Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1900-1916), Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Або неначе та хмара вогка, що пропасниці плодить,
Висіла туга й печаль над двором королівським Ойнея.
Сім уже літ, як поплив Мелеагер, герой богорівний,
З Язоном Аізоненком шукать золотої Колхіди
Серед страховищ і бур на краях непривітного Понту.
І не приходила вість із чужини до батька, до неньки
Ні з ластівками, що все прилітали з-за моря весною,
Ні з журавлями, що враз із осінніми млами з півночі
З криком журливим тягли нерозривним ключем понад море.
Гнеться батьківське чоло від тих дум невеселих додолу,
А в своїм пишнім покої сидить безутішная мати,
Подушку мочить слізьми, кулаками б’є висохлі груди,
По неприсутнім рида і голосить, немов по померлім.
Або, заціпивши зуби і в серці журбу засклепивши,
Ходить по домі, немов тая Злоба із жалом гадючим,
Поїдом їсть і вітця, і всю челядь, і лає, й лютує,
І з королівських палат мов передсінок Тартара робить.
Разом прилинула вість, наче той соловій голосистий,
Що ти не бачиш його, де сидить, у гущавині скритий,
Тільки солодкі пісні зачуваєш і серцем радієш.
Чути: вертає Арго з небезпечного, довгого шляху.
Чути - героїв везе, несмертельною славою вкритих,
Хоч і не всім, що пішли, довелося вернути додому.
Чути предивні дива про пригоди в краях невідомих,
Та найдивніше - вони поплили проти сонця-півночі,
А се по довгих літах із західного моря вертають.
Заворушилося скрізь, загула на сі вісті Еллада,
Щезла понурая мла над двором королівським Ойнея.
Вперве по довгих літах чути: гарна весна завітала,
Вперве всміхнулося сонце, дихнув вітерець ароматом,
Вперве дрібний соловій до зболілого серця промовив
Співом своїм мелодійним і батькові й неньці журливій.
Ще, мов мороз весняний, пробігала по серцю тривога:
Ну ж Мелеагер погиб у далекому краї за морем?
Ну ж у неволю попав чи відбився де від товариства?
Та незабаром прибіг із Корінфа гонець скорохідний
До Калідона, приносить Ойнеєві радісні вісті,
Що Мелеагер живий і здоров бенкетує в Корінфі
І, як скінчаться лише многолюдні бенкети і грища,
Верне додому в обійми коханого батька і неньки
І нерахований скарб привезе, у походах здобутий.
Тут боговидний Ойней, первородний Портаона зчадок,
В серці великої пільги зазнав - не без ласки Зевеса -
Й щиро заходився дань, приобіцяну здавна безсмертним,
На многорадісний день повороту героя готовить.
Три гекатомби: з волів, і з кізлят, і з овець тонкорунних,
Три щирозлоті миски і дванадцять триніжків спижевих -
Дар королівський у храм світодержця Зевеса в Додоні,
Врешті дванадцять плащів, перетиканих пурпуром тирським,
Дар королеви Альтеї мандрівним співцям злотоустим,
Щоб, у солодкі слова їх божественним даром заклята,
Слава героїв і діл їх великих вовіки тривала.
Ось і настав уже день, коли радісний, в зброї злотистій,
На пурпуровім візку, що запряжений білими кіньми,
В рідний в’їжджав Калідон боговидний герой Мелеагер.
Наче той Геліос-бог із рожевої брами Титана
Вранці виходить і світ оживляє, красить, звеселяє,-
Так він стояв на теліжці, слоновою кістю оббитій.
В лівій руці пурпурові віжки, а правицю могутню
Вгору простяг - батога не терпіли безсмертнії коні -
Радісним криком вітав серцю милую рідну країну.
Довкола нього чвалав хто на конях, а хто на теліжці,
Почт немалий товариства - славутнії все аргонавти:
Перший Дріант з Калідона, кінник і Аресів потомок,
Потім Ідей і Лінкей, Афареєнки, родом з Мессени,
Далі могутній Тезей Аігеєнко, слава атенців,
І фессалієць Адмет, син Ферея, їздець незвитяжний,
Потім Анкей і Кефей, аркадійці, Лікургові чада,
Враз на спижевім візку, що дзвенів, пролітаючи шляхом,
А праворуч Мелеагра краса і оздоба Еллади -
Язон, Аізона син, що безсмертною славою вкрився
Там, у Колхіді сумній і в пригодах далекого шляху.
Тут іще славний Іфікл, Амфітріона син, був, тебанець,
І Пірітой Іксіоненко з щедрої хлібом Ларісси,
Ще й Еаченко Пелей із лісистої Фтії гірської,
І Теламон, його брат, з Саламіни, облитої морем,
Еврітіон Акторенко, Пелеїв і друг, і возниця,
Амфіарай, Оіклея синок із Аргоса міцного,
Врешті Схойнея дочка, Артеміді з постави подібна,
Перла аркадських дівчат Аталанта, що в стрілянні з лука
Перемага всіх мужчин, а всіх женщин умом і красою.
Гордо на своїм візку, сніжно-білими тягненім кіньми,
В білім хітоні вона, оперезана поясом срібним,
Їде, недбало віжки держачи, ліворуч Мелеагра.
Радісним окриком їх повітали у стін калідонці,
А поза ними, немов величезная сіра гадюка,
Курява з шляху встає, і жене, і ніяк не догонить.
Брама важка городська заскрипіла на мідних завісах.
Си́пнули купи людей у празничному вбранні назустріч,
Цвіти, й зелені гілки, і барвистії шати, й коверці
Стелячи втішно на шлях, куди їхало славне геройство.
Так серед окриків їх провели вулицями тісними
Вгору на площу, де дім королівський, а враз і фортеця
Горда стоїть, а спереду обведене муром подвір’я.
Тут і безсмертних богів кам’янії жертовники, чорні
Від ненастанних огнів і обризкані кров’ю довкола,-
Бо найлюбіша богам найсвятіша та жертва кровава.
Тут кінники й возові позсідали з теліжок і з коней -
Коні й теліжки у них королівськії слуги забрали,
В стійла просторі як стій повели й примістили дбайливо.
Але на пишному ганку вже ждали прибулих здалека
Старець поважний Ойней Партаоненко, Зевсів потомок,
Поруч його королева, богині подібна Альтея,
І Клеопатра Ідеївна, вірна жона Мелеагра,
Хлопчиків двох держачи, Мелеагра синків, коло себе.
Позаду них молоді Тестієнки, геройськеє плем’я,
Сильний Іфікл, Еоїп, і Плексін, і Евріпіл найменший,
Краю Евретів князі, наймилішеє браття Альтеї!
Вбачивши любих своїх, Мелеагер, мов блискавка з хмари,
Кинувсь до батькових ніг, проливаючи щедрії сльози;
Мами коліна обняв, а вона до грудей його тисла,
Хлипала важко, та все лише:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1900-1916), Франко І. Я.», після закриття браузера.