Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мічман прислухався. Спочатку до його слуху долинув шум якогось неясного вовтузіння, потім удари, короткий зойк і кілька приглушених пострілів. Що діється на містку, в темряві не можна було розгледіти.
Після хвилини тиші почувся тривожний голос Чижеєва.
— Стьопо, тебе не поранили?
— Ні-і. Я йому зацідив так, що він на бровах по трапу пішов ще й ніжками замелькав, — не без хвастощів відповів Восьмьоркін.
— Гей, субмарини! Хто ще хоче цирковий помер показати! Вилізай нагору, нічого гаком чіплятися… — гукнув у відхилений люк Чижеєв і при цьому додав дещо таке, від чого Восьмьоркін аж застогнав, смакуючи, і знову голосно зареготав.
Восьмьоркін з Чижеєвим ніби захмеліли від пострілів, що дихнули їм жаром в обличчя.
«Чого вони там знову натворили?» занепокоївся здивований боцман і поспішив до друзів.
— Що тут у вас?
— Та ми оце двох телепнів униз махонули, і зараз вони люка не можуть задраїти. Наш лом під кришкою сидить, — пояснив гаковий. — В глибину їм тепер не втекти.
— Рано тішитеся. Люк рубки в двох місцях задраюється. Вони його з центрального поста закриють і пірнуть, коли схочуть, — докірливо кинув боцман, хоча в душі радів не менше за Восьмьоркіна.
Тепер підводники не могли зануритись, не затопивши рубки. Правда, від води вони зрештою зуміли б звільнитися, випустивши її при сплитті в центральний відсік, проте це вже була для них велика неприємність.
«У човні є ще кормовий і носовий люки, — згадав Кльоцко. — Їх не рекомендується віддраювати в поході, але хто в такому стані зважатиме на інструкцію? Чого доброго, підводники повилазять та нападуть з двох боків».
Він вдивлявся в щораз густішу імлу. Човен ішов у позиційному положенні. Вся носова палуба була під водою. «Їм треба ще трохи спливти, щоб відкрити люки, — метикував Кльоцко. — Коли дадуть пузир, ми відчуємо. Можна поки що не боятися».
Тим часом Восьмьоркін, який добре змерз на вітрі, умовляв Чижеєва:
— Ти, Сеню, спец по-іноземному говорити. Поагітуй-но фашистів, може, здадуться? От буде здорово! Прямо на містку трофейного човна повз усі кораблі з фасоном пройдемо! Народу скільки вийде подивитися!
— «З фасоном», — перекривив його Чижеєв. — Фашистів так легко не візьмеш. Їм треба цілу промову виголошувати. Коли б удень, то я б на пальцях з ними поговорив, а так, мабуть, не второпають.
Восьмьоркін ще трохи підняв кришку люка. Чижеєв прокашлявся, склав руки рупором і гукнув униз:
— По руссішу ферштеєн зі?
Відповіді не було.
— Хенде хох! Здавайтеся — кажу! Бо інакше діло шлєхт, усім вам капут! Ясно?
— Русе, здавайся! Здавайся, русе… — понуро твердив якийсь меланхолійний голос.
— От йолопи! — обурився Чижеєв. — Не нам, а вам здаватися сказано! Хенде хох, кажу!.. — знову закричав він униз, але при цьому, видно, висунувся більше, ніж слід було. Знизу гримнув постріл. Куля шльопнула об стальний пружок кришки і, пискнувши, відлетіла вбік.
— От кретини нещасні! — розізлився Чижеєв. Він сплюнув у люк і додав: — Переговори закінчені. Енде!
Фашисти не робили ніяких нових вилазок. Втративши надію спекатися чорноморців, які захопили рубку, вони вирішили не поринаючи іти до своїх баз.
У підводному човні швидко запрацював дизель.
— Підірвати б їх, — запропонував Восьмьоркін. — Підготовимо снаряди і кинемо в люк. Хай усі к бісу летять.
— Смілива ідея, але нерозсудлива, — сказав мічман. — По-перше, снаряди від удару можуть і не розірватися, а, по-друге, нам нема потреби злітати в повітря. Кожен моряк повинен жити до останньої крайності.
Не забувайте, що в баркасі поранений Чупчуренко, за нього теж треба подумати. У мене інша думка: нашкодити якнайбільше — і навтікача. Ніч нас прикриє.
— Прикриє чи накриє — діло темне, — пробурчав Чижеєв. — Накажете діяти?
— Дійте, братця! — раптом незвичайно лагідно сказав Кльоцко. — Я помаленьку снарядами займусь, а ви з баркаса притягніть усе, що може горіти. Зрозуміло?
— Менше, як наполовину, — відповів Чижеєв, — але гадаю, під кінець зрозуміємо.
Перебираючись на баркас, Чижеєв сказав Восьмьоркіну:
— Боцман задумав лишитись на підводному човні, а нас на баркасі спровадити. Це не вийде. Краще я підірву і вплав відійду. Я вивернусь.
— Оце так придумав! — обурився Восьмьоркін. — А хто за мотором стоятиме? Підривати човен — мені. Я можу тридцять кілометрів пропливти. На змаганнях перевірено.
— Тоді потягнемо жеребок. У якій руці в мене запальничка?
— У лівій. — Восьмьоркін схопив Чижеєва за руку.
Він вгадав. Спір кінчився.
Моторист з гаковим перетягли на човен бідон із запасним бензином, ганчір'я, пробкові пояси і два старих бушлати.
— Мало, — сказав Кльоцко. — А пояси ще згодяться, віднесіть їх назад. Несіть весла, рибіни[10], чохли… Коротше: все, що горить.
Не минуло й півгодини, як у рубці з'явилася купа нарубаного дерева та всякого шмаття, змоченого мазутом та бензином. Боцман познімав з усіх снарядів захисні ковпачки. З трьох гільз відсипав порох і почав майструвати саморобні бомби. Він загортав снаряди у ганчір'я, облите бензином, присипав порохом і, ще раз загорнувши в ганчір'я, засовував їх під барбет, під місток.
Бікфордового шнура не було. Мічман вирішив підірвати снаряди вогнем, розкладеним у надбудові підводного човна. Найбільше вогнище, за його задумом, мало спалахнути біля вихідного люка, щоб підводники не змогли вибратися нагору і загасити полум'я. Відкинуту кришку люка він міцно принайтовив до палуби антенним тросом.
— Тепер усі на баркас, — сказав Кльоцко, закінчивши свою роботу. — На Чупчуренка надіньте два рятувальних пояси і спускайте баркас на чисту воду. Тільки глядіть, щоб він не перекинувся. На підводному човні лишаюсь я.
— Так не вийде, товаришу мічман, — сказав Чижеєв. — Ми тут хвилинні комсомольські збори провели. Так би мовити, перестрахувалися, щоб згідно з вашою радою мудро і розумно вирішувати. Без вас
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца», після закриття браузера.