Читати книгу - "Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні"

нав'язує свої правила гри. Хоча, складалося враження, що він не збирався клеїти жодну з цих дівчат.

– Ні, звичайно! Просто так цікавіше!

– А якщо ми погодимося?

– Ви отримаєте таку порцію адреналіну…

– О-о-о! Саме цього я і хочу! – вигукнула Алла.

Демч відійшов до стоянки таксі, щось прошепотів водієві, а потім запросив усіх в машину.

– Ну, закривайте очі, – сказав він дівчатам, і дочекавшись, коли ті виконали його умови, надів їм зверху медичні маски.

У Ореста від подиву щелепа відпала. Сашка носив у барсетці маски? Звичайно, він поки навіть не уявляв, що Саня, як істинний експерт, носить постійно при собі й рукавички, і предметні скельця.

До речі, він з почуттям задоволення зауважив, що Лера зовсім не була дурною і старанно почала обмацувати пов'язку на очах.

– Ти надів на нас маски? – здивовано протягнула вона, – Звідси я роблю висновки, що ви – медпрацівники. Швидше – лікарі або фельдшера.

– Роби висновки, скільки тобі завгодно! – промовив Демч.

Дівчата виявилися розумнішими, ніж він припускав, і його інтерес до них став стрімко зменшуватися.

Незабаром машина виявилася в лікарняному дворі.

– Лівіше і прямо. Зупиніться тут, – промовив він водієві, розрахувався з ним і почав витягувати з кабіни пасажирок.

– Тільки не підглядаємо, – примовляв він, допомагаючи дівчатам піднятися по декількох сходах.

До речі, Лера весь цей час тренувала пам'ять і намагалася обчислити, куди ж їх привезли. Те, що вони перебували зараз на території райлікарні, не викликало у неї сумнівів. Але де саме?

Сашко відкрив двері і обидва, підтримуючи дівчат, увійшли до відділення. Демч мовчки повів очима вправо і запитально глянув на колегу. Вправоруч розташовувався вхід до моргу.

Над аркою в коридорі висів напис: «Вхід суворо заборонений!». Але це ж було попередження для родичів померлих, а не для цікавих Варвар, яких можна і треба було провчити. Помітивши дивне збентеження в очах Ореста, Демч зрозумів, що вести гру доведеться йому одному.

По коридору послідовно розташовувалися: справа – допоміжна кімната, де зберігалися інструменти для розтину, лабораторний посуд та речі небіжчиків, які поки не встигли забрати родичі померлих; кімната санітарів; прямо в торці – вхід у секційний зал; а зліва від нього, біля бічного лікарняного входу до моргу, – малюсінька кімната – колишній холодильник, двері якого замикали ззовні на величезний засув.

Саме сюди, через своєрідну «мальовничості» кімнатки, і вирішив привести Санька своїх гостей. Як розповідав йому Орест, цю кімнату завжди намагалися використовувати як камеру для зберігання трупів. Але неякісні холодильні агрегати не витримували влітку місцевих теплих умов, і постійно виходили з ладу. Періодичні дезінфекції допомагали тимчасово позбавлятися специфічного трупного смороду, але він продовжував тут залишатися якимось чином. А вид кімнатки зсередини справляв взагалі моторошне враження.

Убогі дерев'яні полиці для небіжчиків по обидва боки стін давно прогнили, і Демч не розумів, невже не можна було відразу зробити їх металевими або мармуровими.

От, якщо не дай Боже, трапитися масова загибель населення, у нього навіть не буде місця, де складувати тіла. Хіба що, прямо на підлозі? Справді, холодильні камери були дуже актуальним питанням для контори Демча. Але минув уже тиждень, як він подав запит про це головному лікареві, а відповіді так і не отримав.

– Судячи по запаху, ми знаходимося в морзі, – безапеляційним тоном зауважила спостережлива Лера.

– Ось як? – радісно заволав Орест.

– Нецікаво з тобою! – відповів Демч і зняв з дівчат пов'язки, – Хоч ти вгадала не зовсім точно. Втім, а що ти маєш на увазі під словом «морг»?

Дівчата стояли й з цікавістю розглядали приміщення в вісім квадратних метрів. Зсередини трупосховище було покрито колись темно-коричнево-сірою фарбою, яка за довгі роки вицвіла до невпізнанного відтінку. Здебільшого вона була відлущена дрібними фрагментами. Крім того, на першому «поверсі», мабуть, зберігалися гнилі трупи, тому що на самих стінах збереглися німі підтвердження цьому – буро-чорні дрібні бризки й патьоки на самих полицях. Вони в'їлися в дерев'яну обшивку стін і полиць, і відмити їх не вдавалося. Все треба було просто переробляти.

– Уявіть собі: ось тут довго лежало тіло убитого промисловця, а навпроти – знаходилося тіло нещасної дівчини, яка наклала на себе руки через нещасливе кохання, – з захопленням ніс майже професійні фантазії Демч.

Дівчата мовчки слухали його, затамувавши подих, а Орест намагався згадати, коли таке було насправді. Проте Демч брехав так натхненно і переконливо, що незабаром і сам Орест заслухався свого приятеля.

– А було таке, щоб хтось насправді не помер, а прокинувся тут? – напівпошепки запитала Алла.

– Ось що ти весь час вперед забігаєш? Я тільки хотів розповісти вам… Якось, під час ШТП постраждало кілька людей. У деяких лікар «швидкої допомоги» відразу констатував смерть і відправив до моргу, а деяких відправив до лікарні, де вони згодом і померли. Оскільки це був лікар – не судмедексперт, і не дуже розбирався в трупних змінах, то він допустив помилку, і відправив до моргу живу людину, яка була просто без свідомості.

– Жах! І що? – ахнули дівчата.

– А ось тепер уявіть, – Демч прикрив зсередини двері.

– Чоловік прийшов до тями і побачив, що лежить на підлозі. Поруч з ним знаходилися холодні тіла, які вже видавали специфічний трупний запах та запах крові… Він став озиратися і кликати на допомогу…

Навіть Орест став уявляти собі подумки таку картину.

– Чоловік з жаху закричав, сподіваючись, що хтось його почує. Але він навіть не знав, який час доби зараз.

Якби це відбувалося століттям раніше, то в камері знаходився б шнурок від дзвіночка в кімнаті чергового санітара. І той би почув, що в камері знаходиться жива людина. Але в двадцятому столітті така традиція поступово згасла. Людина побачила, що викликати допомогу не вдасться. Чоловік зрозумів, що чекати допомоги марно, і з останніх сил, хитаючись і падаючи, вирішив вибратися з мертвої пастки сам… Ожилий дістався до дверей і став гатити в неї кулаком…

– І що? – запитала Алла.

Всі чекали, затамувавши подих, продовження розповіді.

– Він стукав і стукав, але його ніхто не почув, бо була ніч. Його серце гулко стукало в грудях, незабаром горло стало стискати від нестачі кисню…

– І?

– І… вранці, санітар з подивом виявив, що у самого порога лежить ще тепле тіло, яке знаходилося абсолютно не на полиці, куди його спочатку помістили. Стиснуті кулаки були протягнуті до порогу… А експерт з подивом встановив при розтині смерть від гострого інфаркту та відсутність серйозних внутрішніх ушкоджень від травми.

– У-у-у, – розчаровано протягнули дівчата.

Демч так натхненно розповідав, що навіть Орест майже повірив йому. Правда, його