Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

ГЛАВА 2. Злоба

Деякий чоловік був досвідченим поліцейським, багато років пропрацювавши в департаменті свого минулого міста, і бачив багато чого за свою кар'єру. Але ця справа не давала йому спокою. Пара зникнень, а потім і вбивства, які почалися в новому місті, виглядали занадто знайомими. Він підозрював, що тут замішаний один і той же чоловік, чиї злочини він розслідував десять років тому. Тоді він не зміг знайти винного, незважаючи на всі свої зусилля. Вбивства припинилися, і справа залишилася нерозкритою. Він був переконаний, що священик, до якого тоді часто зверталися деякі жертви, знав більше, ніж говорив.

Поліцейський почав розслідування з нового місця проживання священика. Це місто було набагато спокійнішим за попереднє, але він мав всі підстави вважати, що цей спокій обманливий. Він почав з опитування місцевих жителів, намагаючись зрозуміти, що вони знають про свого нового священика. Усі відгукувалися про нього з повагою і вдячністю.

Наступного дня поліцейський вирішив відвідати церкву. Він увійшов усередину і побачив священика, що проводив службу. Цей чоловік виглядав втомленим і виснаженим, але все одно викликав довіру. Поліцейський вирішив почекати, поки служба закінчиться, щоб поговорити з ним. Коли люди почали розходитися, він підійшов до священика і представився. Чоловік не виявив жодного занепокоєння, лише ввічливо запитав, чим може допомогти. Поліцейський почав із загальних питань, намагаючись зав’язати розмову і зрозуміти, що це за людина. Священик відповідав спокійно та впевнено, на жаль, ця розмова нічим не допомогла.

Вони потиснули руки. У той момент, коли їхні руки торкнулися, служитель закону відчув крижаний холод, що миттєво пробіг по його тілу. Це було як занурення в чорну воду, ніби щось темне й зловісне втекло через його пальці, піднялося рукою і проникло в саму глибину його єства.

У наступні дні поліцейський продовжував спостерігати за священиком. Він стежив за його повсякденним життям, за взаєминами з місцевими жителями, за його проповідями в церкві. Але нічого не вказувало на те, що священик пов’язаний із будь-якими злочинами. Згодом чоловік відмовився від безуспішної справи.

І через деякий час поліцейський, якого всі знали як досвідченого і розсудливого, занурювався у мучительні спогади і відчував незрозуміле почуття тривоги. Щоразу, коли він заплющував очі, перед ним вставали образи тих давніх справ, нерозкритих злочинів та облич зниклих людей. Той крижаний холод, який він відчув при рукостисканні зі священиком, не залишав його, ніби вкоренився в його свідомості, отруюючи кожен момент бадьорості та сну.

Якось поліцейський відвідав хваленого психолога, той виписав таблетки, але й це не допомогло.

Без сну, змучений і розчарований, поліцейський все частіше виходив на нічні прогулянки. Він бродив порожніми вулицями нового міста, прислухаючись до кожного шереху, вишукуючи щось, що могло б вислизнути від його уваги вдень. У тіні, серед тьмяного світла ліхтарів, його свідомість почала спотворюватися, змішуючи реальність і видіння.

Однієї з таких ночей, коли місяць ледве пробивався крізь хмари, він помітив самотню фігуру, що йшла по темній вулиці. Це була молода жінка, що поспішала додому після вечірньої зміни. Поліцейський, майже не усвідомлюючи своїх дій, пішов за нею. Він відчув якесь дивне хвилювання, моторошний голос усередині шепотів йому, що потрібно діяти.

Жінка звернула в провулок, і це стало для нього сигналом. Він прискорив крок, наздоганяючи її. Темний провулок, заповнений звуками кроків і важким диханням, став місцем, де все змінилося. Він схопив її за плече, різко розвернув і закрив їй рот рукою, щоб вона не змогла закричати. Паніка в її очах та її спроби вирватися лише розпалили в ньому дивне почуття влади та контролю. У цей момент поліцейський повністю втратив контроль над собою. Йому здавалося, що він робить те, що має, що це єдиний спосіб звільнитися від темряви, що охопила його душу. Він повалив її на землю і безжально задушив. Коли її тіло стало безжиттєвим, він відчув коротку мить полегшення, але одразу після цього прийшло усвідомлення скоєного і нестерпний жах.

Наступні кілька ночей стали кошмаром. Він не міг позбутися образу мертвої жінки. Але, незважаючи на це, щось темне і зловісне продовжувало керувати ним. Він почав полювати знову і знову, вибираючи своїх жертв серед тих, хто траплявся йому на шляху вночі.

З кожним новим вбивством він дедалі більше втрачав свою людяність, перетворюючись на те, що сам колись переслідував. Його нічні походи ставали дедалі частішими і жорстокішими. Він знав, що це не може тривати вічно, але щоразу, коли він намагався зупинитися, його долало непереборне бажання знову відчути ту похмуру владу.

Увесь цей час він продовжував удень виконувати свої обов'язки, зовні залишаючись тим самим шанованим поліцейським, але його внутрішній світ був зруйнований. Він став бранцем своїх нічних демонів, ставши тим, кого сам колись поклявся зупинити.

Чергової глибокої ночі, коли він занурився в тривожний сон, він опинився в похмурому і безлюдному лісі. Тьмяне світло місяця пробивалося крізь густі крони дерев, освітлюючи вузьку стежку перед ним. Туман стелився по землі, створюючи примарні фігури, що, здавалося, рухалися разом з ним. Поліцейський йшов по стежці, не знаючи, куди вона його веде, але відчував, що щось кличе його вперед. Нарешті він вийшов на невелику галявину, в центрі якої стояла стара, напівзруйнована хатина. Її двері повільно розчинилися, і звідти повіяло крижаним холодом, що нагадав йому про щось.

Раптом перед ним загорілися дві червоні точки, як очі, і темрява навколо них почала набувати образи істоти.

— Є місце, яке ти повинен відвідати, — сказало воно, голос луною рознісся по лісі. — Там ти знайдеш відповіді на всі свої запитання і знайдеш спокій, який так відчайдушно шукаєш.

Поліцейський відчув, як його накриває хвиля страху та відчаю, але водночас якась невідома, похмура цікавість штовхала його вперед.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍