Читати книгу - "Майбутній мій, Юлія Бонд"

– Маріє Костянтинівно, я покажу вам кімнату, – жінка вітає мене у дворі і супроводжує до самих дверей кімнати.

Поки йдемо з послугою, я лише встигаю округляти очі. Непогано так татко влаштувався! 

Триповерховий особняк з великим басейном у дворі, підземним гаражем та величезною альтанкою. І це ще не всю територію обійшла, а оминати тут, як я зрозуміла, буде досить довго.

Моя кімната виявляється досить затишною та просторою. Опинившись всередині неї, я з розгону плюхаюся на широке ліжко. Якийсь час просто лежу, дивлячись у стелю. У спальні досить душно, попри кондиціонер. Тому вирішую перевірити температуру води у басейні. 

Одягаю улюблений купальник червоного кольору, волосся збираю на потилиці шпилькою і спускаюся сходами, приспівуючи під ніс.

– Маріє Костянтинівно, – та сама жінка, що показала кімнату, здорово лякає мене, з'являючись з нізвідки. – Якщо щось знадобиться, повідомте мені.

– Добре, а як вас звати?

– Раїсо, – відповідає жінка, а я безглуздо посміхаюся, бо колись так звали мою маму. 

– Дякую, Раїсо. Якщо вам неважко, то принесіть, будь ласка, лимонад чи мохіто на ваш вибір, – Раїса хитає та зникає у нікуди, як і з'явилася.

 ***

Підходжу до басейну та кладу телефон на лежак, а потім довго стою на місці, не наважуюсь зайти у воду. 

Набравшись хоробрості, спускаюся невеликими сходами, тримаючись за поручні. Спочатку звикаю до температури води, але невдовзі пірнаю з головою, дістаючи кінчиками пальців до самого днища. 

Після купання виходжу з басейну, і, прибравши вологу на тілі рушником, влаштовуюся на лежаку. Помічаю на круглому столику склянку з мохіто. Усміхаюся доброті Раїси і поринаю в телефон, гортаючи новини в соціальних мережах.

– Що цікавого пишуть? – за спиною лунає чоловічий низький голос, від якого моє серце пропускає удар.

По хребцях біжить холодок, а в руках з'являється дрібне тремтіння. Мене просто трясе не по-дитячому, коли я відриваю погляд від телефону та перекладаю його на чоловіка.

– Привіт, Тарновська! 

У це важко повірити, але це Олег і посміхається він своєю фірмовою усмішкою, від якої з’являються ямочки на щоках.

 – Привіт,  – видавлюю з себе я.

До останнього не можу повірити очам. 

Бути такого не може! Сплю? Ні. 

Хіба від примари може так класно віяти, як від Олега? 

А чоловік опускається навпочіпки поруч із моїм лежаком та намагається доторкнутися до моєї руки, але я лише здригаюся від хворобливого контакту і відсуваюся від Олега якнайдалі.

– Що ти тут робиш? – жмурюсь, вдивляючись в обличчя Олега.

 – Можу запитати те саме? Що ти тут робиш, Маріє? 

Його темні брови вигнуті у дуги. Олег дивиться на мене вичікувально, злегка кусаючи зубами нижню губу, через що моє серце пропускає удар за ударом.

Ось навіщо я дивлюся на його губи? 

Вони ж такі нереальні, що у мене внизу живота все закручується у тугий вузол. До того ж Олег зараз близько. Непробачно близько.

 – Машо? Ти ще тут, зі мною? – Олег торкається пальцями мого плеча, і я повертаюся у реальність.

 Ні, так справа не піде! Ну подумаєш, він з'явився з нізвідки, а я вже дихаю через раз? 

Маріє, зберись. Візьми себе в руки та бігом в басейн остигати, а то день видався жарким, ти перегрілася й Олег тут ні до чого.

– Я тут тепер мешкаю. А ти? – Кажу запізно, згадавши, що залишила Олега без відповіді.

Олег посміхається.

– А я ні. Не мешкаю тут, – сміється Олег, і куточки моїх губ теж розтягуються в посмішці. – А де Майя? Ти тепер за неї?

Від імені мачухи мене просто коробить. І Олег це зауважує, тому одразу змінюється в обличчі, стає серйозним.

– Цієї гадюки скоро не стане. Я докладу всіх зусиль, на які тільки спроможна, – Олег покашлює.  – Точніше, я хотіла сказати, що жити в цьому будинку вона скоро не буде.

 – Я зрозумів, зрозумів, – каже чоловік, піднімаючи долоні догори.

Моєї витримки надовго не вистачає. Я встаю з лежака і йду до басейну, таки вирішуючи остудитися. Поки йду, відчуваю на спині пропалюючий погляд.

Різко обертаюся. І зустрічаюся із Олегом очима. Чоловік стоїть біля лежака, знімає з шиї краватку і розстібає два верхні гудзики на сорочці.

 – Не зварюйся у своєму “Армані”, сьогодні плюс тридцять п'ять у тіні, – підморгую Олегу, а потім спускаюся сходами до басейну.

Встигаю пропливти один раз від одного борту до іншого, як помічаю Олега, що прямує в мій бік.  За кілька секунд Олег стоїть уже біля басейну.

– Машо,  – кличе мене чоловік і я підпливаю до бортика. – Чому ти тоді втекла?

 – Ти розчарований?  – Безтурботно посміхаюся.

 – Дуже. Ти мене злякалася?

 – Я не з полохливих, Олеже, – фліртую з Олегом.

 – Справді? 

Хитаю Олегу і відразу округляю очі, спостерігаючи за тим, як чоловік знімає піджак і сорочку та стає голим по пояс.

– Що ти робиш? – перелякано ляскаючи віями, розуміюю, до чого привів мій безневинний флірт. 

Він же не збирається зараз залізти до мене в басейні?

Від однієї тільки думки, що ми з чоловіком можемо опинитися в замкнутому просторі наодинці, мене лихоманить.

– Хочу згадати, чому так і не зміг тебе забути, – роздягнувшись і залишившись тільки в одних боксерах, Олег підходить до сходів.

Серце шалено б'ється в грудях. Я жадібно хапаю повітря ротом, намагаючись взяти себе до рук. Але нічого не виходить, коли поруч на відстані кількох метрів хизується в одних трусах дивовижний сексуальний чоловік. Його голий торс плутає усі мої думки. А ще: рельєфні широкі груди й темна доріжка волосся внизу живота, що пірнає за резинку боксерів.

Дідько… Це вже занадто!