Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Розділ 2

Ранок зустрів мене недружнім стуком прямо в лобову кістку. Я розплющила очі і сіла на ліжку. У кімнаті була напівтемрява, штори були закриті, жалюзі опущені. Благослови, Боже, мою передбачливість. Я повернулася до приліжкової тумбочки, щоб подивитися, котра година, і помітила пляшку води, яка стояла на ній, і поруч - баночку зі знеболювальним. О, такою завбачливою я ще не була.

Я випила дві таблетки і повільно сповзла з ліжка, щоб сходити в душ. Мені потрібен був чай. Велика чашка міцного солодкого чаю. Якнайшвидше привівши себе до ладу, я вийшла з кімнати і застигла. З коридору відкривався чудовий краєвид на кухню, де за стійкою сиділа моя мама і сміялася над чимось, що розповідав... Рон. Хлопець був пом'ятий, ніби щойно прокинувся.

Я моргнула раз. Потім ще раз. А потім до мене уривками почала повертатися пам'ять. Ох, чорт. Я мало не застогнала вголос. Я знову робила ту саму помилку. Наступивши на горло своїй гордості, я знову йому подзвонила і практично змусила Рона приїхати і подбати про мене.

Джемма вчора перебрала сильніше, ніж я, тож вона поїхала першою з вечірки. Я погано пам'ятала, що було після її від'їзду, але найяскравіші моменти - такі, як коли Рон носив мене на руках - я пам'ятала добре.

Тепер я стояла в коридорі свого будинку і дивилася на те, як моя мама безтурботно спілкується з Роном, наче він щоранку снідає в нас. Я повільно пішла в бік кухні, не знаючи, як він пояснив мамі своє перебування в нашому домі.

Щойно я з'явилася в дверному отворі, мама повернулася до мене з посмішкою.

- О, люба, ти прокинулася.

- Так, доброго ранку, - пробурмотіла я, не зводячи погляду з Рона. Я сподівалася, що він хоча б натякне про версію для мами.

- Мел, з твого боку було дуже великодушно дозволити Рону залишитися в нас, доки сім'я його друга через згорілий дім ночувала в нього у квартирі. Тільки треба було видати хлопцеві постіль. Незручно спати на диванній подушці, до того ж для такого великого хлопця той крихітний плед теж не зовсім комфортний.

Я втупилася на Рона широко розплющеними очима. Я була в шоці, що він вигадав таку історію, щоб пояснити моїй мамі, що робить у нашому домі з самого ранку.

- Ну, давайте, снідайте, а мені час бігти.

- Далеко? - запитала я.

- На роботу, - відповіла мама, ніби я поставила найідіотськіше у світі запитання.

Хоча, якщо перевести погляд на годинник, що показував майже дев'яту годину, її погляд був цілком виправданий. Мама вийшла з кухні, і я повернулася до Рона. Я не знала, як поводитися цього ранку і що говорити. Мені було соромно за свій стан попереднього вечора. Але я абсолютно не шкодувала, що зателефонувала йому.

Пом'явшись на місці кілька хвилин, я розвернулася до кавомашини і підставила під неї чашку. Поки вона з шипінням і гуркотом готувала для мене ранковий напій богів, вийшла моя мама, і, коротко попрощавшись із нами, покинула будинок.

Я дивилася на те, як наповнюється чашка, і розсіяно думала про те, що взагалі-то хотіла чаю.

Весь цей час Рон мовчав, і мене це напружувало. Щойно кавоварка тихо пискнула, сповіщаючи про готовий напій, я витягнула чашку і, зітхнувши, повернулася знову до Рона обличчям. Присіла навпроти нього і додала цукор у каву. Налила вершки. І все це в довбаній тиші. Незручно, думаєте? До біса. Я хотіла б почати розмову, але в голові наче була порожнеча і таке відчуття, що там гуляв вітер.

Рон спостерігав за кожним моїм рухом, і я подумала, що він чекає від мене якихось слів.

- Слухай, - почала я, зробивши ковток кави. - Дякую, що привіз мене вчора додому. І за те, що... - Я махнула рукою в бік вітальні. - Залишився, щоб доглянути за мною. І за таблетки з водою. Загалом, спасибі, що подбав про мене. Тепер ти можеш іти.

- Що, як я не хочу? - запитав він тихо.

- Що? - Я різко підняла голову і подивилася на нього. Чоловік вдивлявся в моє обличчя так пильно, ніби перераховував мої вії.

- Може, я не хочу йти, - сказав він і відкинувся на стільці.

Чоловік сидів там у всій своїй чортовій пишноті. Дорослий, ставний, в міру накачаний, упевнений у собі. Певною мірою навіть самовдоволений.

- А як же твоя дівчина? - запитала я, відчувши звичний укол у грудній клітці.

- Ти хочеш про неї поговорити?

- Я не хочу, щоб мені було боляче, - тихо сказала я, дивлячись у свою чашку.

Рон нахилився вперед.

- Чому тобі буде боляче? - запитав він.

Я перевела погляд на його долоні, що лежали на столі. Господи, як же мені хотілося, щоб він торкався ними моєї шкіри.

Як можна було відповісти на його запитання, не озвучивши очевидного факту? Тому що я кохаю тебе? Тому що бережу себе для тебе? Тому що ти - єдиний, хто має значення? Чи, може, почати з того, що всі ці почуття не взаємні?

Я відчула, як Рон доторкнувся пальцями до моєї щоки. Ледь відчутний дотик, який зводив з розуму і змушував світ кружляти навколо. Немов тільки ми двоє статичні, а весь навколишній простір вихором закручується, створюючи хаотичне тло для того найважливішого, що відбувається між нами.

- Подивися на мене, Мел. - Слова скочувалися з його язика таким голосом, яким зазвичай спокушають. Зводять з розуму і руйнують твій світ.

Мій погляд мимоволі піднявся до його обличчя. На мене дивилися смарагдового кольору очі. У сонячному світлі, що проникало в кухню, колір був наче найчистіший мінерал із вкрапленнями світло-коричневих цяток. Вражаючої глибини очі і неймовірно пронизливий погляд. Наче він сканує твій мозок.

- Поговори зі мною, - попросив він.

- Ми вже говорили на цю тему тоді біля басейну на день народження Джемми.

- Мел...

- Не говори нічого. Ти все тоді сказав. Я зрозуміла. Ми домовилися, що більше я не вимовлю цього вголос, а іншого мені сказати нічого.

- Чому я не можу піти від тебе? - прошепотів він, дивлячись на мої губи.

Я похитала головою, бо не знала відповіді на це запитання. Я так втомилася чекати на нього. Так втомилася кохати в порожнечу. Два тижні тому на дні народження моєї подруги Рон витягнув мене з басейну і сказав, що подбає про мене. Я тоді вбирала кожне його слово, і мені здалося, що нарешті настав момент, коли ми будемо разом. Але потім він додав, що має дбати про подружку Джемми, бо я для нього як... друга молодша сестра.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍