулицях стала рідшати. Я проїхав ще трохи, тоді звернув у сквер і загальмував, не доїжджаючи до фонтанів.

Величезний чолов'яга з жорстким обвітреним лицем одчинив дверцята й, неспокійно озирнувшись, заліз до авто.

— Що сталося?.. — поспитавсь він. — Давай швидше… з часом у мене сутужно!

— Запалиш? — простяг я йому пачку «Кемелу».

Він кивнув і взяв сигарету.

— Мені потрібна інформація про Службу зовнішньої розвідки, — сказав я, коли ми запалили. — Російську, звичайно.

— Конкретно?

— Агентурна мережа в Україні.

Майор подумав. Сигарета диміла в нього між пальцями, перетворюючись в стовпчик сірого попелу.

— Взагалі, це засекречені дані. Доступу до них я не маю. Але їхня агентура працює в нас, це правда…

— Хоча б якісь відомості, — недбало сказав я.

Він глянув на мене.

— Ти маєш якісь клопоти з росіянами?

Я невизначено стенув плечима.

— Вони й нам сидять в печінках, — озвавсь він по