Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

так звали хлопця - мабуть, був родом зі штату Нью-Йорк, а то і з самої його столиці - міста Нью-Йорка.

Ім’я «Дік» - скорочене від «Річард» - дано маленькому сироті на честь жалісливого перехожого, який підібрав його через два або три дні після народження. Що ж до прізвища Сенд, 10 то ним удостоїли хлопчика на згадку про місце, де його знайдено,- на ріжку піщаної коси Сенді-Гук, що утворює вхід до порту Нью-Йорк у гирлі річки Гудзон.

Дік Сенд був середній на зріст, міцно збудований, чорнявий, із синіми рішучими очима. Робота моряка підготувала його до життєвої боротьби. Його розумне обличчя дихало енергією. Це було обличчя не тільки хороброї, а й завзятої людини.

В п’ятнадцять років хлопець уже міг приймати рішення і доводити до кінця свої задуми. Його вигляд, жвавий і серйозний водночас, привертав до себе увагу. На відміну від своїх ровесників Дік був скупий на слова та жести. Дуже рано, в тім віці, коли ще звичайно не замислюються над майбутнім, він усвідомив своє становище й дав собі обіцянку «стати людиною».

І він дотримав слова - став дорослим чоловіком у віці, коли його однолітки залишались іще дітьми.

Дуже рухливий, спритний і міцний фізично, Дік Сенд був один із тих обранців долі, про яких можна сказати, що вони народилися з двома правими руками й двома лівими ногами. Хоч би що вони робили - їм усе «з руки»; хоч би з ким вони йшли - вони завжди крокують «у ногу».

Отже, сирота Дік виховувався в дитячому будинку. В чотири роки він навчився читати, писати й рахувати.

Діка змалку вабило море, і у вісім років він пішов юнгою на корабель, який плавав у південних морях. Тут він став навчатись моряцького ремесла, що його й треба навчатись з раннього дитинства. Офіцери зацікавилися допитливим, здібним до науки хлопчиком і залюбки ділилися з ним своїми знаннями та досвідом. Юнга от-от мав стати матросом і, безперечно, не думав спинятись на досягнутому. Хто з дитячих літ усвідомив, що праця - це закон життя, хто змалу знає, що хліб заробляється тільки в поті чола, той завжди готовий на великі справи і в свій день знайде і волю, і силу, щоб їх здійснити.

Капітан Халл помітив Діка Сенда, коли той був юнгою на борту одного торгового судна. Моряк заприятелював із цим славним відважним хлопцем, а згодом відрекомендував його Джеймсові Уелдону. Уелдон зацікавився сиротою. Він оддав Діка до школи в Сан-Франціско.

В школі Дік Сенд особливо захоплювався географією та історією подорожей, і йому кортіло швидше вирости, щоб вивчати вищу математику та навігацію. Він би не забарився поєднати теорію з практикою.

І от нарешті новачком-матросом він ступив на борт «Пілігрима». Моряк повинен знати китобійний промисел так само добре, як і теорію навігації. Це гарна практична підготовка до всіляких несподіванок у морській службі. Дік Сенд вирушив у плавання на судні свого благодійника Джеймса Уелдона, яким командував його покровитель капітан Халл. Отже, все складалося для нього якнайкраще.

Зайве говорити, що Дік був безмежно відданий родині Уелдонів, котра стільки зробила для нього. Можна собі уявити, як радів юний матрос, дізнавшись, що місіс Уелдон плистиме на «Пілігримі». Кілька років місіс Уелдон була йому за матір, а малого Джека він любив, мов рідного брата. Його покровителі добре знали, що посіяне ними зерно впало в родючий грунт. Серце юного сироти повнилося вдячністю, й він не вагаючись пішов би у вогонь і в воду за тих, що дали йому освіту та напутили його на добро. Дік Сенд мав п’ятнадцать років, а мислив на всі тридцять.

Місіс Уелдон знала, чого вартий їхній вихованець. Вона могла спокійно довірити йому Джека. Малий тягся до Діка, відчуваючи, що «старший брат» його любить. Довгі години дозвілля, які так часто випадають під час переїзду, коли стоїть гарна година, коли вітрила наставлено добре, Дік із Джеком проводили разом. Юний матрос показував малому чимало цікавого з морської справи. Місіс Уелдон без страху спостерігала, як Джек у супроводі Діка Сенда стрибав по вантах, 11 здирався на фок-щоглу 12 до марса 13 або до поперечини брам-стеньги 14 й стрілою ковзав униз по фалу. 15 Дік завжди ставав попереду або позаду малого, щомиті ладен його підтримати, якби ручка п’ятирічного Джека сприснула. Такі вправи були дуже корисні для малого, який нещодавно одужав після тяжкої хвороби. На борту «Пілігрима» його бліді щічки швидко повнились рум’янцем завдяки щоденній гімнастиці та свіжому морському повітрю.

Отак і минала подорож. Якби не супротивний ост, то ні команді, ні пасажирам «Пілігрима» не було б на що скаржитись.

Тим часом уперті східні вітри непокоїли капітана Халла. Йому ніяк не вдавалось поставити судно на належний курс. Він побоювався, що далі, біля тропіка Козерога, почнеться зона штилю, 16 а може, й ще гірша перешкода, не кажучи вже про екваторіальну течію, яка віднесе «Пілігрим» далеко на захід. Найдужче турбувався капітан за місіс Уелдон, хоч і не був винен у затримці. Коли б по дорозі їм зустрівся якийсь трансатлантичний пароплав, що йшов до Америки, капітан умовив би свою пасажирку пересісти. Але, як на лихо, вони й досі перебували в надто високих широтах, де годі було зустріти пароплав до Панами. До того ж, сполучення через Тихий океан між Австралією та Новим Світом не було тоді таким жвавим, яким зробилось останнім часом.

Отож доводилося покладатись тільки на милість погоди. Здавалося, ніщо не могло порушити одноманітність цього плавання. Проте саме 2 лютого під координатами, зазначеними на початку нашої розповіді, трапилась перша несподівана подія.

Було близько дев’ятої години ранку. Стояла ясна сонячна погода. Дік Сенд із Джеком примостились на реї 17 бізань-щогли 18 й оглядали звідти всю палубу судна, а також чималий простір довкола. Позаду частину обрію затуляла грот-щогла 19 зі скісним гротом і прапором на флагштокові. Спереду над хвилями здіймався бушприт 20 зі своїми трьома кліверами, що скидалися на три великих неправильних крила. Під ними надимався фок, а вгорі тремтіли на вітрі фок-марсель