Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З усіх джерел, до яких я звертався, найкориснішими були раніше закриті архіви. Передусім «кримінальні» справи репресованих в архівах колишнього Комітету держбезпеки в Донецьку і Луганську (Україна) — це джерело багатьох досі невідомих історій репресованих в 1930-і рр. (розділ 6), під час війни і в повоєнні роки (розділ 7). Мені пощастило менше з доступом до недавніх архівних джерел, частково через офіційні закони секретності в Україні й Росії. Однак я знайшов чимало нової інформації про бурхливе життя людей в Донбасі (розділ 8). Загалом ці три розділи разом із розділами 3 і 5 (відповідно про Першу світову війну, революцію і громадянську війну та голод 1932–1933 рр.) становлять основу цієї книжки.
Писати про те, як «прості люди» пережили терор — тяжке завдання. Неможливо відповісти на питання, що означав для людей терор, що вони відчували, думали і як діяли, не вивчивши їхнього світогляду. Емпірично всім добре відомо, що віра та ідеологія визначають дії не меншою мірою, ніж не визначають їх. При дослідженні епохи швидких змін і трансформацій необхідні і синхронний, і діахронний аналізи. Хоча історичні джерела, навіть досі засекречені архівні документи, не можуть розповісти всю «правду» в собі й про себе, історичні документи і події годі трактувати лише як тексти чи семіотичні поля[17]. Історичні події відбувалися під тиском реальних матеріальних і людських факторів. Необхідно зважати на такі загальні чинники, як влада, жадібність, страх, надія і голод. Тільки тоді можна достеменно дізнатися, як жили люди в певному історичному контексті і як змінювалося їхнє світосприйняття[18]. Я намагався зробити це у своїй книжці, використовуючи і докладну статистику, якщо вона була, і приклади з життя окремих індивідів.
Пишучи про терор у Радянському Союзі, необхідно добре усвідомлювати, що за сучасної доби політичний терор у масовому масштабі — явище, не унікальне для Радянського Союзу. Адольф Гітлер, Мао Цзедун, Іді Амін, Пол Пот (це лише кілька імен) теж здійснювали масовий терор. Це аж ніяк не пом’якшує жахливості терору в Радянському Союзі, хоча його величезні масштаби іноді применшували з інших причин, наприклад, у знак визнання перемоги Сталіна над нацистською Німеччиною. Те саме могло б статися і в Німеччині, якби Гітлер виграв війну, як стверджує Сол Фридлендер, критикуючи Гейдена Вайта за висновки з його епістемологічного релятивізму:
«Наприклад, що було б, якби нацисти виграли війну? Безперечно, була б безліч прикладів ідилічного життя в третьому райху і комічного зникнення його жертв — переважно євреїв. Як у такому випадку Вайт (що недвозначно відкидає будь-яку ревізіоністську версію Голокосту) визначив би епістемологічний критерій для спростування комічного трактування цих подій без жодного посилання на “політичну ефективність”?»[19]
Цей гіпотетичний випадок був для Радянського Союзу реальністю. Тому питання про терор у СРСР значно складніше, ніж могло б бути за інших обставин. Сталінський терор був жахливим. Його застосовували комплексно і широкомасштабно, писати про нього дуже боляче, його аналіз відлякує істориків, а проте ця книжка доводить, що не слід заперечувати безпосередньої ролі Сталіна в терорі[20].
Однак мене цікавить не так вивчення вини Сталіна, як аналіз політичного механізму його терору.
Головним пунктом у цьому питанні є створення образу «ворога». В уяві Москви Донбас був переповнений «ворогами». І сприйняття Москви, цілком імовірно, було слушним, що й доводить ця книжка. Проте політичній владі бракувало ефективних засобів, якими вона б могла визначити політичний настрій населення, попри, здавалося б, усемогутню таємну поліцію з її розгалуженою мережею нагляду. Це тому, що фактично вся критична політична думка пішла в підпілля. Починаючи від голодомору 1932–1933 рр., Москва, прагнучи викоренити невидимих, уявних «ворогів», створила новий образ ворога — образ класово нейтрального «ворога народу» замість образу «класового ворога», нав’язаного марксистською ідеологією.
Цей образ не був просто насаджений згори політично пасивному населенню. Приклад Донбасу свідчить, що люди створювали власні образи «ворогів», використовуючи офіційний політичний курс у своїх цілях[21]. Людність, яка упродовж кількох поколінь зазнавала утисків, сприймала «ворога» як об’єкт свого невдоволення і гніву. Традиційні забобони виринули на поверхню і утвердилися в народі під новою назвою: «ворог». Один із разючих прикладів цього феномену — антисемітизм. До Другої світової війни радянська влада намагалася знищити цей живучий забобон, але він важко викорінювався в суспільстві. Так принаймні було в Донбасі, де серед шахтарів було чимало євреїв.
Проблема полягає в тому, що «ворог народу» був дуже широким уявленням, яке вбирало в себе і сам «народ». Цілком безпечний за інших умов політичний варіант пасивності не був безпечним у сталінському Радянському Союзі, бо полювання на ворогів було спрямоване саме на тих прихованих невидимих ворогів, які у сприйнятті Сталіна лише вдавали пасивність. Отож, ніби захоплений виром, фактично кожен тією або тією мірою, на тій чи на тій стадії ставав жертвою терору. Дослідження Донбасу доводить, яким розпливчастим і незрозумілим стало уявлення про «ворога народу». І хоча Москва суворо контролювала свій терор проти «ворогів народу», операції набули такого розмаху, що вже дійшли до межі провалу.
Немає потреби доводити неможливість (чи складність) «суб’єктивності», чи «приватної сфери», в сталіністському суспільстві, як це роблять деякі історики[22].
«Для декого, стверджував Манфред Гілдермаєр, “об’єктивний” світ не є усім світом, і так само і “внутрішній світ” та “самосвідомість” не становлять усього світу»[23]. Справді, дехто може цілком спокійно припустити, що в такій країні, як сталінський Радянський Союз, був можливий цілковитий розрив між думкою і вчинками людини. Цей розрив пояснює, навіщо Сталіну була потрібна власна версія суду сумління[24]. А інші вважають, що більшість арґументів «суб’єктивістської» школи імпліцитно чи екпліцитно утверджують непорушність режиму при розгляді діяльності (чи практики) індивіда. Режим аж ніяк не був стійким в усіх частинах Радянського Союзу: війна з Німеччиною поклала край сталінській владі на окупованих територіях. (Цей факт дуже часто іґнорують у дослідженнях, присвячених Москві чи Санкт-Петербурґові, і звідси випливає важлива роль краєзнавства). Німецька окупація ввела в політику зовсім нові чинники. Навіть у розпалі великого терору
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
