Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

під її сторожким, недовірливим поглядом.— Ну от... а я буду отам.

І Страйк пішов до кабінету, обережно зачинив по собі двері й завмер, дивлячись на мішок з речами під столом. Оце і всі його пожитки, бо навряд чи колись ще він побачить дев’ять десятих майна, яке лишив у Шарлоттиній квартирі. Того всього до обіду вже не стане — спалить, викине надвір, порве й потрощить, заллє відбілювачем. На вулиці невблаганно торохкотів відбійний молоток.

А тут ще ця неможливість сплатити захмарні борги — жахливий наслідок прогнозованого провалу його справи: невідворотний, невідомий, але точно моторошний сиквел до розставання з Шарлоттою; Страйк був виснажений, і власне нещастя мінилося перед ним калейдоскопом кошмарів.

Він навіть не помітив, як знову опинився у кріслі, де провів останні години ночі. З того боку благенької перегородки лунав завзятий гамір.

Тимчасова, мабуть, увімкнула комп’ютер і скоро виявить, що за три тижні Страйк не отримав жодного повідомлення, пов’язаного з роботою. Далі розпечатає листи з останніми попередженнями від кредиторів — він же сам їй сказав це зробити. Виснажений, зболений, голодний, Страйк поклав голову на стіл і затулив очі й вуха руками, щоб не чути, як за дверима незнайомка викриває його приниження.

3

За п’ять хвилин у двері постукали, і Страйк, який був задрімав, підскочив у кріслі.

— Перепрошую...

У Страйковій підсвідомості знову панувала Шарлотта, і він здивувався, що до кімнати зайшла ця дивна дівчина. Вона зняла тренч, під яким виявився тісний — ні, спокусливо обтислий — светр кремового кольору.

— Так? — мовив Страйк, старанно звертаючись до її чола.

— Тут до вас клієнт. Запросити?

— До мене — що?

— Клієнт, містере Страйк.

Кілька секунд він просто дивився на неї, намагаючись осягнути інформацію.

— Ага, ну гаразд... ні, дайте мені, будь ласка, кілька хвилин, Сандро, а тоді запрошуйте його.

Тимчасова мовчки вийшла.

На якусь мить Страйк замислився — чого він назвав її Сандрою? — а тоді схопився на ноги і заходився маскувати свій вигляд і запах людини, яка спала в одязі. Нахилившись під стіл, він видобув з мішка зубну пасту і вичавив трохи просто у рота; потім помітив, що краватка мокра, а сорочка спереду вся у плямах крові, тож зірвав і краватку, і сорочку, обстрілявши ґудзиками стіни й шафу для паперів; витягнув з мішка чисту сорочку з купою заломів і вліз у неї, плутаючись товстими пальцями у ґудзиках. Запхавши мішок за порожню шафу, подалі від очей, Страйк знову сів за стіл і, витираючи внутрішні кутики очей, усе питав себе, чи той так званий клієнт реальний, чи готовий він платити за роботу детектива? За вісімнадцять місяців падіння у фінансову безодню Страйк усвідомив, що не можна сприймати такі речі як належне. З двох клієнтів він і досі не міг витрусити повну оплату рахунків; ще один відмовився платити, бо те, що дізнався Страйк, не припало йому до смаку, а оскільки борги накопичувалися, а зростання цін на оренду загрожувало втратою офісу в центрі Лондона, який так подобався Страйкові, то дозволити собі адвоката він не міг. Останнім часом йому уявлялися грубіші та брутальніші методи вибивання боргів: він залюбки помилувався б, як нахабні неплатники щуляться в тіні бейсбольної біти!

Двері знову відчинилися; Страйк поквапом вийняв з ніздрі палець і сів прямо, прибираючи енергійного і бадьорого вигляду.

— Містере Страйк, це містер Бристоу.

Слідом за Робін до кімнати увійшов потенційний клієнт. Перше враження було приємне. Незнайомець дещо скидався на кроля — коротка верхня губа не прикривала великих передніх зубів; волосся в нього було пісочного кольору, а очі, судячи з товстих скелець окулярів, короткозорі; зате його темно-сірий костюм був чудово скроєний, а блискуча крижано-блакитна краватка, годинник і черевики коштували явно недешево.

Білосніжна й напрасована сорочка незнайомця змусила Страйка ще більше перейматися через тисячу заломів на власному вбранні. Він підвівся перед Бристоу на всі свої шість футів і три дюйми зросту, простягнув волохату руку і спробував урівноважити сарторіальну вищість свого гостя, вдаючи людину надто заклопотану, щоб дбати про прасування.

— Корморан Страйк. Як ся маєте?

— Джон Бристоу,— озвався гість, потискаючи йому руку. Він мав приємний голос, культурний і невпевнений. Погляд його спинився на набряклому оці Страйка.

— Джентльмени, я можу вам запропонувати чай чи каву? — спитала Робін.

Бристоу попросив маленьку чашку чорної кави, а Страйк не відповів: він раптом помітив, що на витертому дивані біля дверей у передпокої сидить молода жінка з важким чолом, у старомодному твідовому костюмі. З цього мало випливати, що до нього прийшло водночас аж двоє клієнтів. Не могли ж йому прислати двох тимчасових секретарок?

— А ви, містере Страйк? — запитала Робін.

— Га? А! Мені, будь ласка, чорну каву з двома кубиками цукру, Сандро,— вихопилося у Страйка. Він побачив, як скривилася дівчина, коли зачиняла по собі двері, а тоді згадав, що немає ні кави, ні цукру, ні навіть чашок.

На запрошення Страйка, Бристоу присів і почав оглядати пошарпаний офіс; Страйк злякався, що він розчарований. Потенційний клієнт нервувався у тій винуватій манері, яку Страйк частенько бачив у чоловіків, які підозрюють подружню зраду,— проте його оточувала ледь помітна аура влади, яку головно випромінював дорогий костюм. Страйк гадки не мав, як цей Бристоу його знайшов. Важко вести бізнес, де важать усні рекомендації, а твоя єдина клієнтка не має друзів (про що вона регулярно плакалася по телефону).

— Що я можу зробити для вас, містере Бристоу? — спитав Страйк, знову всівшись у крісло.

— Я... е-е-е... власне, я хотів лише перевірити... гадаю, ми з вами знайомі.

— Правда?

— Ви не згадаєте мене, минуло вже стільки років... та ви, здається, дружили з моїм братом Чарлі. Чарлі Бристоу. Він загинув — нещасний випадок — у дев’ять років.

— От чорт,— озвався Страйк.— Чарлі... так, я пам’ятаю.

І він і справді все чудово пам’ятав. Чарлі Бристоу був одним з багатьох друзів, яких Страйк устиг набути за своє складне кочове дитинство. Невідпорний, невгамовний і відчайдушний ватажок найкрутішої банди у новій школі в Лондоні, куди потрапив Страйк, Чарлі з першого погляду на здоровила-новачка з сильним корнволльським акцентом призначив його своїм ліпшим другом і правою рукою. То були два п’янкі місяці справжньої дружби й бешкетів. Страйк, якого завжди вражало просте домашнє життя інших дітей, їхні здорові впорядковані родини, наявність власної кімнати, однієї й тієї самої роками, добре запам’ятав і домівку