Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

Я підійшов ближче та поставив стілець біля канапи. А тоді почав термосити Еккі, аби його розбудити.

Побачивши, що це я, він сів на канапі та люто зиркнув на мене.

— А цур тобі та й пек, любий друже, — сказав він. — Невже не можеш дати мені бодай трішечки поспати?

— Ой, та годі тобі, Мо, — сказав я. — Посидь спокійно. Я хочу з тобою поговорити.

Еккі спросоння заходився терти обличчя долонею, причому час до часу смикав свого носа, і той, неначе Гумовий, вигинався під найдивовижнішими кутами.

Я витягнув пачку «Кемелу», дав одну цигарку Еккі, й собі закурив.

— У чому річ, жевжику? — вимогливо запитав він. — Ладен закластися, що ти знову хочеш скористатися моїми мізками.

Я похитав головою.

— Та звідки у тебе ті мізки? То лише ти собі думаєш, ніби направду їх маєш.

Еккі заплющив очі.

— Сьогодні вночі вони закатрупили Вессі, — сказав він.

— Атож, — здивовано мовив я.

То чому ти вирішив вчепитися у цю справу? — запитав він, не розплющуючи очей.

— Звідки ти, в біса, знаєш, що я у неї вчепився?

Коли Еккі посміхався, то мав воістину страхітливий вигляд. Я відвів погляд.

— Небагацько є такого, про що я не чую, — сказав він. — То чому ти вирішив учепитися в цю справу?

— Послухай-но, Мо, — терпляче мовив я. — Я прийшов сюди, щоби розпитати тебе про дещо, а не для того, щоби ти мене розпитував.

Він підняв одну важку повіку та скоса глипнув на мене.

— Чому ти так цим зацікавився, братчику? Щось за цим криється?

Усі ці газетярі — однаковісінькі. Я втягнув у легені трохи диму, на секунду затримав, а тоді випустив його крізь ніздрі.

— Не думаю, що це справді справа рук Вессі, — сказав я рівним голосом.

Еккі тяжко застогнав і знову заплющив око.

— Ну, зараз він уже мертвий, хіба ні? То й забудь про це.

— А цей тип, Ричмонд, — мовив я, ретельно добираючи слова. — Гадаю, він мав більше ворогів, ніж Вессі?

— Еге ж. Та він узагалі мав більше ворогів, ніж інші хлопці. Ричмонд був ще тою падлюкою. Він власними руками копав собі могилу.

— З цим убивством була якось пов'язана одна жінка, чи не так? Її імені так і не оприлюднили.

Еккі лише звів плечима.

— Та він мав сотні жінок, — байдуже мовив мій колега. — Навколо того типа постійно крутилася ціла купа жінок, і він міняв їх, буцім рукавички.

— Хто вона була? — стиха запитав я.

Еккі підвів голову.

— Е, ні. З цього пива не буде дива, — сказав він. — Ричмонд мертвий, і Вессі мертвий; обидва ті типи були ницими запроданцями. Навіщо в тому всьому копирсатися... тож просто про це забудь.

— І чому, хай йому грець, усі хочуть відрадити мене від розслідування цієї справи?

Еккі злегка вишкірився.

— Так-таки й усі? — запитав він.

— А зараз послухай-но, що я тобі скажу, Мо, — сказав я. — Є дещо таке, що відомо тобі, і дещо таке, що відомо мені. Чи не хочеш податися до мене і про все це погомоніти?

Еккі похитав головою.

— Щойно ти звідси заберешся, я вкладуся й спатиму далі, — твердо відказав він.

Я знизав плечима.

— У мене там напоготові повна пляшка житнього.

Еккі поквапливо зірвався на ноги.

— Чому ж ти одразу не сказав? Де, в біса, мій капелюх?

Дорогою до моєї квартири Еккі розводився про бейсбол. Він не вельми петрав у тому спорті, проте надто вже полюбляв висловлювати свої думки з того чи іншого приводу. Я не зупиняв його — нехай собі просторікує. А я тим часом мав про що подумати.

Діставшись додому, посадивши Еккі у фотель і вручивши йому добрячу склянку житнього віскі з імбирною газованкою[9], я перейшов до справи.

— Так-от, Мо, нехай це залишиться між нами, — почав я, поклавши ноги на стіл, — але скидається на те, що я маю все пояснити, перш ніж ти зголосишся мені допомогти. Мені потрібна допомога, Мо, і я хочу, аби допоміг мені саме ти.

Еккі крекнув, але нічого на те не відказав.

— Мені пообіцяли заплатити десять тисяч, якщо я почну розслідувати справу Вессі та зчиню бучу навколо його страти, — сказав я.

Еккі зиркнув на мене пронизливим поглядом.

— І хто ж це хоче відвалити тобі стільки грошви?

Я похитав головою.

— А це вже моя таємниця, — сказав я. — Десять тисяч — то грубі гроші, до того ж, судячи з усього, що я наразі дізнався, усю справу Вессі білими нитками шито.

Скидалося на те, що мої слова схвилювали Еккі.

— Краще облиш це, Ніку, — серйозно мовив він. — Ти можеш ускочити у велику халепу.

— Та годі тобі, — коротко відказав я, — ліпше розкажи-но мені, що тобі про все це відомо. Поясни мені, що й до чого.

Я бачив, що Еккі ретельно усе зважує. Десь за хвилину мені вже було ясно — зараз я почую розповідь.

— Ларрі Ричмонд був президентом корпорації «Тканини Маккензі», — спроквола мовив він, втупившись очима в якусь точку просто над моєю головою. — Чимало впливових людей є акціонерами цієї фірми. Ці особи — великі цабе у торгівлі та промисловості. Люди, що обіймають високі посади.

Я нахилився вперед, забрав у нього порожню склянку та знов її наповнив. Еккі взяв її, трішки скривившись.

— Ет, не варто мені торкатися того пійла, — сказав він. — Воно мені кишки роз'їдає чи щось на кшталт того.

— Продовжуй, — сказав я.

— Ти певно собі думаєш, ніби в тому немає нічого дивного, але штука у тому, що якраз-таки є. Ричмонд особисто провадив перемовини з кожним із цих людей. Він осібно продавав їм пакети акцій. На відкритий ринок оті акції ніколи не викидали. Ти ж бо знаєш, який соціальний статус він мав. Йому досить було лише з'явитися у потрібному місці та зробити кілька натяків — і чималі пакети акцій переходили з рук у руки. — Еккі зупинився, щоби надовго припасти до своєї склянки. — Тож якщо зараз виявиться щось таке, що відновить розслідування Ричмондової смерті, то акціонери матимуть через те чимало клопоту.

Я його не квапив. Усі ці відомості