Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"

Глава 3

- Катерина, ви можете йти працювати - Мирослав сів за свій стіл, відкрив ноутбук, і вже почав працювати. Було зрозуміло, що він не збирається продовжувати розмову.

- Куди мені йти? - ні ну серйозно, я звідки мала знати, куди мені йти, хоч щось скажи.

- Вас зараз забере моя секретарка - супер. хоча б самій не доведеться йти Бог знає куди. Мирослав визвав секретарка. Яку як я зрозуміла звати Олена. Через дві секунди, Олена вже була в кабінеті. Дівчина років 20, з червоною помадою, спідницею міні, та блузкою яка нічого не прикривала. 

- Мирославе Антоновичу, викликали? - вона усміхнулая йому, нагнулася над столом так, що я боялась щоб там нічого не повипадало. Та вона заграє з ним, Божеее. А він і бровою не повів, сидить серйозний як бик.

- Олена, проведи будь ласка, нашу нову співробітницю, Катерину - Оленочка, явно була не задоволена мною. Це було видно, по її фальшивій усмішці в мою сторону.

- Рада вітати вас у нашому колективі, Катерина - вона подивилася на мене так, ніби я була її суперниця номер один. Ех мила, я не претендую на твого Мирослава. Хоч целіком з'їж його. 

Ми йшли з Оленою коридором.

- Навіть не дивися в його сторону - промовила Олена, коли ми вже майже дійшли до кабінету.

- Що?

- Не дивися в його сторону, що не ясно?

- А, то я й не притендую на твого Мирослава, забирай його собі - промовила я вже заходячи до кабінету, на який вона мені показала - якщо в тебе вийде - вже зовсім тихо, собі під ніс, сказала я.

В кабінеті сиділи ще шестеро чоловік. Три дівчини, та Три чоловіка. Всі вони були майже одного віку, приблизно 25-26 років.

- До вас новенька - сказала Олена. І всі відразу підняли голови, та уставилися на мене.

- Привіт - з усмішкою промовила я.

- Привіт - до мене підійшла якась дівчина - я Маша, а ти?

- Катя, приємно познайомитися - дівчина була дуже красивою. Великі блакитні очі, в окулярах, та світле волосся.

- Взаємно - вона чарівно мені посміхнулася, та показала рукою, на стіл - сідай біля мене.

- З радістю - коли ми присіла, вона включила мені комп'ютер, і сказала, що на почту будуть приходити мої завдання, які буде скидати Мирослав Антонович. З іншої сторони до мене на стулі під'їхав хлопець.

- Привіт, я Влад - хлопець протягнув мені руку.

- Привіт, Катя - я пожала йому руку, та усміхнулася - приємно познайомитися.

- Взаємно, як тобі в нас? 

- Не знаю, я ж тільки перший день. Але я дуже давно мріяла тут працювати, маю надію, що мені сподобається - розказала я Владу. 

- Я теж - він був доволі приємним хлопцем, начебто щирим.

- Катя, ти вже познайомилася з нашим босом - дивно усміхаючись запитала Маша.

- Так, а що? 

- І як він тобі? - Влад глибоко вдихнув, закотив повіки і поїхав до свого місця.

- Доволі симпатичний, а він тобі подобається? - не хотілося брехати, Мирослав і справді був симпатичним. Він був в міру підкачаний, його зелені очі, в них можна потонути, а каштанове волосся, завжди було вкладене. А те чого він добився в свої 29, просто вражає. Щось мене вже не в ту сторону понесло. Потрібно працювати.

- Нііі, у нас з цим заборона - Маша розчаровано зітхнула.

- Ніяких стосунків на роботі? - цікаве правило, навмисно таке зробив?

- На жаль так. Тому залишається, тільки дивитися, та насолоджуватися - ми разом залилися дзвінким сміхом.

-Ей, взагалі то тут люди намагаються працювати - сказав до нас якийсь чоловік за столом, в самому кутку.

- Пробач, Олег - сказала Маша - і так, це Олег. Он там в нас, Ася - Маша показала на якусь дівчину біля стіни, вона мені усміхнулася, та помахала - це Марк - вона показала на хлопця в іншому кутку кімнати. Він піднявся та поклонився мені - а це Аліна.

- Приємно з вами всіма познайомитися. Надіюсь ми спрацюємося.

Згодом мені на почту прийшло повідомлення від Мирослава. В мене було пробне завдання, Мирослав перевіряв мої навички, та попросив спроектувати якусь будівлю, на мій смак, до кінця дня.

Робочий день був до "18:00". Тому в мене було доволі багато часу. Так я думала спочатку, коли почала креслети, то час побіг дуже бистро. І ось я дивлюся на годинник, а уже "17:34", залишилося не багато часу, але роботою я була задоволена, тому вирішила вже занести її Мирославу.

- Маша

- А?

- А як до нього заходити? - ну а справді, дверей в нього немає, стукати немає куди. 

- А, ну ти просто підіймаєшся до нього в кабінет. Якщо він хоче щоб до нього не заходили, він блокує свій кабінет, і ліфт туди не підіймається. - легко відповіла дівчина. 

- Круто. Тоді побажай мені удачі - я направилася до нього в кабінет. Руки трохи тремтіли, але я вірила в себе. Згодом ліфт зупинився на його поверсі. Він сидів за столом, та роздивлявся якісь документи.

- Мирослав Антонович,  я принесла - я вичавити з себе усмішку, хоча дуже хвилювалася.

- Поклади. - він вказав рукою на край столу. Я підійшла й поклала свою роботу - сідай. - схоже він не вгуморі, не такий як зранку. Я сіла в крісло. Чоловік взяв лист, і почав розглядати.

- Для чого тут стіна? - він показав на несучу стіну, яку я додала для того, щоб розділити кімнату на два. 

- Просто ділить кімнату.

- А не краще було поєднати кухню та вітальню? 

- Ні. мені не подобається - мене починало це дратувати, сам попросив на мій смак, ну то, що не так?

- Зрозуміло. Знеси її. - спокійно промовив він.

- Що?

- Знеси її. - ще раз повторив, все тим же спокійним тоном. Я глибоко зітхнула.

- Добре, ще є побажання?

- Так. Здай мені це сьогодні - він підняв голову, і поглянув в мої очі. Я вже чесно дратувалася. Сьогодні? серйозно? коли я маю це встигнути?

- Ви ще будете тут? - чомусь я хотіла задати це питання.

- Так. - він простягнув мені мою роботу. 

- Ну що там? - запитала Маша, як тільки я прийшла.

-Та як як? сам сказав зробити на свій смак, але тут йому не подобається стіна - я показала на стінці, яку Мирослав сказав знести - щей здати сьогодні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍