Читати книгу - "Руді сестри, Франсіско Гарсія Павон"

Поспішні, бо все вдалося залагодити і від'їзд призначено на наступний День. А радісні, бо звістка розлетілася містечком, і кращі люди вітали друзів та зичили їм успіху.

Дон Лотаріо вирішив не брати авто, оскільки, як він казав, «по Мадріду не дуже роз'їздишся». Пліній придбав валізу і надяг свій єдиний цивільний старомодний костюм кольору морської хвилі. Дружині пообіцяв, що відразу по приїзді в Мадрід і замовить інший, новочасніший. Донька купила йому дві піжами — одяганка, до якої Пліній завжди ставився скептично, дві краватки й сорочки найсучаснішого крою.

Звикши носити формений кашкет, він і думки не припускав їхати простоволосим, тож хотів придбати собі берет. Але дон Лотаріо визнав це за недоречне і натомість подарував йому темно-попєлястого капелюха.

Грегорія з донькою наполягли на тому, щоб провести їх до автобуса. Пліній звелів їм чекати на майдані, тимчасом як сам зайшов до казино випити кави з доном Лотаріо. Поява вбраного в цивільне комісара викликала загальне зчудування і коментувалася ще кілька днів по тому. Він сам так звик до свого мундира, що раз у раз механічно сягав рукою ременя. Трохи невластиво почувався і в краватці, вільний вузол котрої повсякчас сповзав, відкриваючи верхній ґудзик сорочки. Дон Лотаріо кілька разів роздратовано поправляв йому краватку і заприсягся, що на-бчить його в'язати вузла «а ля Вільсон» (набагато надійнішого), як тільки вони прибудуть до готелю. У цивільному Пліній видавався нижчим і нагадував людину зі старого фотознімка. Наручний годинник був єдиною річчю, що надавала йому сучасного вигляду.

Кельнер Маноло Перона почастував їх кавою, а дон Лотаріо офірував йому на віддяку кілька білетів лотереї Пресвятої діви, покровительки виноградників.

Того дня було спродано багато квитків, і на Мадрід відходило аж три автобуси. Довкола них товпились від'їжджаючі та проводжаючі. Матері виціловували своїх синів-солдатів, немов ті вирушали до В'єтнаму, а гладкий Фараон, котрий також їхав до столиці скупитися й «провітритись», пристав до гурту Плінія ї дона Лотаріо. Двоє дівчат студенток у куцих спідничках, одна s них гирява, жували гумку. Все це строкате товариство доповнював актор-пародист Караколільйо родом з Томельйосо, що мешкав тепер у Марселі й зажив там неабиякої слави. Приїжджав сюди на похорон батька, що не завадило йому вирядитися в костюм андалусійського крою, щоправда, з жалобною стрічкою майже під пахвою, і в черевики до танців. Він ходив вихиляса поміж своїх родичів і шанувальників, які побожне Дивилися на нього.

Фараон, щиро прагнучи зробити Караколільйо приємність зауважив, що він дуже добре зберігся. На що той їдко відказав що зберігаються сардини, а він не є риба, а чоловік. Фараоі пирснув, почувши слово «чоловік», після чого додав примирливо:

— Нема чого сердитись, я від щирого серця.

— «Від щирого серця»! — буркнув актор. — Таке можеш говорити старим. А мені до старості ще далеченько.

Водій натиснув клаксон, попереджаючи про від'їзд. Пліній розпрощався зі своїми жінками без поцілунків та обіймів. Подорожні зайняли місця в автобусі, і коли Пліній збирався зробити те саме, надбіг задиханий Брауліо.

— Мануелю! Візьми ось у дорогу! — І подав йому дволітровий бордюг з вином.

— Дуже дякую, Брауліо. Ти, як завжди, передбачливий.

— Я вам заздрю.

— То поїхали з нами!

— Може, навідаю вас пізніше.

— Дивись же, неодмінно!

— Вино торішнє. Ти знаєш яке.

Грегорії набігли на очі сльози розчулення. Донька усміхнулась до Брауліо. Мануель, ставши на приступці у дверях автобуса, помахав рукою на прощання.

— Ти в цьому вбранні схожий на фельдшера, — недоречно зауважив Брауліо.

— Чому саме на фельдшера?

— Чи я знаю…

— Пане Мануелю, рушаємо! — шанобливо попередив водій.

Пліній по-дружньому скуйовдив Брауліо чуба, ще раз поглянув на своє жіноцтво й причинив дверцята.

— Хай живе Пліній — слава нашого міста! — почулося зненацька.

То був Клавете. Багато проводжаючих потішено обернулось до нього.

— Хай живе Пліній — найсвітліша голова Томельйосо! — загорлав той знову.

— Хай живе! — завторував йому натовп.

— Хай живе Пліній і наша сестра Грегорія! — загукав Клавете.

Коли автобус рушив, усі замахали руками. А Мануель підніс руку до капелюха, немов до дашка кашкета.

— Дай лишень ковточок, Мануелю! — перш ніж всістися, попросив Фараон.

Він пив довго й обережно, щоб не заплямити собі піджак.

— Чудове вино! — похвалив, витираючи губи. — Але Брауліо відстав од часу. Бордюги давно вийшли з ужитку. Тепер вино возять у термосах.

Автобус в'їхав на вулицю Сокуельямос. Дон Лотаріо і Фа-раон сиділи поруч. Пліній — по другий бік проходу, побіля доньї Марії де лос Ремедіос дель Барон, ще молодявої жіночки. Вона віддавна мешкала в Мадріді, а в Томельйосо мала свою землю.

Навідувалась туди лише на винобрання або з якоїсь оказії на кілька день.

Більшість подорожніх — люди скромні, що відкинулись од землі й перебралися до Мадріда. Були серед них ремісники, молоденькі дівчата з обслуги та інший люд, що нечасто подорожує.

Коли поминули містечко Педро-Муньйос, Пліній зайшов у розмову з доньєю Марією де лос Ромедіос. Дон Лотаріо дрімав, насунувши капелюха на очі, а Фараон стиха хропів.

Донья Марія говорила про врожай і град, але раз у раз її очі дивно зблискували. Пліній, котрий вже не знав, що й думати, невдовзі переконався, що вони зблискували воднораз із припливом крові до обличчя, й вона червоніла по саме волосся. Щоб приховати ті прояви жіночої осені, бідолашна обмахувалася віялом і примовляла:

— Та й душно!

— То правда, — погоджувався Пліній, хоча був іншої думки про температуру та її причини.

Коли хвиля крові відринала, шкіра його попутниці прибирала молочно-білого кольору з полиском алебастру, і донья Марія де лос Ремедіос заспокоєно усміхалась, примружуючи гарні очі й показуючи дрібненькі зуби. Під темною тканиною сукні рівно підносилися й опадали перса, дещо вже прив'ялі, але досі знадливі. А коли вона порушалася на своєму місці, довкола неї розпросторювався приємний запах чисто вимитого й напахченого тіла. Час