Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

батьків, де й мешкали разом. Джейкоб відмовився від своєї машини для мастурбації і сподівався, що назавжди. Вони з дружиною стали у чергу на отримання власної квартири, однак їм повідомили, що чекати доведеться 25 років. Це була типова ситуація для східноєвропейської країни, де вони жили.

Замість того щоб прирікати себе на десятки років співіснування з батьками, Джейкоб та його дружина вирішили заробити гроші, аби швидше придбати власне помешкання. Вони заснували бізнес з імпорту комп’ютерів з Тайваню, ставши частиною невпинно зростаючої тіньової економіки. Цей бізнес виявився успішним; невдовзі вони стали досить заможними людьми, за місцевими стандартами. У подружжя народилося двоє дітей, син і донька. Їхня життєва траєкторія, здавалося, підіймалася вгору, коли Джейкобові запропонували посаду науковця в Німеччині. Вони з дружиною охоче скористалися нагодою переїхати на Захід, продовжити Джейкобову кар’єру, а також забезпечити дітям можливості, котрі могла запропонувати лише Західна Німеччина. Цей переїзд насправді відкривав нові можливості, проте не всі вони були сприятливими.

– Щойно ми переїхали до Німеччини, я відкрив для себе порнографію, порнофільми, живі шоу. Містечко, де я мешкав, прославилось саме цим – і я не зміг устояти. Однак я намагався. Намагався протягом десяти років. Я був науковим співробітником, багато працював, але в 1995 році все змінилося.

– Що саме змінилося? – запитала я, вже знаючи відповідь.

– Інтернет. Мені виповнилося 42 роки і все було гаразд, однак після появи інтернету моє життя почало руйнуватися. Одного разу в 1999 році я жив у номері того самого готелю, у якому зупинявся раніше разів з п’ятдесят. Я брав участь у важливій конференції, де наступного дня мав виступати з великою доповіддю. Незважаючи на це, я цілу ніч дивився порно замість того, щоб готуватися до виступу. Я прийшов на конференцію невиспаний і без доповіді. Мій виступ був украй поганим. Я ледь не втратив роботу, – розповідав Джейкоб. Він потупив погляд і захитав головою, згадуючи про це.

– Після цього я створив новий ритуал, – сказав він. – Заходячи в номер готелю, я щоразу розклеював повсюди (на дзеркалі у ванній, на телевізорі, на пульті дистанційного керування) папірці для нотаток з надписом «Не роби цього». Я не витримав жодного дня.

Насправді номери готелів дуже схожі на сучасні камери Скіннера: ліжко, телевізор та міні-бар. Залишається лише натискати на кнопку, щоб отримати наркотик.

Джейкоб знову мовчки потупив погляд. Я дала йому трохи часу.

– Саме тоді я вперше подумав про самогубство. Мені здавалося, що світ не сумуватиме за мною, а може, навіть стане кращим без мене. Я вийшов на балкон і подивився вниз. Чотири поверхи – цього було б достатньо.

Один з найбільших чинників ризику потрапити в залежність від будь-якого наркотику – легкий доступ до нього. Якщо наркотик легко дістати, це збільшує ймовірність того, що ми його спробуємо. Спробувавши наркотик, ми з більшою ймовірністю потрапимо в залежність від нього.

Епідемія опіоїдів, що розгорнулася у Сполучених Штатах Америки, є трагічним і переконливим прикладом цього.[2] У 1999–2012 роках кількість призначень опіоїдів, на кшталт оксиконтину, вікодину та дюрогезику (фентанілу), зросла у США в 4 рази. У поєднанні з широким розповсюдженням подібних препаратів по всіх куточках Америки це призвело до підвищення рівня залежності від опіоїдів та пов’язаної з цим смертності. 1 листопада 2019 року робоча група, створена Асоціацією шкіл і програм громадської охорони здоров’я (Association of Schools and Programs in Public Health, ASPPH), оприлюднила доповідь з таким висновком: «Величезне збільшення пропозиції потужних (сильнодійних та тривалих) рецептурних опіоїдів призвело до значного зростання рівня залежності від таких препаратів, а також до переходу на заборонені опіоїди, зокрема фентаніл та його аналоги, що згодом спричинило істотне підвищення випадків передозувань».[3] Крім того, у цій доповіді стверджувалося, що розлад вживання опіоїдів «виникає внаслідок багаторазового впливу опіоїдних препаратів».

Таким чином, зменшення пропозиції адиктивних речовин послаблює вплив та знижує ризик розвитку залежності й супутньої шкоди. Природним експериментом, що перевірив й довів цю гіпотезу в минулому столітті, став так званий сухий закон – загальнодержавна конституційна заборона виробництва, імпорту, транспортування та продажу алкогольних напоїв у Сполучених Штатах Америки, що діяла у 1920–1933 роках.

Сухий закон призвів до різкого зменшення кількості американців, котрі споживали алкоголь і потрапляли в залежність від нього.[4] Він мав непередбачені наслідки, наприклад, створення великого чорного ринку, що діяв під наглядом кримінальних банд.[5] Однак позитивний вплив сухого закону на споживання алкоголю та пов’язану з цим смертність значно недооцінюють. За цей період рівень пияцтва у громадських місцях та спричинених алкоголем захворювань печінки знизився наполовину, до того ж за умови відсутності нових засобів лікування цієї залежності. Наслідки сухого закону тривали до 1950-х. Протягом наступних 30 років алкоголь знову став доступнішим і його споживання неухильно зростало. В 1990-х частка американців, котрі вживали алкоголь, збільшилася майже на 50 %, а рівень ризикованого споживання алкоголю підвищився на 15 %. У 2002–2013 роках рівень діагностованої алкогольної залежності зріс на 50 % серед людей похилого віку (понад 65 років) і на 84 % серед жінок – у двох демографічних групах, які в минулому були відносно захищені від цієї проблеми.[6]

Звісно, розширений доступ не єдиний чинник ризику виникнення залежності. Останній зростає при наявності залежності в одного з біологічних батьків чи дідів та бабусь, навіть якщо ви виросли не поряд із залежними людьми. Чинником ризику є також психічне захворювання, хоча цей взаємозв’язок не до кінця зрозумілий: чи психічне захворювання призводить до вживання наркотиків, чи вживання наркотиків спричиняє або виявляє психічну хворобу, чи, можливо, існує проміжний варіант.[7] Психічна травма, соціальні потрясіння та бідність – усе це збільшує ризик розвитку залежності, оскільки наркотики стають засобом подолання труднощів, а епігенетичні зміни (спадкові зміни ланцюжків ДНК за межами успадкованих пар основ ДНК) впливають на експресію генів.

Сучасна ситуація відрізняється тим, що збільшується кількість людей із слабкою залежністю, зокрема тих, у кого майже немає чинників ризику, крім легкого доступу. Пропозиція створила попит, позаяк усі ми потрапляємо у вихор компульсивного надспоживання. Наша дофамінова економіка, або те, що історик Девід Кортрайт назвав «лімбічним капіталізмом», стимулює такі зміни за сприяння трансформаційних технологій, котрі не лише збільшили доступ до наркотиків, а й підвищили їхню дієвість.[8]

Устаткування для скручування цигарок, винайдене у 1880 році, дало змогу перейти від скручування 4 цигарок за хвилину до приголомшливих 20 тисяч цигарок.[9] Зараз у світі щороку продається 6,5