Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Привіт.
Мар'яна відразу впізнала чоловіка.
– Добрий день. Що замовлятимете? – прикрила волоссям розбиту губу.
– Он ці булочки. Свіжі?
– Все свіженьке.
– Хм. Щойно з печі. – усміхнувся. Як і ти.
– Скільки вам?
– Давай, усі.
Мар'яна старанно поскладала до пакета усю випічку й підбила на калькуляторі суму.
– З вас п'ятдесят дві гривні.
Що ж це за ціни такі. Сльози. Міг за один вечір в будь-якому клубі спустити відразу кілька тисяч й не жалкувати. Відрахував більше ніж потрібно. Матиме Мала собі на різні забаганки.
– Ой, у мене не буде решти.
– Залиш собі.
– Але ж. – застигла з тисячною банкнотою в руках, забувши про свій вигляд.
– Хто це так з тобою? – спохмурнів, помітивши розсічену губу.
Мар’яна, збентежившись, що її таємницю викрито, опустила голову.
– Відповідай, коли запитують. – зазвучав в дверях інший чоловічий голос. Металічний. Строгий. Що до кісток пробирав.
Любомир, зачекавшись в авто помічника вирішив поквапити його. Увійшовши до середини, помітив на дівчині подряпини. За, що так з дівчиськом. Видно ж, що ні в чому не винна. Проста. Сором’язлива.
Тому, бо не здатна постояти за себе.
Двоє чоловіків чекали на відповідь, не випускаючи мишеня з поля зору. Соромно було зізнаватись, але й мовчати не гарно. Сама винна, треба було краще приховати сліди.
– Батько. – голос затремтів, бо рана була ще надто свіжою. Зотліла сукня досі стояла перед очима. Це вона висіла на її місці. Розіп’ята. Це об неї палили недопалок, змушуючи мовчки кричати від нестерпного болю.
– П’є? – прозвучав той же металічний голос.
Кивнула.
– П’є, а потім б’є.
– Довго терпиш? – втрутився Макар, перейнявшись розповіддю продавчині.
– Скільки себе пам’ятаю.
Він перехилився через прилавок й схопив кулькову ручку.
– Це мій номер телефону. Телефонуй, коли наступного разу старий буянитиме. Чи просто, коли захочеться з ким-небудь поговорити.
– Їдьмо. – наказав Любомир. У них ще повно роботи, а вони язиками чешуть.
Машина рушила, здійнявши груду пилу. Любомир відразу взявся за планшет. Робота сама себе не зробить.
– Шкода, малу.
– Забий. Кожен сам коваль свого щастя.
– Мир, в чому її провина?
– Макар, ми тут не для того, аби когось рятувати. Зберись і стеж за дорогою. – не любив подібних розмов. Як і не проявляв ні до кого жалості.
– Та їду я, їду. – увімкнув правий поворот, покидаючи село сповнене людських історій. Авто виїхало на рівну асфальтовану дорогу, і понеслось у напрямку столиці. – Вона чимось схожа на Ніку. Ти не помітив?
– Не помітив. Слухай, у мене терміни горять. Дай попрацювати. – Любомир запхав у вуха айподи й віддався роботі.
Нічого вона не схожа. Хіба, що погляд загнаного вовка. Такий же переляканий, знесилений. Дивиться з-під лоба. Сутулиться.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зцілений тобою, Тетяна Котило», після закриття браузера.