Читати книгу - "Поза збірками, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І іскри світились в дитячих очах.
І тиша росла, розросталась, німіла,
Пливла, як повітря, без крику, без слів...
І наша образа по світу гриміла,
Як гуркіт далеких громів.
1914
«Вони лягли, як лицарі в бою…»
Вони лягли, як лицарі в бою,
Вони, як страдники, спочили,-
Чому ж на спомин честь свою
Вони нащадкам не лишили?
Чому не кинули їм крил,
Орли крилаті України?
Хоча б спитали у могил
Живі недобитки-пінгвіни.
Хоча б пішли в гаї, ліси
Шукати кладу дідівського.
Хоча б почулись голоси
Якогось голосу людською...
Мовчать... зривають лободу...
«Фортеці» все будують...
Завзято грають в чихарду,
Ні слів, ні сліз не чують.
«Як дивний сон, справдилась мрія!..»
Як дивний сон, справдилась мрія!
Упав тиран - прокинувся народ...
Республіка! Нехай живе Росія!
Шумить, як шум весняних вод,
І не зазнає більш негод.
А що з тобою, Мати, буде,
Яка тебе, о пташко, доля жде?
Який перун тебе розбуде
І хто з могили поведе
В життя, як ранок, молоде?
А може, ти розтулиш вії,
Але не вгледиш стежки вже, сліпа,
І, як дитина, як раба,
За поли вхопишся Росії
І підеш журно.
5.09.1917
«Ще раз тобі всміхнулась доля…»
Ще раз тобі всміхнулась доля -
лови!
Спаде корона з голови,
впаде на голову неволя.
З тобою меч і серце в ранах -
бери!
За мент - і виростуть вітри,
І зникнуть з долею в туманах.
1917
«Хай згине світ - Пілат холодний…»
Хай згине світ - Пілат холодний,
Аби ти, страднице, жила!
Аби в просторах дух народний
Замаяв крилами орла.
А ти... біжиш! Біжиш в кайданах,
Як чайка, в՚єшся тут і там...
Сама в огні, в кривавих ранах
На рани других ллєш бальзам.
1917
«Ллється-давить кров камінням…»
Ллється-давить кров камінням,
Ллється сонячний поток,
Кров зливається з промінням
В море макових квіток.
Студять кров вітри холодні,
Розтають в огні сніги,
Гори падають в безодні,-
Рівно стеляться луги.
Смерть з життям схопилась - б՚ється,
Ллється кров із них обох...
Стогне смерть, життя сміється:
Переможе світлий Бог!
1917
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
І як ми так довго терпіти могли,
І Духа святого вбивати...
Невже не могли ми, крилаті орли,
Розбити кайдани і грати?!
Душили ми вічні слова на устах,
Як камені мертві, мовчали,
Думки розпинали на власних хрестах,
В землі ідеали ховали.
Дивилися ми, як братів і сестер
Вели на Голгофу, на муки...
Здавалось, Христос, хоч і з вірою вмер,
Але не воскресне з розпуки.
І враз, невмирущий, він сходить з хреста
Блаженний, благий, як ніколи...
І пали темниці, отверзлись уста,
І з уст полилися глаголи.
«Воскресла! Воскресла! Хай дзвони лунають…»
Воскресла! Воскресла! Хай дзвони лунають,
Хай ллється громами по світу луна,
Хай небо, хай сонце, хай зорі співають:
«Воскресла, воскресла, воскресла Вона!»
Воскресла, як мрія, оплакана кров՚ю,
Згадалась, як казка, забута давно,
Вернулась, як бранка, в свій стан з хоругов՚ю,
Влетіла, як пташка весною в вікно.
Воскресла! Воскресла! Хай душі радіють,
Хай сонця усмішку піймають уста,
І нею всю землю, весь світ обцілують:
Се друге ясне воскресіння Христа!
НА МОГИЛУ МОРЯКА
Плакало небо дрібними сльозами,
В росах світились вінки.
Тихо, поволі сумними рядами
Йшли моряки.
Море в боях зберегло від загину
Вільного птаха свого.
Щоб принести за воскреслу Вкраїну
В жертву його.
Плакало небо, ридало без краю,
В росах світились вінки...
О, збережи його образ, мій краю,
Довгі віки.
14.11.1917
«І знову на площі ганьба і знущання…»
І знову на площі ганьба і знущання...
Ти, бідна, стоїш, як блудниця остання.
І терпиш, і чуєш прокльони юрби...
І в муках не можеш спинити ридання,
І кров՚ю не вмієш обмити ганьби.
Навколо тумани... тумани... тумани...
А що тоді буде, як вечір настане,
Як блазні і злодії підуть в хати,
І темряві ночі задзвонять кайдани,
І тихо до тебе підійдуть кати,-
О мати!
1917
ВЕСНОЮ
Жайворонком стати б! Знятись над ланами
І розкидать пісню срібними дзвінками!
Душу напоїти волею, красою
І розсипать повну срібною росою.
Ще ж весни такої зроду не бувало,
Ще ж так ясно сонце вранці не вставало,
Так не зеленіла наша вбога нива,
І не знали люде ще такого дива!
Жайворонком стати б! Землю привітати,
В кожній рідній хаті пісню проспівати,
В кожну хату кинуть золоту пшеницю:
«Роди, Боже, жито і всяку пашницю!..»
1918
«О Боже мій! Німа рука моя…»
О Боже мій!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поза збірками, Олександр Олесь», після закриття браузера.
