Читати книгу - "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського"

мене. І я не соромлюся своєї долі, але мені шкода моїх турбот і прикро за мої спроби, бо я змушений, кажучи словами того-таки Горація, «серед марних речей… жить то в страху, то в надії».[78]

Якби звільнитись від цієї тривожної непевності, я був би понад міру задоволений тим, що маю, і охоче повторив би те, що він говорить далі:

Що відчуваю, мій друже, про що я, гадаєш, молюся?

Хай маю те, що тепер, хай і менше, аби тільки рештку

Віку свого, що богами відміряний, жив я для себе.[79]

Я ніколи не впевнений щодо майбутнього, завжди в тривозі, і тому подарунки долі не втішають мене. До того ж досі, як бачиш, я живу для інших, а це найзлиденніше, що можна вигадати. Якби ж, принаймні, залишок старості виявився для мене щасливим, щоб, згаявши життя серед хвиль, я зміг померти в тихій гавані.

Августин

У бурхливому людському вирі, непевний своїх успіхів, не відаючи майбутнього і, коротко кажучи, цілковито підвладний примхам долі, – хіба тільки ти серед тисяч і тисяч людей хотів би провадити безтурботне життя? Зваж, смертний, чого ти бажаєш! Чого вимагаєш від долі! Що ж до твоїх нарікань на те, що ти живеш не для себе, то це не злидні, а рабство. І це, погоджуся з тобою, найзлиденніше, що можна вигадати. Але якщо ти роззирнешся довкола, то помітиш, що лише дуже небагато людей живуть для себе. Бо навіть ті, що вважаються найбільш щасливими і для яких живуть тисячі, навіть вони живуть для інших, про що свідчать їхній неспокій і безнастанні клопоти. Заради чого? Наведу тобі найвиразніший приклад: Юлій Цезар, – якому належить влучний, хоча й зухвалий вислів: «Рід людський живе для небагатьох», – хіба він, примусивши рід людський жити для нього самого, не жив також для інших? Можливо, ти запитаєш, для кого? Для тих саме, що його згодом убили, – для Брута, Кімбра та інших учасників зрадницької змови, що їхню жадібність не могла наситити навіть його невичерпна щедрість.

Франческо

Зізнаюсь, ти переконав мене, тож я більше не досадую ні на своє рабство, ні на свою бідність.

Августин

Краще досадуй на те, що ти не мудрий, бо тільки мудрістю ти міг би придбати і свободу, і справжнє багатство. Втім, той, хто байдуже ставиться до браку причин і водночас нарікає на брак наслідків, навряд чи має правильне уявлення як про причини, так і про наслідки. Що ж, кажи тепер, що пригнічує тебе понад уже назване? Тлінність тіла чи таємна докука?

Франческо

Насправді, моє тіло видавалось мені обтяжливим, щораз, як я оглядав себе, але спостерігаючи тіла інших людей, мушу зазначити, що моє тілесне майно доволі слухняне. Коли б я міг так само похвалитися щодо своєї душі: натомість вона бере гору наді мною.

Августин

Якби ж то вона корилась владі розуму! Але повернімось до тіла: що тебе в ньому обтяжує?

Франческо

Нічого, власне, крім загальних властивостей: що воно смертне; що допікає тілесними болями; втомлює мене своєю вагою; хилить до сну, коли дух бадьорий; і підпорядковує іншим людським потребам, перераховувати які було б надто нудно.

Августин

Опануй себе, закликаю, пригадай, що народився людиною, і тривожне почуття зникне. Якщо тебе гнітить що-небудь іще, скажи.

Франческо

Чи ти не чув, як неприязна доля одним нещадним ударом вмить розгромила мої сподівання, маєтність, мій рід, мій дім?

Августин

Бачу, ти сльози ллєш, і вважаю за ліпше обминути цю справу, в якій ти потребуєш не повчання, а тільки нагадування. Достатньо було б тобі дещо пригадати: загибель не тільки окремих сімейств, але випадки, впродовж усіх віків, коли розвалювались цілі добре тобі відомі царства, сама історія яких навчає тебе не соромитися того, що разом зі стількома царськими палацами згоріла також твоя хатина. Тепер кажи далі, а мою небагатослівну відповідь сам