Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

Розділ 2. Знайомства

     Лікар вивів його з кімнати. Андрій думав, що знаходиться у будівлі типу лікарні. Насправді ж, з їхнього коридору відгалужувалося багато інших таких самих приміщень.

     – Де ми взагалі знаходимося?

     – У нашому науковому Центрі. Він вивчає такі таємничі речі, як позатілесні подорожі та контакти, просонні стани, особливості клінічної смерті; післясмертне існування.

     – Післясмертне існування? - здивовано перепитав Андрій.

   "Ух ти! Це було саме те, чим він хотів серйозно займатися! Все літо він шукав учених, які займалися такими самими проблемами. А вони, виявляється, самі його знайшли!

      – Так. Тепер ти бачиш, що ми потрібні взаємно одне одному?

     – А як же моє навчання?

   – Буде тобі і тут навчання. Тут можеш вчити хоч квантову фізику, хоч – психологію, хоч – медицину!

   – А диплом? Хто мені дасть диплом?

   – Дамо тобі диплом! Хоча, ти і без нього працюватимеш у нас чудово!

  У душі Андрій уже зрозумів, що потрапив саме туди, куди хотів. Але він не був згоден із тими методами, якими вони його сюди доставили. Він думав, що його мали поважати, незважаючи на його молодий вік, і враховувати його думку.

   – Якщо я й прийму Ваше запрошення, то у мене будуть свої вимоги.

   – Ґаразд, ми їх обговоримо, - відповів Говоров і непомітно посміхнувся.

   Він був упевнений у тому, що Андрій погодиться погодитися.

  – Дивись, тут у нас – житлові блоки. Тут набагато комфортніше, ніж у твоєму гуртожитку. Тут – спортзал. У нас є всі найкращі тренажери. Ось це – медичний блок. Тут вирішують усі питання, пов'язані з особистим здоров'ям, та проводять експерименти. Це – біологічний блок. Досліди з рослинами та тваринами. Психофізіологічна лабораторія Ну, і багато інших приміщень. Ах, так. Забув тобі показати. Прямо цим коридором – наше кафе. Кухня у нас – чудова. Краще твоєї улюбленої «Пузатої хати»!

    Андрій витріщив очі. Він не казав Віктору Івановичу, що любить обідати саме там. Значить, вони за ним стежили? Невже, він, справді, такий важливий для них?

   Сам він чудово розумів, що ситуація, в якій він опинився з Лізою Голубєвою, була, напевно, нетиповою. Принаймні про подібне він не зміг знайти в Інтернеті.

     Цікаво, а Лізу вони також викрали? Поки він подумки міркував, приймати «запрошення» Говорова чи ні, той солов'єм розливався, показуючи тутешні краси. Андрій чудово розумів, що його звідси ніхто не випустить. Але, хай тоді звикнуть, хоч би, питати його думку!

     – І найголовніше – у нас є прогулянковий комплекс. І ми поїдемо туди прямо зараз!

     Лікар викликав когось по мобілці та відвів його до сріблястої колони ліфта.

     – Заходь. Якщо ти, як і раніше, хочеш відмовитися – подивися, хоча б, від чого ти біжиш!

    Андрій увійшов у ліфт. Говоров натиснув верхню кнопку і вийшов із кабіни. Хлопець здивувався. Напевно, втекти, у такому разі, звідси не можна.

     Через кілька секунд ліфт зупинився і двері відчинилися.

     – Привіт, бою! - несподівано промовив йому чорнявий хлопець приблизно його віку, виходячи з-за колони. – Мене звуть Тимофій. Але майже всі звуть мене Тимом. Ти новенький?

     – Так, – кивнув Андрій.

     – У нас тут кльово!

   –  Це у вас така замануха? Демонструвати місцеві красоти від місцевого мешканця? Чи тебе також викрали?

   – Викрали? Ні, я тутешній, – із запинкою відповів хлопець.

   – Як це?

   – Я тут народився. Таким. Мої батьки з молодості працювали над такими проблемами, тож….

   – А-а-а! Стривай, а яким «таким» ти народився?

   – Так, з даром.

   – З яким саме? - здивовано почав випитувати його Андрій.

   – У мене розвинене… яснобачення, чи що… Як би тобі це пояснити? Коротше, я бачу те, що не бачать інші.

   – В якому сенсі?

   – Іноді я бачу те, що відбувається у паралельних просторах.

   – Так? А, ти – не божевільний? – зніяковіло запитав Андрій. – Бо я вже стосовно самого себе в цьому не впевнений.

    Раптом це, дійсно, псих?

    – Ні, не хвилюйся, – засміявся Тим.

   З кожною хвилиною розмови Андрію ставало все цікавіше. Йому вже стало зрозуміло, що він не хоче залишати цей центр.

    – Про справи ми зазвичай у перший день не говоримо. Потрібно відпочити від стресу.

    Тим підвів його до широких дверей виходу і відчинив їх.

   Андрій побачив шматок піщаного берега, прозору воду, безліч різних атракціонів, катамаранів, скутерів, катерів, канатну дорогу над водою, а далі ліс.

     – Ух ти!

     –  Бачиш? У нас є все необхідне для чудового відпочинку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍